Суддя про домашнє насильство: "Злочин не може бути приватною справою"

Про домашнє насильство настав час говорити голосно і без цензури. У цьому переконані журналісти України із Запоріжжя, Донецька, Полтави, Івано-Франківська, Львова, Дніпра, Києва, які об’єдналися, щоб розповісти про домашнє насильство доступною мовою. Так стартувала всеукраїнська інформаційна кампанія "Домашнє насильство: Мовчати не можна говорити", пише Центр інформації про права людини.

ТРОХИ ЦИФР

За 2016 рік до Національної поліції надійшло майже 130 тисяч звернень про домашнє насильство, більшість справ (близько 80 тисяч) закінчується адміністративним покаранням, і кривдник повертається знову в сім'ю, тільки 4 % справ має підстави для проведення досудового слідства.

Також в Україні більше 10 % прокурорів, 11 % суддів, 12 % представників поліції вважають, що в певних випадках застосовувати силу або бити партнерку є… прийнятним.

Ці дані взяті з дослідження, що тривало з квітня 2016 до лютого 2017 року, і провели його правозахисний центр "Ла Страда" спільно з Женевським центром демократичного контролю за сектором безпеки (DCAF) у співпраці з Національною школою суддів України, Академією прокуратури України та Національною поліцією.

У дослідженні взяли участь 388 співробітників поліції, 106 прокурорів, 169 суддів.

Згідно з результатами дослідження, 39% респондентів також вважають, що домашнє насильство є приватною справою.

"З опитаних нами – 77% прокурорів, 81% поліцейських, 84% суддів вважають, що примирення в родині є найважливішим. Не покарання кривдника, не захист постраждалих. А це фактично є приховуванням від суспільства проблеми. Помирилися – гаразд. А те, що далі буде відбуватися, – це їхня приватна справа. І такі речі є дуже небезпечними", – прокоментувала директорка "Ла Стради" Катерина Левченко.

Дослідження також показало, що реагування системи правосуддя на насильство над жінками є неефективним через те, що жінки не повідомляють про злочин та правопорушення. Нерідко через те, що жінки не довіряють правоохоронним органам.

Відповідно до даних опитування, 60% респондентів вважають, що випадки, про які інформують постраждалі від домашнього насильства, є удаваними, неправдивими.

"Але коли ми аналізували скарги від жінок, які телефонували нам на "гарячу лінію" – а таких ми отримали 109 скарг за 2 місяці – потерпілі говорили "Поліція мені не вірить... У вас нема вбивства – ми не будемо виїжджати", – наголосила Катерина Левченко.

"ЯКЩО СКОЮЄТЬСЯ НАСИЛЬСТВО В СІМ’Ї, ДЕРЖАВА ЗОБОВ’ЯЗАНА ВТРУТИТИСЯ"

Як тільки розпочалася кампанія "Насильство: мовчати не можна говорити", серед перших до активістів зателефонували… з Апеляційного суду Вінницької області й запитали, як можуть допомогти. Як коментують координатори кампанії, чи не вперше в їхній практиці поговорити відверто про домашнє насильство наважилися представники суду.

Коротко про головне говорив суддя Апеляційного суду Вінницької області Антон Рупак.

- Пане суддя, як часто в Апеляційному суді Вінницької області розглядають справи про насильство в сім’ї?

Така категорія справ, як насильство в сім’ї, з точки зору криміналістики має характер подвійний. З одного боку, йдеться про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 173-2 (Вчинення насильства в сім’ї, невиконання захисного припису або непроходження корекційної програми) Кодексу України про адміністративні правопорушення.

З іншого – Кримінального кодексу України. Наприклад, якщо насильство відбувається фізичне, то це заподіяння тілесних ушкоджень (ст.ст.121, 122, 125 ККУ).

Проте, на жаль, з тієї статистики, якою оперуємо, ми можемо дати більш конкретні дані лише по справах про адміністративні правопорушення.

Оскільки кримінальні правопорушення, зокрема, нанесення тілесних ушкоджень, як невеликої тяжкості, середньої тяжкості, так і тяжких тілесних ушкоджень – з них неможливо виокремити ті, які вчиняються лише в сім’ї. Фіксуються сутички також і між сусідами, знайомими тощо.

Також немає окремої графи звітності щодо членів сім’ї.

Тож щодо ситуації по насильству в сім’ї у Вінницькій області. У 2015 році в області були притягнуті до відповідальності 4 тисячі 468 осіб, у 2016 році кількість дещо збільшилася – 4 тисяч 619 осіб.

До слова, до апеляційної інстанції дуже рідко доходять справи по домашньому насильству. Так, із озвученої статистики, до нас, в апеляційний суд, у 2015 році дійшло лише 15 справ, а в 2016 році – 22 справи.

- Статистика фіксування випадків домашнього насильства потроху збільшується, чи значить, що люди стали частіше звертатися по допомогу?

Хотів би звернути увагу: загальна статистика включає не тільки звернення від постраждалих осіб. Адже люди звертаються по допомогу не лише до правоохоронних органів.

Часто, особливо в сільській місцевості, потерпілі звертаються в органи місцевого самоврядування, в сільські ради. І ті, у свою чергу, зобов’язані відповідно реагувати, викликаючи правоохоронні органи, представників служби у справах сім’ї.

Відзначу, що мало хто звертається в органи опіки сім’ї, які також зобов’язані надавати допомогу, якщо стається домашнє насильство.

Чимало людей намагаються самі владнати критичну ситуацію – без звернення до держави.

Також побутує думка, що насильство в сім’ї збільшується через події на сході. Не згодний. Домашнє насильство виникає через різні фактори: і через виховання в родині, релігійні особливості тощо.

- За результатами дослідження "Ла Стради", 38 % опитаних суддів вважають, що справи по домашньому насильству – це приватна справа…

Я не зовсім розумію, як можна вважати якесь правопорушення приватною справою?

Взагалі ж слід глобальніше дивитися на цю проблему. Так, Кодекс України про адміністративні правопорушення в нас діє… ще з 60-х років ХХ століття.

Він не зазнав таких кардинальних і радикальних змін, як господарський, цивільний, кримінальний.

Зокрема, стаття, яка передбачає адміністративну відповідальність за вчинення насильства у сім’ї, а також невиконання припису і непроходження корекційної програми, введена лише… у 2003 році.

Слід також враховувати, як у нас приймаються закони: нерідко за рішеннями типу польських законів, німецьких… Та не варто займатися "мавпуванням" – списувати закони з чужих країн. На мою думку, кожна нація має свій менталітет, і, вирішуючи або захищаючи те чи інше порушене право, треба враховувати також і національні особливості того народу, де ти проживаєш.

Тож щодо тих суддів, які відповіли, що "насильство – приватна справа". Я би прокоментував так. Виникають деякі труднощі при розгляді справ про домашнє насильство. Бо якщо чоловік щодо жінки або дитини вчинив насильство психологічне чи фізичне, ця жінка, ясна річ, з метою захисту звернеться у правоохоронні органи, наприклад, зателефонує дільничному інспектору.

На звернення дільничний оформлює заяву і доправляє її до суду… І дуже часті випадки, коли ця сама жінка прибігає і ледь не навколішках просить: "Не давайте штраф – це від сім’ї заберете. Арешт не давайте, бо якщо арештують на 5 чи 10 днів,  то вдома треба комусь робити: там і воду принести, і дрова нарубати…".

Розумієте в чому проблема: це не те, що називається "приватна справа", це те, що дуже зав’язано на сім’ї.

І при винесенні рішення щодо насильства в сім’ї слід враховувати ці моменти: щоб передбачені стягнення не були обтяжливі для самої родини, але були б досить адекватні для виправлення й перевиховання особи, яка вчинила насильство.

На жаль, теперішній Кодекс про адмінправопорушення не в змозі реагувати на сучасні випадки.

Утім, вважати, що насильство – це приватна справа, ніяк не припустимо. Конституцією України та іншими законами передбачена рівноправність чоловіка і дружини, обов’язок батьків виховувати дітей. При порушенні цих прав, звісно, держава має втручатися.

- Дякуємо вам за розмову!

КОЛИ КРИВДНИК ВІДЧУЄ ПОКАРАННЯ?

У рамках закону України "Про попередження насильства в сім’ї" діє, зокрема, офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї або захисний припис (якщо в діях кривдника не кваліфіковано ознаки злочину).

У разі вчинення особою насильства в сім’ї – особу в обов'язковому порядку направляють до кризового центру для проходження корекційної програми.

З таким захисним приписом кривднику може бути заборонено також чинити певні дії щодо потерпілої.

Наприклад,

• отримувати інформацію про її місце перебування;
• розшукувати її, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, що невідоме кривднику;
• відвідувати потерпілу, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання;
• вести телефонні переговори з потерпілою тощо.

Утім, на думку різних правозахисників, заходи, передбачені нинішнім законодавством про насильство в сім'ї, ніяк не захищають потерпілу від насильства. Адже… кривдник не відчуває покарання, часто – не з'являється на судові засідання, а в суспільстві домашнє насильство – не вважається злочином.

Змінити цю ситуацію системно покликана Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (так звана Стамбульська конвенція). Держава Україна цей документ підписала однією з перших – ще в 2011 році, однак досі не може його ратифікувати.

Із ратифікацією Стамбульської конвенції Україна взяла би на себе зобов’язання упорядкувати національне законодавство до сучасного захисту потерпілих від насильства. Це, зокрема, і новий закон про домашнє насильство, і адекватна міра покарання й низка заходів із попередження домашнього насильства.

Якщо коротко, то ратифікація Стамбульської конвенції потрібна для того, щоб:

• забезпечити належне розслідування на основі свідчень потерпілих та справедливий розгляд справи у суді;
• забезпечити повагу правоохоронних органів до потерпілої особи в момент, коли вона повідомляє про випадки травмування;
• створити національну лінію телефону довіри;
• ізолювати кривдника від потерпілої особи й гарантувати безпеку потерпілій особі;
• гарантувати комплексну допомогу потерпілій особі й ефективне покарання кривдника.

Активісти та активістки кампанії "Насильство: Мовчати не можна говорити" переконані - крапля камінь точить. Проблема домашнього насильства вирішуватиметься, якщо про неї говоритимуть на різних рівнях – від потерпілих до депутатів, які лобіюють ратифікацію Стамбульської конвенції, від активістів до суддів, які відкрито виступають проти.

Якщо ви потерпаєте від домашнього насильства, або стали свідками – зверніться в поліцію за номером "102".

За правовою, психологічною, юридичною консультацією також звертайтеся за телефонами Національної гарячої лінії – 0 800 500 335, або з мобільного – 386.