«Починається урок – і в мене виростають крила»: як учителька з Херсона навчає дітей онлайн під час війни

Коли вчителька Лілія Каляка запропонувала другокласникам уявити, кого вони хотіли б зустріти на далекій планеті, один із її учнів відповів: людину, яка просто гралася б із ним. 

За цією дитячою відповіддю – потреба у звичайному спілкуванні, якого дітям бракує через війну. Її учні розділені сотнями й тисячами кілометрів: замість шкільних стін вони бачать одне одного на екранах гаджетів. 

Про те, як навчати найменших учнів на відстані, долати труднощі та знаходити мотивацію працювати, «Вгору» розповіла вчителька початкових класів Херсонської гімназії № 41 Лілія Каляка.

«Хочу побачити наш клас»: як діти вчаться бути разом на відстані 

Нинішній 2-А – уже другий клас, який Лілія Каляка навчає під час повномасштабної війни. Вона 39 років працює вчителькою початкових класів у Херсонській гімназії № 41, але зізнається, що хвилювалася, коли торік приймала нових першачків. 

Ці діти не сидітимуть разом із нею за партами в класі. Вона не зможе підійти й допомогти написати букву, тримаючи маленьку долоньку у своїй. Не зможе покласти руку на плече, щоб підтримати дитину. Тепер усе це – через екран.

Лілія Каляка. Фото зі сторінки Херсонської гімназії 41 фейсбуці 

Але попри хвилювання, все виходить, каже вчителька. Лілія Миколаївна, як називають її діти, вигадує для них цікаві вправи, заохочує навчатися, знімати відео та робити фото. Потім ці матеріали монтують у спільні відео й публікують на сторінці школи. Так діти залишаються частиною спільноти – свого класу, хоча бачать одне одного лише онлайн. 

Наприклад, нещодавно Лілія придумала для дітей вправу, щоб вони могли трохи відпочити й пофантазувати. Тепер вона згадує її зі смутком.

«Я їм кажу: “Дітки, заплющте очі й уявімо, що ми всі полетіли на красиву планету Венера. Кого ви хотіли б там зустріти?”»

– Прибульця, – вигукнув один хлопчик, розповіла вчителька.

– Інопланетянина, – додав інший учень.

– А я хочу… Хотів… Не знаю, – почав несміливо й замовк хлопчик, який живе у Херсоні.

– Подумай, кого б ти хотів побачити, зустріти? – запитала Лілія, відчувши, що дитина хоче сказати щось важливе, але стримується.

– Хотів би побачити людину, яка б зі мною просто гралася, – за кілька секунд сказав учень.

Лілія каже, що хлопчик завжди із задоволенням виходить на уроки. Він прагне спілкування, хоче бачити вчительку та однокласників. Але в Херсоні, де тривають російські обстріли та атаки дронів, діти не мають можливості безпечно гуляти, гратися надворі та зустрічатися одне з одним.

Під час тієї ж розмови одна з дівчаток сказала:

– А я б хотіла наш клас побачити, Вас і всіх однокласників, щоб ми змогли обнятися і притулитися один до одного.

Ще одна вправа, яка запам’яталася Лілії, була про дорослішання. Вона попросила дітей уявити себе дорослими на один день і розповісти, що вони заборонили б робити своїй дитині. 

Хтось з учнів сказав, що не дозволяв би їсти чипси чи пити газовані напої, хтось згадав, що не можна розмовляти з незнайомцями. Діти також говорили, що не можна нічого підіймати з дороги – про мінну небезпеку Лілія постійно нагадує їм на уроках. 

Лілія Миколаївна каже, що її другокласники вже дуже дорослі. Їм доводиться думати й говорити про речі, з якими зазвичай не мають стикатися діти. 

Як першокласники починали навчання онлайн 

Лілія прийшла працювати вчителькою до 41-ї гімназії одразу після інституту – і відтоді працює в цьому закладі. Вона зізнається, що дуже любить свою роботу та дітей. До повномасштабної війни щоранку приходила на роботу за 20 хвилин до восьмої, а залишалася до п’ятої вечора. 

Під час пандемії коронавірусу навчання змінилося: очні заняття чергувалися з дистанційними, а для вчителів, які звикли бути поруч із дітьми, це стало викликом. 

До війни у школі часто проводили свята для дітей: збиралися в актовій залі, танцювали та співали. Тепер її не впізнати – російські військові завдали будівлі значних руйнувань, атакуючи місто всіма видами зброї. 

Будівля Херсонської гімназії № 41. Руйнування внаслідок атаки військ РФ. Жовтень 2024 року. Фото Олександра Андрющенка / “Вгору”

Лілія каже, що учні з її попереднього класу пішли до школи восени 2021 року, а вже у лютому 2022 року їхнє навчання перервала повномасштабна війна. До цього вони встигли хоча б трохи відчути, що таке школа, попри карантинні обмеження.

Найбільше вчительку непокоїло те, що новим першокласникам особливо потрібна допомога поруч, а онлайн вона не могла її надати так, як звикла. 

«Перший клас – я й сама боялась, – ділиться вчителька. – Я на уроки завжди всіх запрошувала, дуже багато проводила відкритих уроків. Але це ж онлайн-навчання і перший клас. Я звикла, що треба брати кожну дитину за руку, написати з нею букву, прописати рядочок».

Зараз у її класі 25 дітей, які навчаються дистанційно. Лілія проводить уроки з Німеччини. П’ятеро учнів живуть у Херсоні. Є також херсонці, які виїхали з міста, а ще діти з інших міст – зокрема Миколаєва, Одеси та Львова, які обрали навчання у херсонській гімназії. Фізично діти розділені відстанню, але для вчительки вони залишаються одним класом, маленькою родиною. 

Попри побоювання, каже вчителька, діти опанували необхідні навички. Особливо добре, за її словами, вони пишуть. А от над читанням ще потрібно працювати. 

Щоб пояснити дітям складні моменти, вчителька не обмежувалася самими уроками – знімала для них відео, в яких показувала на екрані те, що важко пояснити лише словами: 

«Показувала, як покласти лінійку, де зробити засічку і як розчепірити пальці, щоб вона не рухалася. Брала гілочку, згинала її та пояснювала, чим ламана лінія відрізняється від кривої».

Вчителька додає, що найголовніше – життя і здоров’я дітей. Під час повітряних тривог та за іншої небезпеки вони залишають урок і переходять у безпечніше місце, а потім надолужують пропущений матеріал.

Частина класу навчається зранку. Діти, які перебувають за кордоном, виходять на уроки після обіду, оскільки паралельно навчаються у місцевих школах.

Як війна змінила навчання попереднього класу Лілії Каляки 

Повномасштабна війна стала для Лілії Миколаївни шоком, як і для більшості жителів Херсонщини та родин її тодішніх першокласників. Після початку російського вторгнення близько тижня заняття не проводили, але потім учителька відновила уроки: пояснювала, як писати, читала та розбирала тексти з «Букваря». Чоловік Юрій допомагав їй – знімав на відео уроки, які потім надсилали в батьківську групу. 

Виконані домашні завдання вчителька також отримувала через месенджери. Так діти завершили свій перший навчальний рік. 

Влітку 2022 року Лілія не виїжджала з Херсона. Вона жила у молодшої доньки – в будинку на Острові. Восени вчителька не змогла відновити заняття зі своїми учнями: влітку до будинку кілька разів приходили російські поліціянти, тому Лілія боялася, що окупанти можуть прийти з перевіркою просто під час уроку. Новий навчальний рік з її учнями почала колега, а Лілія перевіряла домашні завдання. 

Після деокупації Херсона, у грудні 2022 року, вчителька виїхала до Василькова на Київщині – вдома не було ні світла, ні води. А в січні 2023 року вона перебралася до Одеси, звідки продовжила навчати дітей онлайн через платформу Zoom. 

«Ми так скучили одне за одним, такі раді були побачитися, що на перших уроках навіть плакали всі», – розповіла Лілія. 

В Одесі теж були проблеми зі світлом, тож часто готуватися до уроків доводилося з ліхтариком на голові. Лілія Миколаївна згадує, як одного разу йшла містом і побачила генератор біля одного з відділень «Нової пошти». Вона зайшла й запитала, чи може приходити туди зі своїм комп’ютером і проводити уроки. Їй дозволили, тож деякий час учителька приходила до відділення й звідти викладала дітям.

Лілія Каляка готується до уроків в Одесі при світлі ліхтарика під час відключення електрики. Фото надане Лілією Калякою 

Так вони закінчили другий клас. Влітку 2023 року Лілія поїхала до молодшої доньки в Німеччину й залишилася там, продовжуючи викладати дітям дистанційно. З початком третього класу учні, які перебували за кордоном, почали ходити до місцевих шкіл. Сама Лілія Миколаївна також почала відвідувати заняття з німецької мови, тому, щоб зібрати всіх на спільні уроки, їх проводили після обіду. У такому форматі учні навчалися до кінця початкової школи. 

Як у гімназії навчають учнів початкових класів

Заступниця директора з навчально-виховної роботи гімназії Вікторія Кравченко розповіла, що зараз у навчальному закладі навчаються 126 дітей у п’яти класах початкової школи. 

На уроках учителі чергують пояснення з практичними вправами, руханками, ігровими завданнями та роботою з презентаціями й інтерактивними матеріалами. Також дотримуються вимог щодо тривалості роботи перед екраном: 30 хвилин уроку, 10 хвилин перерви та 20 хвилин великої перерви.

Діти, які пропускають заняття через повітряні тривоги чи відсутність електрики, можуть надолужити матеріал із допомогою вчителя. Також проводять індивідуальні та групові консультації.

Серед основних труднощів дистанційного навчання – потреба утримувати увагу дітей, не перевантажуючи їх, а також технічні проблеми, повітряні тривоги та різні умови, у яких навчаються діти в різних містах і країнах. Тому вчителям доводиться бути гнучкими та шукати індивідуальний підхід. До онлайн-заходів гімназії також долучають батьків. Гімназія активно веде соціальні мережі, щоб розповідати про шкільне життя.

Складнощі та мотивація: що допомагає триматися в професії 

Найважче зараз у роботі, зізнається Лілія, відсутність фізичного контакту з дітьми, який був під час очного навчання.

«Хочеться їх отак обійняти, притулити до себе, – каже вона. – Шкода, що діти переживають такі складні часи».

Інколи, каже вона, складно придумати, як пояснити щось через екран. Те, що в класі можна було легко показати біля дошки, під час онлайн-уроку потребує іншого підходу. Та й тут діти допомагають учительці: підключаються до онлайн-дошки, малюють і разом шукають рішення.

Успіхи своїх учнів та їхні здобутки в навчанні Лілія вважає спільним результатом учителів, дітей і батьків.

«Я за кожної можливості кажу батькам: тисячу разів вам дякую. Бо тільки ми разом – учитель, батьки й учні – можемо чогось досягти. Особливо в цей час».

Найбільше Лілія хоче, щоб настав мир і всі змогли повернутися додому.

Підтримують і мотивують її бажання працювати, колеги та рідні. Особливо допомагає чоловік Юрій: він може зняти відео для уроку, приготувати їжу, поки вона працює, або налаштувати комп’ютер. Але головною мотивацією Лілія називає дітей.

«Починається урок – і в мене виростають крила», – додає вчителька.

Більше матеріалів про навчання у херсонських закладах освіти читайте в матеріалах “Вгору”:

• Селфі з окупації: чому вступникам із ТОТ треба доводити, що вони там живуть
• Україна втрачає молодь? Чому стає менше вступників з окупованих територій
• Херсонські виші в евакуації: як навчають студентів і готуються до вступу
• Жила за кордоном, але навчалася в Україні. Історія науковиці з Херсона
• П’ять днів через фронт: як випускник з Херсона виїхав з окупації заради навчання в Україні