“Безбар’єрність – це не лише про пандуси”. Як у Херсоні під обстрілами працює інклюзивний театр

Попри обстріли, зруйноване приміщення бібліотеки та постійну небезпеку в Херсоні продовжує працювати інклюзивний театр для дітей та молоді з ментальними порушеннями. 

Проєкт, який починався у 2018 році як ляльковий театр на базі бібліотеки Олеся Гончара, після повномасштабного вторгнення довелося фактично відновлювати заново.

Про те, як театр пережив окупацію, чому безбар’єрність – це не лише про пандуси, та навіщо Херсону зараз потрібні такі проєкти, журналісти “Вгору” поговорили з амбасадоркою безбар’єрності та заступницею директора бібліотеки Оксаною Шестаковою.

Як у бібліотеці з’явився театр

Центр обслуговування людей з інвалідністю в бібліотеці Гончара створили ще у 2006 році за підтримки посольства США та міжнародних партнерів. Спочатку він працював переважно з людьми, які мають порушення зору.

У 2018 році до бібліотеки почали приходити родини, які виховують дітей з аутизмом та іншими ментальними порушеннями. За словами Оксани Шестакової, тоді у бібліотеки майже не було досвіду роботи саме з такими відвідувачами.

Фото Олександра Андрющенка 

 “Ми не розуміли їхніх потреб і не знали, що конкретно можемо їм запропонувати”, – згадує вона.

Спочатку діти приходили на творчі заняття: майстрували саморобки, аплікації та великі панно з екологічних матеріалів. Згодом одна з мам запропонувала створити простір, де діти могли б творчо реалізовуватися, комунікувати між собою та виступати перед людьми.

Команда бібліотеки почала шукати формат, який не потребував би великих ресурсів чи спеціального обладнання. Так з’явилася ідея лялькового театру.

“Ми побачили, що це одна з тих практик, яку реально запустити майже без додаткових коштів”, – каже Шестакова.

Заняття з педагогом. Фото Олександра Андрющенка 

Перші ескізи майбутніх персонажів створювали разом із батьками. Згодом до роботи долучилася режисерка Ірина Корольова, і в бібліотеці почав діяти інклюзивний театр “Звичайна роль – особливий актор”.

Вистава театру “Звичайна роль – особливий актор”. Кадр із відео Миколи Дудніка 

До повномасштабного вторгнення театр встиг поставити три вистави. Останню – “Півень-хвалько” – показали у Києві в грудні 2021 року на міжнародному фестивалі “Барви життя”.

Театр після окупації та зруйнованої бібліотеки

Після деокупації Херсона бібліотека Гончара продовжила працювати, хоча у 2023 році будівлю зруйнував російський ракетний удар.

“Ми взагалі залишилися без приміщення. Але навіть після цього продовжували шукати можливості працювати”, – говорить Шостакова.

Під час окупації багато учасників театру виїхали з міста, але команда підтримувала з ними зв’язок. Після повернення до Херсона батьки почали говорити про іншу проблему – діти втрачали навички комунікації через ізоляцію.

“Коли дитина з аутизмом довго залишається сама в чотирьох стінах, без спілкування з однолітками, дуже відчувається відкат – у комунікації, психічному стані та соціальних навичках”, – пояснює вона.

Заняття з педагогом. Фото Олександра Андрющенка 

У 2023 році бібліотека здобула  підтримку від міжнародної програми House of Europe. Завдяки цьому у спальному районі Херсона вдалося облаштувати невеликий простір – “Незламну бібліотеку”, де поступово почали відновлювати заняття.

Спочатку команда намагалася повернути формат лялькового театру, але з’ясувалося, що новим учасникам складно працювати з великими маріонетками. Тоді проєкт адаптували – почали створювати простих персонажів та займатися мультиплікацією.

Чому безбар’єрність – це не лише про пандуси

Оксана Шестакова також є амбасадоркою безбар’єрності у Херсонській області. Вона пояснює: у суспільстві поняття безбар’єрності часто зводять лише до пандусів чи підіймачів, хоча насправді це значно ширше.

Азамат Хажин та Оксана Шестакова. Фото Олександра Андрющенка

“Ми маємо шість видів безбар’єрності: фізичну, економічну, інформаційну, цифрову, освітню та суспільну. Але чомусь усі одразу думають тільки про архітектуру”, – говорить вона.

За її словами, навіть у прифронтовому Херсоні можна розвивати інші напрямки безбар’єрності. Наприклад, навчати людей старшого віку цифрової грамотності.

“Більшість сервісів зараз перейшли в онлайн: документи, гуманітарна допомога, державні послуги. І для багатьох літніх людей це стає бар’єром”, – пояснює вона.

Говорячи про комунікацію з людьми з інвалідністю, Оксана Шестакова радить насамперед не концентруватися на особливостях людини.

“Головне – бачити в співрозмовнику людину, а не її інвалідність чи особливості”, – каже вона.

Вона згадує випадок із літнім чоловіком, який мав порушення слуху і прийшов до бібліотеки по юридичну інформацію. Через те, що його не розуміли в інших установах, він був емоційно виснажений та роздратований.

Зрештою працівники бібліотеки знайшли простий спосіб комунікації – почали писати відповіді великими літерами на аркуші паперу.

“Він сказав мені: “Ви перша, хто поставився до мене як до людини та знайшов спосіб поспілкуватися зі мною”. І мене це тоді дуже вразило”, – згадує Шестакова.