Судовий грабунок: як окупаційна влада узаконює «націоналізацію» підприємств на Херсонщині та хто приймає рішення

Окупаційна влада на Херсонщині поставила незаконне відбирання чужого майна на потік. Ті, хто намагається повернути свої активи через російські суди, заздалегідь приречені на поразку. Російська феміда повністю легалізує державне мародерство.

Передісторія

В розслідуванні, присвяченому керівнику окупаційного «Фонду майна» на Херсонщині Сергію Чередніченку, згадувалась історія приватної агропромислової компанії «Тачанка», яка стала показовим прикладом «націоналізації» майна окупантами на Херсонщині. 29 вересня 2022 року «міжвідомча комісія» забрала під контроль її об’єкти нерухомості та передала іншій структурі під виглядом «безхазяйного майна». На початку грудня «Тачанка» перереєструвалася як російська компанія; а у липні 2023 подала позов до проти окупаційних органів, намагаючись повернути майно. Але незаконно створені Росією кримські суди стали на бік окупантів. В результаті у 2025 почали адміністративну ліквідацію компанії та її виключення з реєстру.

Медіа «Вгору» вирішило дослідити, чи були на окупованій Херсонщині подібні спроби повернути «націоналізоване» майно, чим вони завершилися і хто із суддів сприяв грабунку, прикриваючись формальним «правосуддям».

Для цього розслідування ми проаналізували лише арбітражні судові справи, відповідачем в яких виступало «Міністерство майнових і земельних відносин», правонаступник «Фонду майна». «Міністерство» з’явилося на базі «фонду» після його реструктуризації у квітні 2023 року. Оновлена структура перебрала на себе ключові завдання з незаконного вилучення майна – від відчуження підприємств і житлової чи комерційної нерухомості до привласнення приватних автомобілів та майна, оголошеного «безхазяйним».

Згідно з даними росреєстрів, на момент роботи над розслідуванням в арбітражних судах Росії було розглянуто 106 судових справ за участю «Міністерства майнових і земельних відносин Херсонської області». У 66 з них «міністерство» виступало відповідачем. 18 справ розглядалися в закритих судових засіданнях, тож інформація по них відсутня.

Питань майна, незаконно привласненого окупаційною владою, стосувалися два десятки справ, причому серед них були випадки, коли після закриття справи не на користь позивача були подані нові позови або коли з аналогічними претензіями на майно долучались інші структури. Варто додати, що випадки «націоналізації» не обмежились 2022 роком – відбирали майно і пізніше. Частина справ перебуває на розгляді, і судового рішення по них ще немає. У щойно відкритих справах документи ще не завантажені.

І перший же позов до «Міністерства майнових і земельних відносин», який потрапив до російських реєстрів, показав, що випадок із «Тачанкою» – це не випадковість, а система. Всі, хто намагався захистити свої активи у правовому полі окупантів, стикалися з передбачуваним фіналом.

Співпраця з ворогом не врятувала бізнес. Справа ТОВ «Горностаївський райагропостач» / ООО «Горностаевский Райагроснаб»

ТОВ «Горностаївський райагропостач» був зареєстрований в Україні 3 листопада 2011 року. Розташоване підприємство в Каховському (до адмінреформи – Горностаївському) районі Херсонщини. Основний профіль діяльності – постачання товарів для сільського господарства, складські послуги та продаж сільгосптехніки й обладнання.

Очолював компанію Віталій Пишний – депутат Херсонської облради (2020) (за даними видання «Мост», він балотувався від ОПЗЖ, на сайті облради зазначений як позафракційний). Ще у травні 2026 року в Херсонській облраді припускали, що депутат Пишний перебуває на окупованих територіях, декларацій він не подавав (остання – за 2020 рік). Із судових документів стало відомо, що він виїхав на підконтрольну Україні територію, а відповідно до даних YouControl, залишився власником українського ТОВ «Горностаївський райагропостач», яке зареєстроване зараз у Київській області.

Віталій Пишний. Фото: Херсонська облрада

28 вересня 2022 року окупаційна влада Херсонщини «націоналізувала» комплекс будівель та 5,6 га землі «Горностаївського райагропостачу» в селі Костянтинівка.

Згодом, у травні 2023 року, окупаційний «губернатор» Володимир Сальдо передав це майно під контроль ТОВ «Гло-Інвест» (договір оформили лише в березні 2024-го).

21 листопада 2023 року «Горностаївський райагропостач» перереєстрували згідно з російським законодавством як ООО «Горностаевский Райагроснаб». Керівником фірми став Микола Пишний, а засновниками вказані він сам (через Селянське фермерське господарство «Таїсія») та його син Віталій Пишний, попередній власник. Пізніше Пишний-молодший свідчив у суді, що перереєстрацію батько здійснював «від свого імені та від імені свого сина», скориставшись виписаною на нього довіреністю.

У червні 2024 року підприємство-клон звернулося до російського суду, щоб повернути своє майно, забране «владою» Херсонщини. Позивач пояснив, що володіє цим майном ще з 2013 року і вже перереєстрував свій бізнес за російськими законами.

Розглядав справу «Арбітражний суд Херсонської області», в серпні 2025-го суддя Станіслав Абажер повністю відмовив у задоволенні позову та ще стягнув з позивача 6 тисяч рублів держмита в дохід федерального бюджету Росії.

На думку суду, право власності позивача припинилося саме 28 вересня 2022 року. «Націоналізація» відбулась за два дні до так званого «приєднання» регіону до РФ, і на 30 вересня 2022-го майно колишньому власнику вже не належало. А оскільки ці «акти націоналізації» не були скасовані, суд вважає, що позивач втратив право вимагати майно.

Суд додатково зазначив, що серед засновників товариства є громадянин України (Пишний Микола Віталійович – тут, ймовірно, у судових документах помилка, і йдеться про Віталія Миколайовича), а для реєстрації прав на нерухомість за такими юридичними особами введено спеціальні обмеження та потрібен окремий дозвіл, якого надано не було.

Згодом у лютому 2026 року Двадцять перший арбітражний апеляційний суд у Севастополі, а у вересні 2026 року Арбітражний суд Центрального округу Калуги залишили це рішення в силі. Таким образом російські суди остаточно узаконили експропріацію майна та його передачу іншій структурі.

Отже, усі три судові інстанції російської судової системи повністю відмовили ООО «Горностаевский Райагроснаб» у поверненні майна та визнанні недійсним договору про його передачу в управління.

ТОВ «Горностаївський райагропостач» залишається в українському правовому полі. Віталій Пишний у квітні 2026 року змінив місце реєстрації підприємства на Бровари Київської області. Його батько залишився в окупованому селі Каїри Херсонської області, проти нього відкрито кримінальне провадження за статтею про колабораційну діяльність.

За даними слідства, діючи за довіреністю, Микола Пишний у 2023 році перереєстрував підприємства свого сина (ТОВ «Горностаївський райагропостач» та фермерське господарство «Таїсія») за законодавством держави-агресора. Крім цього, Пишного-батька підозрюють у тому, що під час окупації він вирощував зерно разом з окупаційною владою, взяв від них понад 2,1 млн рублів субсидії та давав інтерв'ю російським медіа. Але така тісна співпраця не допомогла чоловіку повернути «націоналізоване» окупантами майно.

Зараз Микола Пишний зазначений у розшуковій базі МВС як особа, яка переховується від органів влади.

Інформація про розшук Миколи Пишного

Оборудка родини зрадника Ковальова не вдалась. Справа ТОВ «Грин-груп» / ООО «Грин-груп»

Наприкінці 2021 року українське підприємство ТОВ «Грин-груп» виграло аукціон з приватизації солезаводу у селі Геройське на Херсонщині (єдиного майнового комплексу державного підприємства «Геройське дослідно-промислове підприємство»).

Солезавод у Геройському, Геройське дослідно-промислове підприємство. Фото: privatization.gov.ua

Однак купівля не була прозорою: за лаштунками оборудки стояла родина колишнього нардепа від «Слуги народу» – Олексія Ковальова, підозрюваного у державній зраді та пособництві державі-агресору та ліквідованого у серпні 2022-го. Про ці деталі та зв'язки повідомляло видання «Наші Гроші». Переможець торгів ТОВ «Грин-груп» було зареєстроване у Миколаєві колишнім поліціянтом із Голої Пристані Сергієм Бузукіним, якого спіймали на хабарі (він також керував ТОВ «Рибоводна ферма – Ювент», засновником якої є брат нардепа Олексія Ковальова – Юрій Ковальов) і який також пішов на співпрацю з окупантами.

Колишній нардеп від «Слуги народу» Олексій Ковальов

На початку лютого 2022 Антимонопольний комітет України розпочав перевірку законності придбання Геройського солезаводу та можливої змови та узгоджених дій під час його приватизації.

Після окупації Херсонщини Олексій Колвальов відкрито підтримував загарбників, його призначили «заступником голови уряду» Херсонщини, а згодом «міністром сільського господарства» окупованого регіону. 71-річний (на той час) батько екснардепа, Іван Кирилович, за окупантів став засновником багатьох підприємств, в тому числі ТОВ «Грин-груп».

Джерело: YouControl

Попри прихильність родини Ковальових до загарбників у вересні 2022 року окупаційний очільник області Володимир Сальдо ухвалив рішення «націоналізувати» Геройський солезавод і передати його до державної власності Херсонської області.

У січні 2023-го ТОВ «Грин-груп» було перереєстровано у російському правовому полі як ООО «Грин-груп», а з серпня 2023-го його засновником і керівником значиться Іван Ковальов.

Компанія хотіла через суд повернути солезавод собі, заявляла, що купила його ще наприкінці 2021 року на українському електронному аукціоні й повністю заплатила за нього понад 52 мільйони гривень.

Суд з'ясував, що компанія так і не оформила офіційно право власності на це майно – ані за законами України свого часу, ані пізніше. Крім того, у 2022 році цей майновий комплекс офіційно націоналізували (передали у власність Херсонської області) за місцевими розпорядженнями та постановами.

Суд підтримав позицію прокуратури та влади й повністю відмовив компанії у позові. Окрім цього, з компанії стягнули 6 тисяч рублів судового збору на користь російського бюджету.

Справа розглядалась з жовтня 2024 по вересень 2025-го й обмежилась судом першої інстанції. Рішення ухвалила суддя Олена Медведчук.

Цей випадок наочно демонструє: навіть прямі родинні зв’язки з одним із перших українських високопосадовців, який відкрито перейшов на бік окупаційної влади, не допомогли провернути оборудку в умовах окупаційного переділу власності.

Без шансів навіть для «своїх», російських підприємств. Справа ООО «Гелиос ЛЭТ»

Судилися за майно на окупованій Херсонщині і суто російські підприємства. Наприклад, ООО «Гелиос ЛЭТ» – компанія, що займається виробництвом електроенергії, отримуваної з відновлюваних джерел. Зареєстрована вона у Воронежі ще у 2011 році, однак з 12 серпня 2025 року змінила місце знаходження на Чаплинку Херсонської області. А за рік до цього змінилося і її керівництво.

Скриншот з росреєстру

Компанія «Гелиос ЛЭТ» через суд намагалася визнати право власності на п'ять сонячних електростанцій у Херсонській області, які росіянин Сергій Пригунов улітку 2022 року нібито купив в українських власників і пізніше, коли у 2024-му став співзасновником ООО, вніс це майно до додаткового капіталу «Гелиос ЛЭТ».

Але ще 28 вересня 2022 року указом Сальдо ці сонячні електростанції були націоналізовані як такі, що належали українським власникам. Згодом їх офіційно оформили у державну власність Херсонської області й закріпили за державними підприємствами.

«Арбітражний суд Херсонської області» відмовив компанії «Гелиос ЛЭТ», залишивши станції у «державній» власності окупантів. Суддя Владислав Чумаченко заявив, що «націоналізація» 2022 року була законною, а станції є критичною інфраструктурою. 

Додатково, сама угода купівлі-продажу, укладена в Мінську між громадянином Росії Пригуновим і представниками турецької компанії за довіреностями від українських юридичних осіб, викликала підозру в суді. Начебто і в Білорусь на підписання ніхто не виїздив, і гроші за майно не заплатили.

Коли справа дійшла до апеляції у вересні 2026 року, позивач просто відмовився від свого позову, через що суд остаточно закрив справу.

До речі, це далеко не поодинокий випадок, коли позивач відмовлявся від боротьби за власність під час першого розгляду справи або на етапі апеляції. 

Навіть російська реєстрація компанії та громадянство її власників не допомогли повернути сонячні станції. У боротьбі за цінні енергетичні активи окупаційна система обрала власні інтереси, просто відібравши майно на користь «державних» підприємств і змусивши російських бізнесменів відмовитися від усіх претензій.

Ще одним потенційним претендентом на частину цих сонячних електростанцій виступав кримчанин – індивідуальний підприємець Володимир Юшков, який намагався зайти у вже відкритий судовий процес між ООО «Гелиос ЛЭТ» та російськими державними органами.

Результат суду першої інстанції (суддя Олена Медведчук) аналогічний: відмовити, бо окупаційна адміністрація все вчинила правильно і діяла законними методами, а підприємцю дорікнули, що він не зареєстрував майно ні за українськими, ні за російськими законами. Засідання апеляційного суду призначено на листопад 2026 року, але ми можемо припустити, чим завершиться справа.

Хто узаконює мародерство: портрети окупаційних «суддів»

За кожним із цих (і не тільки цих) рішень стоять не просто абстрактні постанови окупаційних органів. Відібрання майна в українських підприємців, колаборантів та російських бізнесменів підписують цілком конкретні люди в суддівських мантіях.

Більшість із тих, хто зараз чинить так зване «правосуддя» на окупованій Херсонщині, а саме в Арбітражному суді Херсонської області – це особи з сумнівним минулим та відсутнім суддівським стажем, яких російська влада використовує для брудної роботи, більшість із них – перебіжчики з Криму.

На посаду суддів окупаційного Арбітражного суду Херсонщини всі вони призначені Путіним 27 вересня 2023 року.

Частина з тих, про кого мова під далі, вже потрапляла до уваги журналістів «Вгору» – вони згадувалися у розслідуванні про суддів, що працюють на окупованому лівобережжі. І хоча всі вони тяжіють до непублічності, цього разу нам вдалось дізнатися про них трохи більше та показати їхні обличчя.

Станіслав Абажер 

Станіслав Иванович Абажер народився 15 вересня 1980 року в Криму, у Феодосії. Жив у Сімферополі. Навчався і деякий час працював у Харкові.

Суддя окупаційного Арбітражного суду Херсонщини Станіслав Абажер. Ліворуч стара світлина з повідомлення про розшук, праворуч – його актуальний вигляд, стоп-кадр відео з окупаційних джерел, вересень 2026

За даними російського ресурсу «Право.ру», який публікував інформацію про суддів, рекомендованих Вищою кваліфікаційною колегією суддів РФ, до призначення кримчанин Абажер очолював відділ юридичної практики на підприємстві.

Про попередні посади: станом на 2015-16 роки згадувався як голова наглядової ради  Черноморського банку розвитку та реконструкції (ЧБРР)Черноморський банк розвитку та реконструкції (ЧБРР) заснований у Сімферополі в 1994 році в українському правовому полі. Після анексії Криму НБУ відкликав ліцензію, а у серпні 2014 року банк перейшов під регулювання Банку Росії. Банк працює виключно на окупованій території під російською юрисдикцією і перебуває під санкціями. , у 2017-18 роках був завідувачем відділу приватизації Управління корпоративних відносин та приватизації «Міністерства майнових і земельних відносин окупаційної влади Криму» (так зване «Мінімущєство Крима») в місті Сімферополь, потім працював на підприємстві «Чорноморнафтогаз» (рос. «Черноморнефтегаз»).

Не мав новоспечений суддя і суддівського стажу, зате зібрав понад 40 адміністративних штрафів за порушення правил дорожнього руху – про це також згадує «Право.ру». Свої адмінпроступки Абажер виправдовував тим, що за кермом його авто нібито найчастіше перебували батьки. «І додав, що з батьками він поговорив», – відмітили у публікації.

Суддя Станіслав Абажер на окупованій Херсонщині отримує відзнаки за професійні та спортивні досягнення. Фото з окупаційних джерел

Члени колегії, яка розглядала кандидатів, повірили, що поважна людина пенсійного віку постійно гасає на автівці сина й втрапляє в дорожні халепи, хоча має власний транспорт. Адже батько Станіслава Абажера – відома людина в Криму. Це Іван Іванович Абажер, лідер болгарської громади півострова та представник окупаційної влади. Як голова Громадської спілки «Наглядова рада – Кримський вибір» (2013) безпосередньо організовував громадське спостереження за проведенням 16 березня 2014 року референдуму про статус Криму та підбивав його підсумки, брав участь у розробці проєкту Конституції Республіки Крим як член конституційної комісії. 

Іван Абажер, батько судді Станіслава Абажера. Фото з окупаційних джерел

Порушенням правил дорожнього руху новоспечений суддя не обмежився. У 2016-му, коли він був головою правління ПКІЗ «РАДОВО» (кооператив, який займався будівництвом), отримав позов за невчасне подання звітності розрахунку зі сплати страхових внесків. Тоді справу повернули Пенсійному фонду без розгляду через процесуальні огріхи: у протоколі не вказали дату й місце народження, а також адреси реєстрації та проживання Абажера, тож порушника «не змогли знайти».

Та й на посаді судді чоловік виявився не дуже законослухняним. У липні 2026-го на нього подали позов за порушення строків або порядку надання звітності до соціального (пенсійного) фонду РФ. Але справу повернули без розгляду. 

Зараз Абажер продовжує працювати суддею окупаційного Арбітражного суду Херсонської області. Також входить до складу Екзаменаційної комісії з прийому кваліфікаційного іспиту на посаду судді в Херсонській області.

Станислав Абажер значиться в реєстрі МВС серед «осіб, які переховуються від органів влади», внесений до бази «Миротворець» як співучасник злочинів російської влади проти України.

У січні 2026 року Станіслав Абажер отримав підозру в держзраді. Проти нього відкрито кримінальне провадження, суд призначений на січень 2027 року.

І наостанок фото із соцмереж, на якому Станіслав «засвітився», ймовірно, у середині 2010-х років, місце встановити не вдалось. Це акція російської «Партія Велика Вітчизна»«Партія Велика Вітчизна» (рос. «Партия Великое Отечество») - невелика російська консервативна, націоналістична партія, заснована 12 квітня 2013 року. Засновником та лідером партії є Микола Стариков, внесений Міністерством культури України до переліку осіб, які створюють загрозу нацбезпеці нашої країни. У березні 2020 партія ліквідована рішенням Верховного суду Росії.  (рос. «Партия Великое Отечество»), яка позиціює себе як «великодержавна», прорадянська і проросійська.

Участь Станіслава Абажера в акції партії – це відкритий політичний маркер. Вона свідчить про публічну підтримку ідеології партії: ностальгії за СРСР, російського великодержавного патріотизму та лояльності до сучасної політики Росії.

Олена Медведчук

Олена Леонідівна Медведчук (до цього заміжжя Проніна, дівоче прізвище Зайцева) народилася 27 травня 1976 року на Одещині. Колишня суддя українського господарського суду Автономної республіки Крим, після анексії Криму у 2014 році перейшла на бік Росії та продовжувала працювати в окупаційній судовій системі півострова до грудня 2014 року.

Суддя окупаційного Арбітражного суду Херсонщини Олена Медведчук

Потім до 2017 року мала перерву у трудовій діяльності, яку жінка пояснила тим, що «ростила дитину» – на той момент її донька вчилася у початковій школі.

У 2021 році Олена Медведчук згадується як помічник керівника Апарату Ради Міністрів Республіки Крим.

Члени російської Вищої кваліфікаційної колегії суддів РФ, які розглядали її кандидатуру на посаду судді окупованої Херсонщини, звернули увагу на борги її чоловіка перед податковою. Кандидатка на посаду повідомила, що борг уже сплатили, і їй повірили.

Олена Медведчук. Ліворуч – стара світлина з її профілю в соцмережах, праворуч – актуальне фото з окупаційних джерел, вересень 2026

Зараз Олена Медведчук продовжує працювати в окупаційному «Арбітражному суді Херсонської області» за російським законодавством.

Скриншот допису окупаційного суду в телеграмі

В Україні Олена Медведчук перебуває в розшуку МВС та внесена до бази Миротворець. У лютому 2025 року їй оголосили підозру в держзраді. Втім, підозра стосується лише її діяльності в окупаційному суді Криму – про «суддівство» на окупованій Херсонщині не згадується. Згідно з даними Судової влади України, справу стосовно Олени Медведчук передали до Солом'янського районного суду міста Києва. Наразі лише призначено склад суду, матеріали справи ще не оприлюднені.

Абдулмаджид Султанов

Про цю персону майже нічого невідомо, фіксував російський ресурс «Право.ру», коли кандидатуру Абдулмаджида Султанова розглядали на посаду судді окупаційного Арбітражного суду Херсонської області.

Суддя окупаційного Арбітражного суду Абдулмаджид Султанов. Фото з окупаційних джерел

Абдулмаджид Султанов (другий праворуч) на засіданні окупаційної Кваліфікаційної колегії суддів Херсонської області. 11 вересня 2026 року. Фото з окупаційних джерел

Народився Абдулмаджид Магомедсултанович Султанов 31 липня 1978 року, жив і працював у Дагестані. З жовтня 2016 по вересень 2023 року, тобто безпосередньо перед призначенням на нову посаду, працював мировим суддею судової дільниці №101 міста Дербента.

Стосовно сестри Султанова порушували кримінальну справу. Деталі провадження невідомі, але потім начебто справу припинили через відсутність складу злочину. Отримати рекомендацію, а потім і посаду Султанову цей факт не завадив.

2024-2025 роках подавав заявку на посаду голови Арбітражного суду Республіки Дагестан.

Алім Боташев

Алім Артурович Боташев народився 6 жовтня 1993 в Карачаєво-Черкесії. Відомо, що до призначення на посаду на окупованій Херсонщині він працював у судовій сфері в Криму.

Суддя окупаційного Арбітражного суду Херсонської області Алім Боташев. Фото з окупаційних джерел

У 2017 році за результатами конкурсу включений до кадрового резерву окупаційного Арбітражного суду Республіки Крим на посаду секретаря судового засідання відділу судочинства. Судячи з декларацій, у 2017–2019 роках працював секретарем судового засідання Арбітражного суду Республіки Крим.

З 2023 року – суддя окупаційного Арбітражного суду Херсонської області. Крім того, входить до складу Екзаменаційної комісії з прийому кваліфікаційного іспиту на посаду судді в Херсонській області.

Алім Боташев. Липень 2024 року. Фото з окупаційних джерел

Діяльність Боташева зафіксована в повідомленнях окупаційного суду: він залучений до проведення лекції про «відповідальність за порушення діловодства» відповідно до російського законодавства, що є прямим сприянням інтеграції окупованого регіону в правове та адміністративне поле РФ. Також брав участь у семінарі, присвяченому обговоренню актуальних питань, пов'язаних із застосуванням податкового, митного та антимонопольного законодавства, та в спортивних змаганнях представників окупаційних судів Херсонщини, присвячених «80-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні».

Скриншот дописів окупаційного суду в телеграмі

Айшат Узденова

Заповнити білі плями минулого судді Узденової Айшат Умаровни не вдалося. Є припущення, є повні тезки, але довести, що це одна й та сама людина або навпаки – різні, дуже складно.

Суддя окупаційного Арбітражного суду Херсонської області Айшат Узденова. Фото з окупаційних джерел

Єдине, що точно відомо: до призначення суддею на окуповану Херсонщину Айшат Узденова працювала на посаді начальника юридичного відділу поліклініки, тобто суддівського досвіду не мала. У грудні 2022 року жінка народила дитину, однак Вищу кваліфікаційну колегію суддів РФ, яка відбирала кандидатів, запевнила, що це не завадить її роботі, бо доглядає за дитиною бабуся. Рекомендацію Узденова отримала.

Зараз вона працює суддею окупаційного Арбітражного суду Херсонької області, входить до складу Екзаменаційної комісії з прийому кваліфікаційного іспиту та до складу комісії з інформатизації та автоматизації роботи судів та зв'язків з державними органами, громадськими організаціями та засобами масової інформації, у зв'язках із радами суддів суб'єктів Російської Федерації.

Скриншот сайту окупаційного Арбітражного суду Херсонської області 

Крім того, у 2024-25 роках вона брала участь у конкурсі серед суддів «Натхненні Кримом» (рос. «Вдохновлённые Крымом») і обидва роки була однією з переможниць номінації «Фото».

Фото з окупаційних джерел

Айшат Узденова внесена до бази Миротворець як співучасниця злочинів російської влади проти України та її громадян та співробітниця окупаційних структур.

І тут починається майже детективна історія. За даними Миротворця, народилася Айшат Умерова 23 березня 1995 року в місті Черкеськ, здобула освіту в Москві на факультеті економіки і права Російського економічного університету імені Плеханова.

Однак поруч є дані та фото, які  вказують на зовсім іншу людину – перспективну студентку 4 курсу (на 2016 рік), яка вивчала юриспруденцію в Ставропольській філії РАНХиГС (Російська академія народного господарства і державної служби при Президентові РФ), була однією з переможниць конкурсу «Студент року – 2016».

Суддя та ставропольська студентка можуть бути як однією, так і різними особами. Зовнішньо жінки дуже схожі (з урахуванням різниці між фото у 10 років), і народження та навчання в одному місці не виключають переїзд на роботу в інше. Однак згадок про студентку після 2017 року знайти не вдалось, як і згадок про суддю до 2023-го. Можливо, причина цьому – зміна прізвища після заміжжя, якщо це дійсно дві різні особи.

Ліворуч суддя окупаційного Арбітражного суду Херсонської області Айшат Узденова. Березень 2026 року. Праворуч – студентка зі Ставрополя Айшат Узденова, 2016 рік. Фото з окупаційних та російських джерел

Владислав Чумаченко

Чумаченко Владислав Юрійович народився 28 січня 1993 року в Криму, селі Перово Сімферопольського району.

Згідно з деклараціями, станом на 2017 рік він обіймав посаду секретаря судового засідання відділу судочинства Арбітражного суду Республіки Крим. 5 червня 2020 року за результатами конкурсу офіційно отримав посаду секретаря судового засідання того ж відділу Арбітражного суду Республіки Крим. У 2023-му був помічником судді Двадцять першого арбітражного апеляційного суду (Севастополь).

У 2023 році подав заяву на посаду судді окупаційного Арбітражного суду Херсонської області і пройшов конкурсний відбір.

В роботі окупаційного суду про фахову діяльність Чумаченка згадок немає, він проявився лише як творча людина: у 2024 році брав участь у конкурсі «Натхненні Кримом» (рос. «Вдохновлённые Крымом»), присвячений 10-річчю створення арбітражних судів у Республіці Крим та місті Севастополі. Був одним із переможців номінаціях «Картини» та «Фото».

Творчість судді Чумаченка. З окупаційних джерел

Ідентифікувати Чумаченка серед інших співробітників окупаційного суду поки не вдалось.

Зараз Владислав Чумаченко внесений до бази «Миротворець» як співучасник злочинів російської влади проти України та її громадян та співробітник окупаційних структур.

Замість висновку

Приклади цих судових процесів доводять: на окупованій Херсонщині не існує ані захисту права власності, ані незалежного суду. Заяви окупантів про «інтеграцію в правове поле Росії» – це лише ширма для грабунку.

Співпраця з ворогом, російські паспорти, родинні зв’язки з колаборантами чи навіть юридична реєстрація у РФ не гарантують бізнесу збереження майна у так званому російському правовому полі. Окупаційна система створює власні «правила», де єдиним законодавцем є право сили, а «судді» лише оформлюють мародерство офіційними паперами.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які рішення, акти, ухвали чи «офіційні папери» цих органів є абсолютно нікчемними й не мають жодних юридичних наслідків.

Аби фігуранти розслідування не уникли відповідальності за роботу в окупаційному суді, «Вгору» готує відповідне звернення до СБУ та прокуратури з усією інформацією, зібраною під час роботи над матеріалом.

Це розслідування проведене в рамках трирічного проєкту «Посилення громадського контролю в Україні» (Boosting Citizens Watchdogs in Ukraine), що виконується IWPR у партнерстві з Інститутом розвитку регіональної преси за підтримки Норвезького агентства з розвитку та співробітництва Norad.