Стало гірше: як колись «безпечний» район Херсона перетворився на поле бою

Ще пів року тому частина міста, у якій я зараз живу, вважалася відносно безпечною. На дитячих майданчиках можна було побачити батьків із дітьми, люди пили каву на літніх терасах  кафе, а численні вуличні торговці продавали фрукти й овочі. Район не перетворювався на смертельно небезпечне поле бою поступово. Просто однієї ночі ми почули дзижчання FPV-дронів – а потім почали гинути люди.

Першого липня рано-вранці я прокинувся від вибуху. Хоча він був гучнішим за ті, до яких ми вже встигли звикнути, ранкові вибухи давно стали частиною повсякденного життя, тож я знову заснув. Лише пізніше дізнався, що вибух пролунав унаслідок атаки дрона на рейсовий автобус біля зупинки неподалік від мого будинку – тієї самої зупинки, якою ми з мамою часто користувалися.

Ця атака набула широкого розголосу, оскільки внаслідок удару загинула 18-річна дівчина, яка їхала подавати документи до університету. На той час над цією дорогою вже встановили антидронові сітки, але до самої зупинки вони дійшли на кілька днів запізно. Тепер більшість доріг у моєму районі захищені сітками. Вони запобігають деяким атакам, але не всім. Мобільні антидронові групи демонструють разючі результати, збиваючи безпілотники, однак вони не можуть бути всюди водночас.

Щодня ми чуємо повідомлення про вибух у будинку, згорілий автомобіль або атаку на цивільну людину. Більшість цілей – цивільні, або, як називають їх росіяни, «об’єкти подвійного призначення». Увечері, коли темніє, заради безпеки доводиться вимикати в кімнаті все світло й усі екрани.

Ще однією поширеною тактикою російських військових стали удари по місцевому бізнесу. Останній працюючий торгівельний центр у місті, вантажівка, яка везла товари до супермаркету, і популярне кафе – усе це було знищено за лічені тижні. Навіть звичайні вуличні торговці фруктами й овочами не були захищені від російського повітряного терору. Вочевидь, для російського оператора дрона бабуся, яка продає петрушку, – цілком законний «об’єкт подвійного призначення».

Відео, на якому російський дрон полює на чоловіка, протягом кількох днів було вірусним. Чоловік бігав навколо своєї автокрамниці, а FPV-дрон переслідував його, доки не вибухнув у нього під ногами. Чоловік дивом вижив. Це відео продемонструвало «сафарі на людей» з усією його холоднокровною цинічністю - настільки разючою, що ним поділився навіть президент. Для мене ж цей випадок був особливо разючим, оскільки раніше я купував у цього чоловіка фрукти.

Якийсь час ми з мамою уникали виходити на вулицю. Російські атаки зазвичай відбуваються «хвилями». У тихіші, відносно «безпечні» дні, ми виходили по продукти.

Першим потрясінням став вигляд нашого зазвичай людного району – майже цілковито безлюдного. Не було ані вуличних торговців, ані батьків із дітьми, ані людей, які пили каву просто неба. У якийсь момент ми почули гучне дзижчання, і ті кілька людей, що перебували поруч, порадили  нам сховатися. Ми притиснулися до стіни кіоску біля автобусної зупинки й почули автоматні черги. На вулиці з’явилися двоє українських військових, які стріляли в небо, а невдовзі звідти впали уламки FPV-дрона. Військові попередили цивільних, щоб ті не підходили ближче, оскільки дрон іще міг вибухнути. Коли ми вже йшли звідти, знову почули дзижчання, а за ним – нові постріли.

Такою стала наша нова реальність.

Відтоді ситуація нормалізувалася – але не тому, що вона покращилася. Дрони досі літають, автомобілі досі горять, а люди досі гинуть. Просто мешканці Херсона звикли. 

Нещодавно потужний удар авіабомбою повністю знищив місцеву ТЕЦ. Влада попереджає про холодну зиму без опалення та електроенергії й закликає цивільних виїжджати до безпечніших регіонів. Багато хто так і робить. Навіть деякі з моїх найстійкіших друзів виїхали до сусіднього Миколаєва.

Утім, немає жодної гарантії, що в інших великих містах України зима буде теплою або безпечною: із її наближенням російські атаки лише посилюються. Водночас багато херсонців із тих чи інших причин не планують їхати, навіть попри дедалі більшу загрозу й усе похмуріші перспективи.

Зрештою, це не перша наша зима цієї війни.