Сильна держава для людей: досвід Ізраїлю

Як побудувати сильну державу, але не забувати про права людини? Чому метою сильної держави є люди та як протистояти сильнішому ворогу за допомогою інновацій?

На ці питання Громадського відповідають Ден Мерідор, директор ізраїльської ради зовнішніх відносин, та Яаков Амідрор, генерал-майор, голова ради нацбезпеки Ізраїлю. Вони розповіли про досвід Ізраїлю та пояснили, в чому він може бути цікавий та корисний українцям. Публікуємо основні тези цих розмов.

«Як побудувати міцну державу в умовах конфлікту: досвід Ізраїлю»

Головною цінністю держави є люди

Коли ми говоримо про сильну державу, про побудову сильної держави, не варто забувати, що головною метою цього є не держава, а люди. Це непросто, адже коли країна стоїть перед загрозою — військовою, економічною чи будь-якою іншою — завжди є спокуса сказати, що держава є найголовнішою цінністю.

Держава є дійсно важливою, адже ми боролися за те, щоб її мати, нам ніхто її не давав, Україна так само боролася за державу.

Водночас, якщо ви кажете, що саме держава є найвищою цінністю і забуваєте про людей, то ви також забуваєте, що людям потрібно давати свободу — економічну свободу, свободу думки, свободу висловлювання, свободу вільно використовувати свої можливості.

Тим самим ви позбавляєте їх можливості використовувати їхні таланти, здатність до інновацій та підприємництва — всього, що дає можливість побудувати сильну економіку. Адже економіку будує не держава, держава повинна займатися інфраструктурою — дорогами, залізницею тощо. Але решта має бути в приватній власності, в руках людей. Тому я вірю в людей. Важливим уроком має бути розуміння того, що ми, як держава, служимо людям, а не люди служать нам.

Про патріотизм і права людини

Я особисто боровся за Ізраїль, і всі мої четверо дітей служили в ізраїльській армії, але я ні на мить не забуваю, що держава та суспільство існують для індивіда. Ми будуємо державу та суспільство для індивідів, а не навпаки.

Я вважаю себе патріотичною людиною, але це не означає, що в Ізраїлі я захищатиму лише євреїв, але не арабів. Двадцять відсотків населення Ізраїлю — це араби, і вони повинні мати абсолютно рівні права, рівний доступ до судів, інфраструктури, системи освіти. Я вважаю, що їхні громади мають право вчити дітей своєю мовою та говорити своєю мовою.

Патріотизм є важливим, і мене може зворушувати мій прапор, я можу любити мою країну й мову. Але водночас я знаю, що є й інші люди, і треба розуміти, що в державі живуть не лише люди, схожі на мене — в державі можуть жити інші групи людей. Цим людям треба давати якомога більше свободи.  

Інновації та оборона: інтерв'ю з ізраїльським генералом

Як протистояти ворогу, який має кількісну перевагу?

Ізраїлю доводиться мати справу з декількома асиметріями. Найскладнішим є те, що ми маленька країна, оточена величезною територією, де живуть люди, які не люблять Ізраїль. У нашій маленькій країні мешкає 8,5 мільйонів людей, з них 6 мільйонів євреїв, придатних для військової служби.

Тому від самого початку ми розуміли, що немає жодної іншої альтернативи, щоб протистояти сотням мільйонів арабів, які потенційно могли бути нашими ворогами. Коли ви маєте справу з таким співвідношенням військових сил, одразу виникає питанння, а як можна протистояти кількісній перевазі?

Звісно, в нас є обов’язкова військова служба для всіх громадян, а також система резерву. Люди прикріплені до військових частин і доступні для будь-яких військових потреб. Але ми швидко зрозуміли, що цього недостатньо. Тому технологія стає одним із засобів подолання асиметрії сил. Від самого початку ми дуже багато інвестували в технології, в унікальні ізраїльські спроможності, які б компенсували нестачу людей. Отже, поштовхом до інновацій стали потреби оборонного сектору, які ми могли задовольнити лише унікальними технічними рішеннями. 

Генерал-майор, голова ради нацбезпеки Ізраїлю (2011-2013 рр.) Яаков Амідрор під час інтерв'ю Громадському 

Фото: Громадське

Давати можливості та не критикувати за невдачі

Частиною нашої культури є те, що ми даємо молодим людям можливості, можливість пробувати. Якщо вони програють, ніхто не скаржиться. Важливою є атмосфера, в якій люди знають, що вони можуть тестувати, випробовувати власні ідеї, а за ними прийдуть інші, хто намагатиметься втілити ці ідеї в життя.

У разі невдачі, молоді люди знають, що їх ніхто не осудить. Ця атмосфера властива нашій культурі.

Наша система освіти є менш жорсткою і формальною. Ми дозволяємо молоді казати, що вони насправді думають, ми дозволяємо їм сперечатися, не погоджуватися з учителями.

Коли молодь приходить в армію і ми даємо їй можливості та відповідальність, вони розуміють, що відповідають за обороноздатність власної країни. І тоді ці молоді люди починають творити дива.