«Нам треба освічене покоління»: як під час війни вчителька херсонського ліцею навчає математики

«Після першого уроку я мало не плакала», – згадує вчителька математики Херсонського академічного ліцею імені Олега Мішукова Анна Юр'єва, яка повернулася до роботи восени 2022 року після декретної відпустки.

Відтоді вона навчає дітей математики дистанційно, шукає способи налагодити з ними контакт, подолати освітні втрати та підготувати до важливих іспитів. Її історія – у матеріалі.

Від Херсона до Києва: як війна змінила життя 

Анна до повномасштабного вторгнення жила у Херсоні. Після навчання в Херсонському державному університеті проходила практику в Херсонському академічному ліцеї імені Олега Мішукова. Каже, що не сподівалася залишитися, однак була вакансія, тож із 2014 року вона працює в ліцеї.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Анна перебувала у декретній відпустці. Її доньці тоді було два роки. Вона згадує, як  дуже боялася, що не буде чим годувати дитину. У пам’яті були розповіді бабусі про Голодомор.

Родина поїхала до Музиківки неподалік Чорнобаївки, де прожила близько місяця. У квітні вони виїхали з окупованої території до Києва, де жила двоюрідна сестра Анни. Там і залишилися.

Дистанційне навчання: як вчителька опановувала новий формат роботи 

Напередодні нового навчального року восени 2022-го, Анні зателефонували з ліцею та запропонували вийти на роботу. Її декретна відпустка якраз добігала кінця.

Ліцей продовжив працювати, але вже дистанційно. Поки колеги опановували роботу з дітьми онлайн під час пандемії ковіду, Анна була вдома з маленькою донькою. Тому після декрету їй довелося не лише повернутися до роботи, а й заново вчитися працювати з учнями – вже онлайн. 

«Тоді дуже допомогли колеги, – згадує Анна. – Вони розповідали, з якими гаджетами краще працювати, ділилися спостереженнями та давали поради». 

Водночас учителька хвилювалася, як її приймуть діти, чи зможе налагодити спілкування та дати необхідні знання в дистанційному форматі.

Спочатку було непросто: учні не завжди вмикали камери, тож Анна не могла зрозуміти їхньої реакції. Але поступово вони познайомилися ближче, і частина дітей згодом потрапила до неї як до класної керівниці.

«Через безпекові питання не всі діти мають змогу увімкнути камеру. Вони приглядаються, поки не зрозуміють, який вчитель, як до них ставиться, максимально тихенько сидять. А я люблю діалог. Постійно треба було запрошувати дітей до розмови. Я навіть в житті, коли просто спілкуюсь, люблю дивитися в очі, а тут ти дивишся – прямокутнички, і не розумієш, тебе слухають чи ні», – розповідає Анна.

Зараз вона викладає математику учням ліцею та каже, що вже впевнено почувається під час уроків. Однак живого спілкування досі не вистачає.

«Найгірше запитання – те, яке ви не задали»: як Анна працює з учнями

За словами Анни, дистанційне навчання потребує значно більше часу для налагодження контакту з учнями, ніж навчання у класі.

Поступово вона навчилася розрізняти за голосом, у якому настрої дитина: можливо, не виспалася чи захворіла, сумнівається у відповіді або просто не хоче говорити.

Вона порівнює дистанційне навчання із втратою зору: коли вчитель не може бути з дітьми в одному приміщенні, загострюються інші відчуття, які допомагають зрозуміти учня.

Для Анни важливо, щоб діти не боялися ставити запитання.

«Я їм одразу говорю, що найгірше запитання – це те, яке ви не задали», – говорить вона.

Анна Юр’єва (ліворуч) під час заходу для освітян Міні-EdCamp Kherson&Cherkas, який проходив у Черкасах. Червень 2026 року. Фото зі сторінки Анни Юр’євої

Серед труднощів онлайн-формату Анна називає й те, що вчителю останнім часом складно зрозуміти, чи дитина самостійно виконує завдання, чи користується штучним інтелектом.

Анна говорить про це з учнями й нагадує їм, що насамперед вони навчаються для себе – щоб розвивати власні здібності та здобувати знання. Штучний інтелект, пояснює вчителька, може допомагати в навчанні, але користуватися ним варто тоді, коли вже сам розумієш тему та маєш достатні знання.

Не завжди просто й визначити, чи справді дитина зрозуміла матеріал.

«Коли вчилися офлайн, то бачила реакції дітей: щось розповідаю, бачу – погляд поплив, значить, треба повернутися. А в онлайні треба допитатися, чи зрозуміли тему», – пояснює вчителька.

Освітні втрати: як допомогти учням надолужити знання

Водночас дистанційне навчання та повномасштабна війна позначилися на рівні знань дітей. Це помітно і в математиці, де теми послідовно будуються одна на одній.

За результатами міжнародного дослідження якості освіти PISA-2025, яке опублікувало МОН, 46% українських 15-річних учнів не досягають базового рівня з математики, 45% – із читання, а 35% – із природничо-наукових дисциплін. Загалом 56,4% підлітків мають низькі результати хоча б в одній із трьох галузей, а 29,3% – одночасно в усіх трьох. 

Анна каже, що як учительці їй боляче усвідомлювати такі результати. На її думку, на них впливають повномасштабна війна, прогалини в навчанні, які не вдалося надолужити, та недостатня увага до освітніх потреб дітей. Батьки не завжди можуть вчасно помітити труднощі й допомогти їх подолати, адже самі живуть у складних умовах і мають справлятися з викликами життя в умовах війни.

Якщо учень не засвоїв щось раніше, згодом це може ускладнити розуміння складніших тем.

«Якась прогалина є – і все наступне вже сиплеться. У нас знання будуються як пірамідка: те, що вивчаємо у п’ятому класі, потім можемо використовувати і в одинадцятому», – говорить учителька.

Тому, на її думку, важливо вчасно помічати прогалини, говорити про них із дитиною та поступово їх заповнювати.

«Треба хоч маленький, але прогрес. Треба вибиратися з цієї ями. Нам треба освічене майбутнє покоління», – додає Анна коментуючи дослідження.

Водночас успіхи її учнів показують, що навіть за складних умов діти можуть досягати високих результатів.

Цьогоріч серед її учнів були ті, хто склав Національний мультипредметний тест із результатом у 180-190 балів, були призери олімпіад. А Гліб Головін отримав з математики 200 балів.

Анна вважає, що такі результати – це спільна робота вчителя, дитини та батьків. На батьків нині також лягає значна відповідальність: вони мають контролювати навчання дітей і підтримувати зв’язок із педагогами.

«Діти повинні вчитися»: що мотивує продовжувати роботу 

Попри труднощі, ділиться Анна, її найбільше мотивує бажання дати дітям знання.

Додатковим стимулом для Анни став власний досвід як матері першокласниці. Цьогоріч дівчинка пішла вчитися до школи у Києві. За перший тиждень навчання через російські обстріли та повітряні тривоги провели лише два уроки по 35 хвилин. Це обурило Анну й водночас посилило її бажання продовжувати працювати, щоб діти могли навчатися попри війну. 

«Діти повинні вчитися, і ніяка Росія цьому не повинна стати на перешкоді. Треба шукати шляхи й не здаватися», – каже вона.

Важливою у ліцеї є й підготовка до НМТ. Готуючись до тестування учителька радить насамперед визначити прогалини та працювати саме з ними. Щоб діти звикли до такого виду завдань на уроках розбирають типові для НМТ завдання. 

Також важливо психологічно підготуватися до тестування, зауважує Анна. Батькам радить не створювати на дитину надмірного тиску, адже паніка та страх можуть призвести до помилок навіть там, де учень знає правильну відповідь. Ще один спосіб підготовки – самостійно проходити тренувальні тести.

«Спілкування не вистачає»: як вчителька зустрілася з учнями наживо 

Анна також була класною керівницею. Коли вона отримала дев’ятий клас, через освітню реформу його склад змінився – частина дітей раніше не навчалася разом. Вона намагалася знайти підхід до учнів, допомогти їм познайомитися та об’єднатися.

Вона помітила, що діти, які переїхали й ще не встигли знайти нових друзів, часто активніше спілкувалися. Іншим потрібно було більше часу, щоб налагодити контакт.

Випускний у цього класу також відбувався онлайн. Після нього діти ще довго розмовляли між собою – ніби не могли наговоритися.

Цьогоріч Анна нарешті змогла побачити частину своїх учнів наживо. У Києві нагороджували дітей із Херсонщини, які мають високі результати в навчанні. Для вчительки ця зустріч стала однією з найяскравіших подій року.

Церемонія нагородження випускників, які отримали документи про загальну середню освіту з відзнакою. Червень 2026 року. Київ. Фото: Херсонська МВА

«Я в них викладала з 8 класу по 11-й. І вже розумію, що на дистанційці багато чого навчилася, можу показати та розказати, але коли бачиш дітей наживо, це незабутні емоції. Звісно, спілкування не вистачає», – говорить Анна.

Як волонтерство стало частиною життя вчительки 

Після переїзду до Києва Анні було психологічно складно. Допомогло волонтерство. У спільноті «Печерські котики» вона плела маскувальні сітки, а згодом проводила майстер-класи.

«У мене був закон, що в суботу чоловік грається з дитиною, а в мене є час на те, щоб піти та поплести сітки. І я коли цей день поплела, я так видихала напругу, тому що насправді це і для мене корисно, і розуміла, що хоч трішечки допомогла», – розповідає вона.

Зараз, зізнається Анна, через робочий графік та навчання доньки вона приділяє волонтерству менше часу. Водночас сподівається найближчим часом знову повернутися до активної участі.

Анна Юр’єва (друга праворуч) з волонтерками спільноти “Печерські котики”

«Думками там, вдома»: як Анна живе Херсоном у Києві 

До життя у столиці Анна вже адаптувалася. Але Херсон для неї досі залишається домом: там рідна квартира, знайомі місця та звичний спосіб життя. 

Анна говорить, що живе в Києві, але читає херсонські пабліки. Їй часто сниться Херсон і рідна домівка. Іноді вона впізнає на відео з міста людей, яких знала до війни. Наприклад, бабусю, у якої купувала зелень на ринку.

«Я тільки в цьому році перестала міряти в Києві відстані, як у Херсоні. Бо у мене як у Херсоні було: я за 15 хвилин буду. А тут не виходить за 15 хвилин. Просто коли проти твоєї волі тебе взяли та пересадили, то ти думками там, вдома», – говорить Анна.

Серед її учнів є діти, які досі живуть у Херсоні. Вчителька дивується, як вони навчилися працювати в таких складних умовах. За її словами, попри все діти часто залишаються зосередженими, набираються сил і терпіння та продовжують навчатися.

Для Анни це ще одне нагадування, навіщо вона продовжує працювати.

Її головна мрія зараз проста – безпечне небо.

«Дуже хочу, щоб повернулася безпека в Херсон та інші регіони України. Хочеться безпечного неба, а далі вже можна придумувати, які завгодно мрії. Так не вистачає безпеки, можливості хоч щось трішечки спланувати», – говорить Анна.

І додає: «Хочеться безпеки для нашого неба над Україною. І миру».

Більше матеріалів про навчання у херсонських закладах освіти читайте в матеріалах “Вгору”:

• «Починається урок – і в мене виростають крила»: як учителька з Херсона навчає дітей онлайн під час війни
• Селфі з окупації: чому вступникам із ТОТ треба доводити, що вони там живуть
• Україна втрачає молодь? Чому стає менше вступників з окупованих територій
• Херсонські виші в евакуації: як навчають студентів і готуються до вступу
• Жила за кордоном, але навчалася в Україні. Історія науковиці з Херсона
• П’ять днів через фронт: як випускник з Херсона виїхав з окупації заради навчання в Україні