Окупанти почали друкувати на комунальних квитанція картини з розграбованого ними ж Херсонського художнього музею імені Олексія Шовкуненка. Розбираємо, як під виглядом «просвітництва» загарбники приховують мародерство, підвищення тарифів та нав'язують імперські міфи.
Окупаційне «Міністерство культури Херсонської області» поширило новину про «унікальний формат» квитанцій за комунальні послуги. На рахунках друкують картини Херсонського обласного художнього музею – «Пам’ятки культури Херсонської області», портрети Потьомкіна і Катерини II як «засновників» міста з відповідними «історичними довідками». Російська пропаганда подає це як намагання принести «культуру в кожен дім» і спосіб зробити історію «живою».

Скриншот з окупаційного ресурсу
Додати Вгору як бажане джерело в GoogleНайбільша маніпуляція цієї акції в тому, що російські окупанти видають себе за «просвітників», приховуючи воєнний злочин.
Викрадення, мародерство та незаконне вивезення культурних цінностей з окупованих територій України класифікуються як воєнні злочини та порушення міжнародного гуманітарного права (Римський статут Міжнародного кримінального суду, Гаазька конвенція про захист культурних цінностей (1954), Перший протокол (1954) до Гаазької конвенції).
У листопаді 2022 року під час відступу з правобережної Херсонщини російські окупанти розграбували Херсонський обласний художній музей імені Олексія Шовкуненка. Звідти, за даними музею, незаконно вилучили майже 11 тисяч експонатів – полотна західноєвропейських, українських та місцевих митців, графічні твори та 12 скульптур Михайла Врубеля. Вкрадене незаконно вивезли до окупованого Криму – в Центральний музей Тавриди в Сімферополі.

Початок листопада 2022 року. Пограбування окупантами Херсонського обласного художнього музею імені Олексія Шовкуненка. Фото: Херсонський Художній Музей / фейсбук
Офіційні правоохоронні органи України (Офіс Генерального прокурора, СБУ) кваліфікують пограбування Херсонського обласного художнього музею імені Олексія Шовкуненка саме як воєнний злочин за статтею 438 Кримінального кодексу України («Порушення законів та звичаїв війни»).

Картини, викрадені окупантами з Херсонського художнього музею, в імпровізованому фондосховищі Центрального музею Тавриди. На передньому плані – полотно Івана Лободи «Вишивальниця». Скриншот сюжету кримського телеканалу
Разом з оригіналами вкрали й цифровий архів. Оцифровані роботи окупанти вже давно використовують для того, щоб надрукувати копії та показувати їх на своїх пропагандистських виставках.

Наприкінці серпня 2026 в Скадовську відкрили пропагандистську виставку «Спільна історія – спільне майбутнє» до «дня возз’єднання», на якій демонстрували друковані копії картин, викрадених із Херсонського художнього музею. Джерело: Херсонський Художній Музей / фейсбук
Тепер ще й вирішили друкувати копії викраденого на рахунках за світло. Так створюють картинку «турботи про культуру та історію регіону».
Насправді ж використання творів із музею, який самі ж пограбували, – це не популяризація культури, а культурна апропріація.
Квитанція за комунальні послуги – це документ, з яким люди стикаються щомісяця. Людина змушена тримати її в руках і дивитися на неї під час сплати рахунків. Поєднання побутової рутини (оплата за світло) із російськими історичними наративами створює ілюзію «стабільності», «повернення до нормального життя» та підсвідомо нав'язує відчуття, ніби російська присутність тут була завжди.
За яскравими картинками та «просвітницькою» обгорткою окупанти ще й ховають і підвищення комунальних тарифів, про що повідомили одразу після проведення «виборів». З 1 жовтня тарифи на окупованій Херсонщині відчутно вдарили по гаманцях: для населення лівобережжя електроенергія подорожчала на 32%, газ – на 20%, водопостачання – на 23,5%, водовідведення – на 32,8%. Найбільше зросла плата за вивезення сміття – майже на 40%.

Скриншот окупаційного ресурсу
Тож разом із зображеннями вкрадених полотен жителі окупованих територій отримують і нові, збільшені тарифи на комунальні послуги. Таким чином «турбота про культуру» стає не лише частиною ідеологічного впливу, а й красивою ширмою для маскування зростання фінансового навантаження на місцевих жителів в умовах окупації.
Використання терміна «Новоросія», а також зображень Катерини II та Григорія Потьомкіна – це свідома спроба закріпити імперський міф, ніби до приходу Російської імперії на цих землях було «дике порожнє поле». Це викривлення фактів.
Так окупанти намагаються переписати історію регіону, стерти або применшити український та козацький періоди історії Херсонщини, подавши її виключно як «проєкт Російської імперії». Головна мета – нав'язати уявлення про те, що ці території «історично російські», а окупація – це нібито «повернення до витоків».
«Новоросія» – це імперська колоніальна назва губерній XVIII століття, а не «споконвічно російський» регіон, адже до приходу імперії тут мешкали козаки, кримські татари й ногайці. Ще у 2021 році StopFake провів ґрунтовний аналіз того, як Кремль створив, просував і врешті згорнув пропагандистський проєкт «Новоросія» (2014-2015). Після 2022 року російська пропаганда реанімувала термін «Новоросія» для обґрунтування загарбання південних і східних областей України, йдеться у дослідженні проєкту «Детектор медіа» Mediasapiens.
Як зазначають історики, Херсонщина має багату історію, яка розпочалася задовго до кінця XVIII століття. Пониззя Дніпра століттями було центром торгівлі, культури та військової звитяги. Давньоруське Олешшя згадується в літописах ще 1084 року. Історія Олешків, Голої Пристані, Генічеська та Берислава почалася задовго до захоплення регіону росіянами.
Перша офіційна згадка про козаків на Херсонщині сягає 1492 року: біля сучасної Тягинки вони атакували турецьке судно. Відтоді козацька історія міцно вплелася в регіон – вона й досі живе в місцевих топонімах: від річки Кошової до Карантинного острова, який колись іменували Запорозьким.
На землях Херсонщини існували дві козацькі січі – Олешківська та Кам’янська, козацькі паланки, козацькі поселення та зимівники – навіть сучасна частина Херсона досі береже назву Зимівник. Тут активно розвивалися торгівля та ремесла, а українське козацтво відігравало ключову роль в освоєнні регіону.
З 1737 року на місці Херсона існувала фортеця Олександр-Шанц. Указ Катерини II 1778 року лише надав поселенню нову назву й розпочав розбудову фортеці силами українських майстрів. Російська імперія просто привласнила здобутки козаків, які освоїли цей степ.

Фрагмент мапи «Нової Сербії» з військового атласу Жоржа-Луї Лє Ружа (Париж, 1769 рік), де позначено майбутній Херсон як Олександр-Шанц або Олександрівський шанець (F:St: Alexandre / форт Св. Олександра) та давню фортецю Кизикермен (нині Берислав). Джерело: Лє Руж, Public domain, via Wikimedia Commons
Краєзнавець Дементій Білий неодноразово розвінчував російські імперські міфи й докладно пояснював, для чого Російська імперія освоювала землі півдня України, чому Херсон не російське місто, а роль Потьомкіна у його розбудові перебільшена.Як стверджує дослідник, Херсон не був заснований Катериною ІІ – відбулося лише перейменування Олександрівського Шанця та заснування верфі. Згадує краєзнавець і дискусійне питання щодо міфічного поселення Біліховичі, на місці якого нібито виник Херсон, проте ця гіпотеза науково не підтверджена. На землях Херсонщини життя вирувало задовго до колонізації. Російська імперія освоювала південь України виключно з військово-стратегічною метою – закріпитися на Чорному морі, а міф про «принесення цивілізації в дикий степ» став лише інструментом легітимізації колонізації чужих територій.
Дослідження Українського кризового медіацентру наочно демонструє, як російська історіографія штучно приписувала собі роль засновника українських міст, створюючи простори «історичного безпам’ятства». У статті історики зазначають, що Росія століттями нищила та вивозила архіви з півдня. Знищення архівів давало змогу перекручувати історію. Зокрема, протягом століть Росія спотворювала історію Генічеська та Берислава, стираючи їхню багату доімперську спадщину та насаджуючи міфи про «російське заснування».
Друк викрадених картин на рахунках – це спроба закрити «білі плями», які російська пропаганда сама ж і створила. Все це не історія, а сучасний маркер агресії та підґрунтя для анексії українських територій.
Нові комунальні квитанції окупантів із «мистецьким» оздобленням – це не про культуру і не про просвітництво. Це спроба прикрити факт культурного мародерства Херсонщини, відвернути увагу від підвищення комунальних тарифів та застосувати інструмент інформаційного тиску на людей, які залишаються в окупації.
Більше про те, як окупанти розпоряджаються експонатами, вкраденими з музеїв Херсонщини: