Як українські олігархи "ламають" базові закони економіки

Петро Порошенко та Рінат Ахметов розподілили сфери тіньового заробітку на ринку теплової енергетики. Поступившись Банковій, олігарх показав себе надійним партнером в рамках глобальної змови з розподілу мільярдних грошей енергоринку.

Нещодавно відбувся публічний тендер для закупівлі вугілля для потреб останньої державної компанії з виробництва теплової енергетики – "Центренерго".

Заповнити необхідний обсяг могли дві компанії. Перша – це компанія ДТЕК Ріната Ахметова, яка раніше постачала вугілля на це саме державне "Центренерго". Друга ж – це новий "наглядач" АП за вугільною галуззю – Віталій Кропачов.

Коли є конкуренція, то ціна має знижуватися. Це – базові правила ринкової економіки. І Ахметов, керуючись базовими законами економіки, міг вийти на аукціон державної "Центренерго", продавши потрібне вугілля. Таким чином Ахметов знайшов би сумлінного покупця і додатковий ринок збуту для своєї продукції.

Віталій Кропачов

Але в Україні закони економіки не працюють. Адже, якби Ахметов прийшов на аукціон, йому би довелося торгуватися, знижуючи ціни на вугілля для теплових електростанцій. І тоді б викрилася вся змова навколо афери "Роттердам +". Адже тоді стало б ясно, що ціна вугілля може бути нижче, ніж закладено в тариф Ахметову.

Продавши вугілля обсягом 100 тисяч тонн дешевше для "Центренерго"– за ціною 1800 гривень за тонну – Ахметов поставив би під загрозу своє флагманську ціну 2500 гривень на 20 мільйонів тонн для своїх електростанцій.

І тоді олігарх втратив би надприбутки. Тому Ахметов не пішов на аукціон – і весь обсяг вугілля забрав собі цей самий новий "наглядач" Кононенка за тепловою енергетикою Кропачов. Його компанія "ШахтарськТранс" без конкурентів "перемогла" – в лапках "перемогла", бо конкуренції не було – з ціною 2400 гривень за тонну, що аналогічно вартості вугілля на станціях Ахметова.

А загадкова ж фірма "ШахтарськТранс" належить такому собі Віктору Медведєву, зареєстрованому в місті Торез, в тому ж будинку, що і Віталій Кропачов.

У підсумку, Ахметов і далі продовжує забирати собі десятки мільярдів гривень через тариф, прорахований за формулою "Роттердам +". Скільки з цих грошей олігарх повертає назад на Банкову – невідомо, але ми з вами не наївні люди, щоб повірити, що президент Порошенко дозволить будь-кому так збагачуватися, не маючи особистого зиску.

А Банкова, окрім цих секретних чайових від ДТЕК, заробляє на постачанні вугілля через свого сірого кардинала. Платимо за все це ми – як країна.

Кропачов уже потрапляв на радари НАБУ, в його офісі проводилися обшуки в рамках справи по "Роттердам +". Цей сірий кардинал енергетики у чинному уряді Гройсмана поставив свого заступника міністра енергетики Анатолія Корзуна, який також походить з міста Торез, що і Кропачов, а також той самий невідомий Медведєв, на якого записана фірма-постачальник вугілля на "Центренерго".

В кінці минулого року Кропачов переписав на себе останній ліквідний вугільний об'єкт родинного клану Януковича – шахту "Краснолиманську", що дозволило йому стати постачальником вугілля для державної "Центренерго" і тим самим позбавити цього статусу самого Ріната Ахметова.

До цього Кропачов прибрав до рук вуглезбагачувальні фабрики Януковича, що входили до корпорації "Донбаський розрахунково-фінансовий центр". Ця абревіатура – ДРФЦ – в часи Януковича була як клеймо, яким позначали інтереси тодішньої "сім’ї".

Чи могла така перепоступка відбутися без благословення Банкової, враховуючи її апетити заробляти на енергетиці? Звичайно, ні!

Нас не тільки грабують. Нас позбавляють майбутнього, коли всі вільні гроші вкладаються в теплову енергетику, де енергоблоки збудовані за технологіями півстолітньої давнини, вони неефективні в сучасному світі, знищують екологію, а через неї – здоров'я громадян.

Від такої "бентеги" українці виїжджають закордон в пошуках кращої долі. Я, як і багато глядачів, ще пам'ятаємо часи після розвали Радянського Союзу, коли наші співгромадяни їздили до Польщі, продаючи туди дефіцити – праски, чайники тощо.

Але за ці чверть століття в Україні розвивалася олігархічна економіка, а Польща пішла шляхом реформ. І зараз результат, який є діагнозом – Польща визнала українців, що приїхали на заробітки, другим за впливом фактором на їхню економіку. Обійшовши навіть президента Анджея Дуду, який посів третє місце.

Від зубожіння та неспроможності держави гарантувати базові потреби – безпека на вулицях, де тебе не вб’є черговий мажор на "Лексусі", справедливий і дієвий суд, де тебе не підірвуть гранатою, де швидка приїздить за викликом вчасно, а освіта – без корупції.

Це особливо прикро, оскільки за чесної влади Україна може бути країною можливостей. В нас одна з найосвіченіших націй на пострадянському просторі, де кваліфікована робоча сила може конкурувати з Китаєм за право бути меккою для інвестицій.

А у зв'язку зі висхідним ростом населення Землі, потенціал України з її величезними сільськогосподарськими угіддями буде лише зростати, а транзитні можливості роблять Україну мостом між Європою і Азією.

Український креативний клас, молоде покоління, що сформувалося після розпаду СРСР, зараз реалізовує себе в абсолютно нових індустріях – українські айтішники, старт-апи, технологічні винаходи заявили про себе в світі. Поєднати все нове з усім старим ніяк не вийде і доведеться обирати, куди і якою дорогою рухатись.