Як грілися понад 100 років тому

Щороку, з початком осені, херсонці чекають, коли «увійде у свої права» опалювальний сезон. До цього періоду наші мешканці терміново дістають обігрівачі, щоб у будинках та квартирах якось підтримати комфортну температуру. З такими ж проблемами стикалися люди понад 200 та 100 років тому. У ті часи ще існували традиційні печі. Але згодом з’являються нові способи обігріву як великих палаців еліти, так і будинків звичайних людей.

Наприклад, переворотом у системі опалення став винахід архітектора Миколи Львова. Наприкінці XVIII століття він винайшов спеціальну повітряну піч, яка не тільки прогрівала приміщення, але і його провітрювала. Через спеціальні канали «заводилося» повітря з  вулиці до кімнати. Завдяки винаходу Львова, у порівнянні з печами старого зразка в будинках не було задухи. Переважно таке устаткування використовували для невеликих площ.

Винахід Миколи Львова кінця XVIII століття

У великих будинках та палацах тоді ще продовжували експлуатувати каміни. Але це було дороге задоволення, бо для забезпечення хоча б температури 15 градусів необхідно було топити 2 рази на добу. Використовували для цього дрова – вугілля вважалося достатньо дорогим. На початку XIX століття в Російській імперії, наприклад, активно для цього вирубували ліси Фінляндії та Карелії.

Головним недоліком тогочасної опалювальної системи залишався високий ризик виникнення пожеж. Тому законодавчо імперський уряд зобов’язав власників будинків уважно слідкувати за димоходами, правильно прокладати жарові та вентиляційні канали. Бо більшість житлових споруд у XIX столітті залишалися дерев’яними.

Прогрес, як і потреба у нових системах опалення, не стояв на місці. Винахідники шукали нові способи безпечного опалення приміщень. У середині 50-х років XIX століття промисловець Франц Сан-Галі створив нове обладнання, що стало революцією в опаленні. Якщо раніше джерелом обігріву було повітря, то він запропонував використовувати воду. Так з’явилися перші водяні радіатори, які й сьогодні ми використовуємо. Масовий випуск такого устаткування почався на чавуноливарному заводі Сан-Галі у Санкт-Петербурзі.  Також водяне опалення вважали безпечнішим. 

Наприкінці XIX століття в Російській імперії почали будувати нові житла вже з центральним опаленням. А третина власників  наявних будинків відмовилася від використання дров. Як працювала нова система опалення? У підвалах будівель встановлювався спеціальний котел, який підігрівав воду, а помпа запускала її по трубах у кімнати. Чавунні радіатори також відрізнялися високою стійкістю до корозії. Але у той час таке «ноу-хау» було не кожному по кишені.

Херсон, хоч і був губернським містом, у цьому плані пас задніх. На початку XX століття херсонці проживали компактно в центрі, на Забалці, Сухарці, Млинах, Військовому форштадті. У центральному районі переважали одно- та двоповерхові будинки, а в передмістях – глиняні. У таких житлах переважало пічне опалення. 0,5 кубометрів (300-400 кілограмів) дров на Привозі коштували 12-14 копійок. Вугілля не кожний міг собі дозволити, бо його ціна за 20 кілограмів складала 20-25 копійок. Бідні верстви населення використовували переважно очерет, жмут (50 кілограмів) якого коштував 5-10 копійок. Для порівняння, у 1913 році вартість літра молока складала 6 копійок, а кілограма картоплі – 4 копійки.       

У Херсоні масово з’явилося центральне опалення вже в радянський період, коли побудували нові мікрорайони. Хоча воно досі відсутнє у деяких будинках старого центру. Тому склалася нерозв’язна ситуація. З одного боку власники такого житла знищують «автономками» фасади історичних будівель. З іншого боку,  у них немає іншого виходу, бо відсутнє центральне опалення.     

Оголошення заводу Франца Сан-Галі