На незаконній роздачі землі в Мінкультури сидить група вихідців з Мінюсту

Пару слів про погодження історико-містобудівних обгрунтувань в Мінкультури.

Про це передає сайт НашіГроші.

Нагадаю, що Мінкультури не має повноважень на їх узгодження, але погоджує. Оскільки на цьому будується схема незаконної забудови історичних ареалів – надто вже прибуткова справа для чиновників.

Йтиметься про осіб, які забезпечують роботу корупційногенної схеми. За побудовою схеми за часів Януковича, використовуваної і зараз, стояв Андрій Вінграновський. Після Майдану контроль за своїм дітищем він втратив, але не особливо париться переймається за це, ставши чоловіком Юлії Льовочкіної.

Зараз маємо наступне.

Міністр культури Нищук поза підозрою – просто нерозумно підозрювати в професійній придатності цей предмет динамічного інтер’єру міністерства. Заспівати, станцювати, вручити брязкальця, штовхнути промову зі сльозою на очах – це він може. А якщо питання про охорону культурної спадщини, то «Що ви від мене хочете? Я в цьому не розбираюся!»

Офіційно і реально охороною культурної спадщини керує кандидат юридичних наук, заслужений юрист України Тамара Мазур. У Мінкультури Мазур прийшла з Верховної Ради, з посади помічника Павла Петренка, коли її шеф пішов на посаду міністра юстиції. Як не складно здогадатися, Мазур – серйозний юрист, яка не розбирається в специфіці охорони культурної спадщини.

Для нашої історії важливий і чоловік Тамари Мазур – Артем Янчук, доктор юридичних наук, заслужений юрист. За часів Януковича в дуже юному віці він став заступником голови Держреєстраційної служби при Мін’юсті, після Майдану зберіг свою посаду під керівництвом Павла Петренка (колишнього шефа своєї дружини), потім став заступником директора Інституту законодавства ВР, членом Комісії з питань вищого корпусу держслужби, з листопада 2017 року – держсекретар МОЗ.

Тамара Мазур стала заступником міністра в Мінкультури в 2014 році, потім пішла в декрет, повернулася на посаду навесні 2016 року, після чого почалося формування команди.

А тепер команда (на скріншотах список чиновників з сайту Мінкультури).

Глава Управління охорони культурної спадщини Олександр Єпіфанов. Юрист, колишній держреєстратор Мін’юсту в Києві і начальник відділів в передмісті, колишній підлеглий Янчука та Петренка (далі не буду писати, чиї це колишні підлеглі – і так зрозуміло). Працює над дисертацією на тему законодавчого регулювання охорони культурної спадщини в блатному Інституті законодавства ВР.

Начальник відділу формування держполітики в сфері охорони культурної спадщини Юлія Нечипоренко – колишня начальник відділу держреєстрації юросіб теруправління Мін’юсту в Києві.

Головний спеціаліст в цьому відділі Олена Чала – колишня держреєстратор Мін’юсту.

Заступник начальника відділу дозвільної та погоджувальної документації Ольга Івашова – колишня держреєстратор Мін’юсту.

Головний спеціаліст в тому ж відділі і секретар науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини Галина Крилова – колишня держреєстратор Мін’юсту. (Держреєстратор – це умовно тому деякі одночасно були заступник начальника або начальниками відділів у терорганам держреєстрації).

Глава сектора контролю і нагляду за дотриманням законодавства про охорону культурної спадщини Євген Богдан – прийшов з посади заступника начальника відділу методологічного супроводу експлуатації інформаційних систем ДП «Національні інформаційні системи», створеного Мін’юстом для управління держреєстру (і як він взагалі може керувати контролем за дотримання пам’ятко-охоронного законодавства?!).

Як бачимо, вертикаль з охорони культурної спадщини в Мінкультури сформована колишніми підлеглими міністра юстиції Петренка і, здебільшого чоловіка Тамари Мазур Янчука. Юристи, далекі від профілю своєї нинішньої роботи, займають ключові посади, що дозволяють провести будь-яке рішення. Як не складно здогадатися, всі ці юристи-держслужбовці, як мінімум читали Конституцію і профільний Закон, і здатні зрозуміти прочитане, а значить знають, що узгоджувати історико-містобудівних обгрунтувань вони не мають повноважень.

Чи може сімейка з двох заступників міністрів бути «власником» всієї схеми? Теоретично, так. Але в такому віці замміністрами без покровителів вище не стають. У нашому випадку покровитель в особі міністра юстиції напрошується сам собою. Додатковий аргумент на користь того, що Петренко потурає схемі: саме Мін’юст зобов’язаний контролювати акти міністерств, на основі яких ті працюють. Право Мінкультури на узгодження ІМО будується на методичних рекомендаціях, затверджених наказом Мінкультури. Зрозуміло, ці Методичні рекомендації не зареєстровані в Мін’юсті, а значить Мін’юст ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ зарубати роботу на основі необов’язкової до виконання писульки. Але Мін’юст нічого не рубає, хоча порушення очевидні.

Довідково: Перелік послуг, які офіційно надає Міністерство культури через “групу Мазур”

1) Погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розташованих на території пам’яток національного значення, їх охоронних зон та охоронюваних археологічних територіях;

2) Видача дозволу на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт у межах території, на якій розташовані пам’ятки, та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою;

3) Погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам’ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об’єктах культурної спадщини;

4) Погодження науково-проектної документації на виконання робіт із консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування пам’яток національного значення;

5) Надання дозволу на проведення робіт на пам’ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених пунктів;

6) Погодження відчуження або передачі пам’яток національного значення їх власниками або уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління;

7) Погодження розміщення реклами на пам’ятках національного значення, в зонах їх охорони, в історичних ареалах населених місць.