Така моя позиція!

Я щодо любителів рашського міра. Любити московію, її язик просто небезпечно. На кого напали московити, яку територію України розікрали, розбомбили, кого зробили переселенцями, біженцями?

Правильно, частину Донецької і Луганської областей, тобто тих, хто аж надто любив путіна і все расєйське. Б"є, значить любить, от і любов у них взаємна. І не треба писати, що не всі там були проросійські, багато хто любив Україну, але навіть якщо таких любителів було там 10 %, то де вони були, що зробили, щоб зберегти Україну? Що зробили для того, щоб не гинули зараз там справжні чоловіки і зовсім юні хлопці? Чому серед переселенців, які просто наводнили багато областей величезна кількість чоловіків, які могли б зараз відвойовувати свою землю, а вони відвойовують житло, землю, пільги тут, а ми їм «должні»?

Мені байдуже, хто не буде зі мною згоден, але відповідальність за те, що відбувається лежить на кожному з нас. Мені боляче дивитися на світлини тих, хто знову загинув на цій клятій війні, на фото хлопчиночки, якому було всього 19 років! А як тепер жити батькам?

Мені часто задають питання, чому я відмовляюся працювати з переселенцями, а тільки працюю і приділяю увагу учасникам бойових дій. Можу відкрито написати, і мені не соромно, що я скільки зможу буду працювати для атовців, членів їх сімей, військовослужбовців, які воюють там за мою землю, мій народ, мою родину, щоб ми не чули вибухів снарадів, щоб не жили під ярмом московита, і не зможу приділити уваги тим, хто відвернувся від країни.

Високопарно? Хай так, але пишу те, що відчуваю.

Наталія Возаловська