«Навчалися навіть на горищі»: як родина з Нової Каховки зберігала українську освіту в окупації

Понад два з половиною роки діти Світлани з Нової Каховки навчалися в українських закладах освіти, перебуваючи в окупації. Родина приховувала телефони, зошити та дитячі малюнки під час перевірок окупантів, а через проблеми зі зв’язком іноді вчитися доводилося на горищі. 

Як родина з окупованої Нової Каховки зберігала українську освіту, на які труднощі натрапляли після виїзду та як діти продовжили навчання на підконтрольній Україні території – в матеріалі. 

Повномасштабна війна: як діти навчалися в перші місяці 

Світлана з дітьми жила в Новій Каховці на лівобережжі Херсонщини (імена героїв матеріалу змінені з міркувань безпеки). У 2022 році її син Артем навчався у восьмому класі, а п’ятирічна донька Софійка ходила до дитячого садочка. Сама Світлана працювала у місцевому училищі.

Нова Каховка до повномасштабної війни. Фото зі сторінки Новокаховської міської територіальної громади

Родина зустріла початок вторгнення вдома – Нову Каховку російські війська окупували в перший день повномасштабної війни. Жінка згадує, що спочатку навчальний процес призупинився, але зв’язок зі школою та дитячим садочком зберігався.

«Був досвід ковідних часів, – згадує Світлана. – Діти вже навчалися онлайн. Восьмий клас син закінчив до літа. Викладачі були на зв’язку».

Учителі продовжували проводити заняття дистанційно, однак вони вже не були такими докладними, як під час карантинів, зауважує вона. Значну частину матеріалу опрацьовували самостійно вдома. Попри це родина намагалася виконувати завдання і не пропускати ті уроки, які проводили.

Літо 2022 року: окупанти вимагали віддати дітей до російських шкіл 

Під час літніх канікул батьки вийшли зі шкільних груп у месенджерах. В окупації навіть спілкування у шкільних чатах могло бути небезпечним. Російські військові ходили по домівках із перевірками: переглядали телефони та інші гаджети, шукали можливі зв’язки з українськими військовими та зброю.

Влітку 2022 року Світлана з дітьми переїхала до села, де жила її мама. 

До будинку приходили представники окупаційної влади й вимагали віддати дівчинку на підготовку до російської школи. Самій Світлані пропонували працювати у створеному окупаційною владою навчальному закладі на базі новокаховського училища. Їй казали, що школа вже працює за російськими стандартами, а також дали список речей, які потрібно придбати дівчинці для навчання.

Щодо Артема, то в селі знали, що хлопець навчається в Новій Каховці, тому переводити його до місцевого закладу не пропонували. Водночас жінку попередили: якщо стане відомо, що син не відвідує занять, родину можуть оштрафувати, а згодом притягнути до адміністративної відповідальності. 

Через погрози та примус родина переїхала ще до одного села – цього разу до знайомих. Там дітей не знали та не вимагали відвідувати місцеві школи.  

Українське навчання в окупації: як діти продовжували вчитися 

З початком нового 2022/2023 навчального року  Артем продовжив дистанційно навчатися у своїй українській школі та пішов до дев’ятого класу. 

Наступного року,  восени 2023-го, до онлайн-навчання приєдналася і Софійка. Артем закінчив 9 клас та вступив до новокаховського училища. 

В умовах окупації діти навчалися два з половиною роки. Попри поганий зв’язок, намагалися максимально відвідувати заняття. В училищі часто уроки  проводили ввечері, щоб усі учні мали змогу під’єднатися.

Родина приховувала навчання в українських закладах освіти. За пів року до виїзду з окупації зв’язок у селі став зовсім поганим. Щоб спіймати сигнал, шукали місце, де можна було розмістити роутер так, щоб його ніхто не побачив.

«Доводилося інколи й на горищі навчатися, бо там зв’язок кращий був. Намагалися не пропускати та все опрацьовувати. Але під час адресних перевірок окупантів у нас було місце, куди ми ховали зошити, поробки, малюнки, телефони, з яких діти навчалися. Був навіть такий зошит, який можна було показати, якби цього вимагали», – розповідає Світлана.

Світлана каже, що згодом сусіди повідомили окупаційній владі, що її діти не ходять до російських шкіл. Це було влітку 2024 року. Софійка закінчила перший клас, а Артем провчився перший рік в училищі. До родини знову прийшли окупанти й вимагали, щоб восени діти пішли до російських шкіл.

Світлані вкотре пропонували працювати. До неї приходили двічі: до російських шкіл шукали вчителів математики й фізики. Коли жінка пояснювала, що не має профільної освіти з цих предметів, їй відповідали, що можна пройти перенавчання, а якщо не вийде – все одно можна буде викладати.

«У них не було вимог, щоб учитель був із дипломом учителя. Два рази відмовилася від їхніх пропозицій. У нас не було російських документів, жодного бажання там вчитися. Влітку вирішили  виїхати», – розповідає вона.

Після виїзду: як діти продовжили навчання на підконтрольній Україні території 

Після виїзду з окупованої Херсонщини родина оселилася на Київщині. Артем продовжив дистанційно навчатися в училищі, цьогоріч він має стати випускником. Софійка в другому класі також навчалася дистанційно – у школі, до якої пішла ще в окупації.

Світлана розповідає, що після виїзду доньці було складно адаптуватися. Вона боялася гучних звуків та інших дітей, адже через окупацію була позбавлена можливості нормально спілкуватися з однолітками. Тому вирішили ще на рік залишити дівчинку на дистанційному навчанні. Також Софійка відвідувала психолога.

У третьому класі Софійка перейшла на очне навчання – почала ходити до однієї з київських шкіл. Світлана каже, що за час дистанційного навчання донька опанувала знання, необхідні дитині в перших класах початкової школи. Водночас, на її думку, саме очне навчання дає кращі результати навіть в умовах війни.

Втім, зараз навчатися очно теж непросто. Через повітряні тривоги діти часто переходять на дистанційний формат. До того ж через російські обстріли та атаки ударних безпілотників на Київ буває складно дістатися до школи та повернутися додому, багато часу діти проводять в укриттях.

Від власного досвіду до допомоги іншим родинам 

Зараз Світлана працює у команді благодійної організації Save Ukraine та супроводжує родини, які виїхали з окупації.

Сім’ям безплатно надають житло на строк до трьох місяців у Центрах надії та відновлення організації. Водночас допомога не обмежується часом перебування у центрі – родинам допомагають і після виїзду, залежно від їхніх потреб.

Один із центрів Save Ukraine. Фото з сайту Save Ukraine

За словами Світлани, часто родини потребують підтримки з навчанням дітей. Наприклад, люди не завжди знають, де житимуть після виїзду, тому в організації шукають заклад освіти, де дитина зможе навчатися дистанційно. Також допомагають із медичним обслуговуванням, відновленням документів та психологічною підтримкою.

Після завершення терміну перебування у центрі для родин шукають житло, зокрема залучаючи партнерські організації.

Світлана каже, що частина людей залишається в окупації до останнього, бо сподівається на звільнення територій. Також рішення про виїзд може відкладатися місяцями й роками, бо, зокрема, треба доглядати за старшими родичами, немає грошей або ж є проблеми з документами.

Дітям після окупації потрібен час на адаптацію 

За спостереженнями Світлани, діти в родинах, які виїжджали з окупації рік чи два тому, були більш соціально адаптованими, ніж ті, хто приїжджає зараз. 

Дітям шкільного віку, за її словами, часто потрібно більше часу, щоб звикнути до нового середовища: їм складно спілкуватися з однолітками, вони часто навіть не хочуть виходити з кімнати. Родинам пропонують консультації психолога.

Світлана розповідає і про випадки, коли діти не навчалися у школах, створених окупаційною владою. За її словами, іноді батьки переховували дітей удома й не дозволяли їм виходити за межі помешкання, щоб убезпечити.

Родини, які виїжджають з окупації, розповідають про примус до навчання у школах, створених окупаційною владою. Світлана каже, що через закриття частини шкіл дітей можуть возити до інших навчальних закладів. За відмову відвідувати такі школи батьків, за її словами, штрафують або залякують можливим вилученням дітей та направленням їх до інтернатів.

Бувають випадки, коли батьки кілька разів відправляють дітей до таких шкіл, а потім перестають це робити, попри штрафи. Зрештою родини ухвалюють рішення виїхати з окупації.

Історія Світлани та її дітей показує, що для родин в окупації навчання стає не лише питанням освіти, а й способом зберегти зв’язок з Україною. Після виїзду часто нелегко призвичаїтися до нового життя, тому сім’ї потребують підтримки – зокрема в питаннях освіти, житла, відновлення документів та психологічної допомоги. Отримавши її, родини можуть поступово налагодити життя на новому місці, а діти – продовжити навчання та звикнути до нового середовища. 

Більше матеріалів про навчання на Херсонщині читайте в матеріалах “Вгору”:

• «Нам треба освічене покоління»: як під час війни вчителька херсонського ліцею навчає математики
• «Починається урок – і в мене виростають крила»: як учителька з Херсона навчає дітей онлайн під час війни
• Селфі з окупації: чому вступникам із ТОТ треба доводити, що вони там живуть
• Україна втрачає молодь? Чому стає менше вступників з окупованих територій
• Херсонські виші в евакуації: як навчають студентів і готуються до вступу
• Жила за кордоном, але навчалася в Україні. Історія науковиці з Херсона
• П’ять днів через фронт: як випускник з Херсона виїхав з окупації заради навчання в Україні