Наша війна не програна, вона просто ще не виграна

Ще трошки, от зараз Трамп закінчить цю жахливу війну. Треба трошки потерпіти до 21 січня. Все вирішено, питання лише – на яких умовах. І можна буде відкорковувати шампанське і радісно готуватися до виборів...

Це короткий переказ розмов в кулуарах Верховної Ради. І можна було б оголосити, що більшість нардепів безвідповідальні й наївні...

Але достатньо відкрити соцмережі та новинні сайти, щоб побачити аналогічні настрої в частині суспільства.

Друзі, Дональд Трамп – президент наймогутнішої держави світу. Але навіть він не має вирішального впливу у pociйсько-українській вiйні. Багато залежить від ситуації на фpoнті, від економічної спроможності pociї та України. Хто першим посипеться. А ще є Китай, Іран, Північна Корея. Зрештою багато залежить від пyтiна, що чим далі, тим більше втрачає зв'язок з реальністю.

Ну почнуться перемовини, а скільки вони триматимуть? 2-3 тижні? А про що домовимося? По Дніпру, Збручу чи Дністру? Як близько pociя зможе підтягти артилерію, щоб діставати до яких міст?

Я теж хочу, щоб війна скоріше закінчилася. Але не готова покладати всі надії, прив'язувати долю країни до магічної дати 21 січня, коли «все припиниться».
В неділю ввечері ми сиділи в книгарні. Заходить якийсь чоловік і каже: «Дорогі гості, не бійтеся, я не з ТЦК, я хотів сказати, що на другому поверсі ми проводимо подію, долучайтеся, будь ласка».

«Не бійтеся, я не з ТЦК». Вибачте, що це в біса таке?! Ми нормалізували pociйські наративи. Не відчуваємо, що сидимо в книгарні, тому що хтось водночас сидить в окопі. Як це переказати тим, хто заходить у третю зиму на фронті?? 

Нам дуже потрібна потужна мобілізація, інакше ми не стягнемо. Я вже не знаю, якими літерами це написати. Ніякий Трамп не зупинить війну, якщо на фронті залишаться на четвертий рік ті самі люди. 

Але ж говорити про посилення мoбiлiзації політично невигідно, бо тоді за тебе не проголосують на міфічних майбутніх виборах. Але проблема в тому, що аби мати вибори, треба як мінімум мати органи державної влади, а отже – зберегти державність. 

А коли депутати думають, що війна закінчиться наступного року, вони більше ні про що не думають. Ти або думаєш про перемогу у війні, або – про перемогу на виборах.

І над цією перемогою зараз працюють здебільшого військові на фронті. Чоловіки 60 років, виснажені й абсолютно демотивовані, які відчувають, що їх кинyло їхнє суспільство, й держава потрібна лише їм. Молоді дівчата з Госпітальєрів, які ризикують життям, аби рятувати військових. Аби їх співгромадянин у книгарні в центрі Києва пожартував, що він – не з ТЦК.

Але також мені прикро бачити свідомих, відповідальних людей з настроєм «помиральна яма» після американських виборів. Ми не могли й не мали впливати на вибір американських громадян. Маємо, що маємо.

Наша війна не програна, вона просто ще не виграна. Зараз довкола багато хайпу, інформаційного шуму та коментаторів з усіх питань. Слідкуйте за тими, хто говорить некомфортну, але правду, – бо зараз вона саме така. Чия позиція не змінюється залежно від напряму вітру й політичних обставин. Фіксуйте тих, хто бреше й маніпулює, вони мають потрапити в чорний список довіри суспільства.

Тим, хто замість популізму щоденною клопіткою працею, маленькими кроками змінює країну, – варто єднатися. Ми перемагаємо тоді, коли разом працюємо над розв'язанням проблем, пріоритезуючи найголовніші з них. Війна за виживання України — це зараз найголовніше у світі, і всі зусилля мусимо скерувати саме туди. Кожен і кожна на своєму місці мають щодня працювати якнайкраще, щоб досягати результату.
 
І на фоні таких викликів просто неможливо говорити про вибори наступного року чи «не бійтеся, я не з ТЦК». 

Тоді нам все вдасться, як вдалося у березні 2022 року – всупереч усьому, – відстояти й зберегти країну. Я вірю, що в цій розумній єдності – наша сила, а зараз вона нам дуже потрібна.