Півроку з дня нападу. Три місяці з дня смерті

Численні пости, статті, телепередачі. На фотознімках та телеекранах Катя - юна, красива, щаслива, весела, замріяна.
Але є інші фото...

Дев‘яносто шість днів у реанімаційному відділенні.

Рани на все тіло. Спалене волосся. Обпечені очі.

Постійний нестерпний біль. Тривалі виснажливі лихоманки. Чотирнадцять важких операцій. Щоденні перев‘язки під наркозом. Літри перелитої крові.

Три місяці лежачи на спині на жорсткій сітці без матраца, подушки і ковдри. Перед очима тільки стеля.

Безсонні ночі.

Тижнями зафіксовані руки та ноги.

Тижнями їжа через трубочку.

А в очах - надія та бажання вижити.

- Тату, я не помру?
- Ні, Катю. Ти ж одужуєш.

І до болю стиснуті мої кулаки, тільки б стримати сльози.

Кілька фотознімків з того тримісячного життя, повірте, не найстрашніших. Ми знімали їх для іноземних клінік, європейських, американських. Відсилали, але відповідь завжди була одна - досвіду лікування таких важких хімічних опіків не маємо.

Я дуже хочу, щоб ці фото бачили виродки-виконавці - і ті, що за ґратами, і ті , що під арештом в затишних домівках поруч з юними дружинами, літніми батьками, імпортними протезами. Бачили організатори, замовники, що нині тремтять за кордоном та у високих кабінетах.

Ще хочу, щоб їх побачили ті, хто фальсифікував та тормозив слідство, ті, хто робить це і сьогодні.

Хоч різниці між всіма, кого перерахував, вже не бачу.

Хай подивиться ці фото генеральний прокурор.

Хай їх бачить гарант та його ймовірна конкурентка.

Катю не просто вбили.

Катю катували дев‘яносто шість днів, жорстоко, щосекундно.

Ти не вижила, Катю, хоч ми так з Тобою надіялись...

Пробач мене, а Твоїм вбивцям я не пробачу ніколи.

Півроку з дня нападу.

Три місяці з дня смерті.

Замовників - 0.

Віктор Гандзюк