"Коли я розповідала з трибуни Генасамблеї ООН про гуманітарні наслідки російської агресії, стояла тиша"

Розмовляємо з пані Оксаною у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку, куди вона прибула з коротким візитом для виступу на пленарному засіданні Генасамблеї ООН та переговорів щодо плану гуманітарної допомоги Україні на наступний рік.

- Оксано Василівно, ви щойно розповіли з трибуни Генеральної Асамблеї ООН про гуманітарне лихо, спричинене російською агресією в Україні, та про плани уряду щодо реінтеграції окупованих територій…

- Кажуть, коли в залі тиша, це ознака того, що промовця слухають… Коли я виступала, було тихо. Цифри і факти свідчать самі за себе.

Я сказала, що збройна російська агресія триває вже 2075 днів. За цей час загинуло понад 13 тисяч громадян України, з них 3345 мирних мешканців, 172 – діти.

У селищі Піски, колись респектабельному населеному пункті поблизу Донецька сьогодні проживає шість родин, які не мають ні сил, ні фінансової можливості виїхати з-під щоденного вогню. Я показала фото Пісків, як воно виглядає зараз, та світлину дітей з окупованого селища Комінтерново. Діти з таких сіл часто хочуть отримати саме українську освіту і змушені навіть ризикувати своїм життям заради цього. Щодня десять дітей з села Старомар’ївки добираються до школи в контрольованому українською владою селі Гранітному. Чотири кілометри по замінованій стежці та напівзруйнованій кладці… Це відбувається настільки регулярно, що google-карти проклали маршрут.

- Наскільки відомо, у вас тут проходили переговори стосовно гуманітарної допомоги Україні з боку ООН на наступний рік? Про що домовлялися?

- Так, ми обговорювали з представниками ООН план гуманітарної допомоги на наступний рік, її обсяги поки що тільки формуються. Торік нам мало надійти 160 млн доларів, проте через фінансові проблеми в самій Організації Об’єднаних Націй ми отримали лише половину від цієї суми.

Але нині ми змінюємо наші підходи. Ми хочемо відійти від, так би мовити, ургентної допомоги – до підтримки проєктів розвитку. Тож корелюємо це з нашими міжнародними партнерами.

Сьогодні Україна вже сама спроможна розв’язувати нагальні гуманітарні проблеми. Скажімо, на наступний рік ми вперше фінансуватимемо програму з відшкодування за зруйноване житло. На це закладено 40 млн гривень бюджетних коштів. Раніше компенсація виплачувалася лише за рахунок міжнародних організацій.

Хочемо розвивати потенціал людей, котрі живуть у прифронтовій зоні – заохочуємо відкриття власної справи, перенавчання, займаємося питаннями психосоціальної адаптації. Розбудовуємо центри стійкості для населення, яке проживає в тій зоні. Ми змінюємо філософію. Намагаємося відійти від патерналістського ставлення держави до людей, які постраждали внаслідок російської агресії. Нам потрібно, щоб вони ставали фінансово незалежними.

Уже багато чого зроблено для полегшення доступу жителів з окупованих територій до адміністративних послуг, спрощено пропуск через лінію розмежування.

Наше завдання – поліпшити інвестиційний клімат у прифронтовій зоні. Хоча це не лише робота міністерства, яке я очолюю.

- А як ви координуєте роботу з іншими відомствами?

- Відповідно до постанови уряду створено міжвідомчу групу, яку очолюю я як міністр, але її засідання проходить під головуванням прем’єр-міністра. Комісія займається кількома напрямами роботи – соціальним захистом, відбудовою інфраструктури, освітніми програмами тощо.

Минулого тижня уряд ухвалив постанову, якою передбачено порядок здійснення соціального та правового захисту осіб, позбавлених свободи внаслідок збройної агресії проти України, після їхнього звільнення. Допомога звільненим надаватиметься на підставі рішення міжвідомчої комісії, яка утворюється Мінветеранів і до якої входитимуть представники силового блоку, а також інших державних органів та громадських об’єднань.

А також – механізм надання їм медичної, психологічної підтримки, одноразової грошової виплати в сумі 100 тисяч гривень, допомоги із працевлаштування, отримання тимчасового житла, оформлення документів.

- На паризькому саміті «нормандської четвірки» було досягнуто домовленості про обмін за принципом «усіх на всіх». Очевидно, значний обсяг підготовчої роботи лягає на плечі вашого міністерства…

- Так, ми зараз повинні активізувати роботу в цьому напрямі щодо верифікації, встановлення кількості та місцезнаходження українців, котрі незаконно утримуються у в’язницях Росії та на окупованих територіях. Зокрема, до мене надходить багато звернень від родичів незаконно ув’язнених осіб на окупованих територіях.

- Ви, напевне, уже не вперше у Сполучених Штатах?

- В ООН виступала вперше, а у США це вже моя третя поїздка. «Крайній» візит був у березні цього року...

- Слово «крайній» відразу видає, що ви працюєте з ветеранами та військовими…

- Взагалі-то я в армії служила і маю звання полковника запасу… (Сміється)

То був тижневий візит – ми приїздили на запрошення ветеранів американської армії українського походження. Вони нам допомагали у розбудові міністерства ветеранів в Україні, ми знайомилися з роботою аналогічного міністерства США. Побували в кількох ветеранських шпиталях, зустрічалися з конгресменами та посадовцями.