Поліфонія. Як створювали найбільший онлайн-архів української традиційної пісні
П’ять років експедиції, 2000 унікальних українських пісень, аншлаги в європейських містах.
П’ять років експедиції, 2000 унікальних українських пісень, аншлаги в європейських містах. Журналіст Катерина Бачинська розповідає про те, як і хто створює найбільший онлайн-архів української традиційної пісні — Поліфонія.
«Цей проект — не лише про пісню. Він про підтримку, ідею та майбутні покоління. Про те, що нам необхідно зберегти сьогодні. Бо завтра може бути пізно. Пісня живе з голосом, носієм, людиною, яка її передає. А ми не вічні. Тому необхідно передавати її далі і встигнути зберегти».
Ми зустрічаємось із заступником директора Музею Івана Гончара Мирославою Вертюк у її кабінеті. «Над проектом Поліфонія ми почали працювати ще у 2014 році, і тоді ніхто не міг подумати, що досягнемо таких результатів. Зараз це вже невід'ємна частина життя тисячі людей», — каже вона.
Як один угорець та ЄС відроджують українську пісню
П’ять років тому угорський музикант та етнограф Міклош Бот почав досліджувати українську народну пісню. Згодом його захоплення переросло в ідею зібрати найдавніші українські пісні з усіх регіонів. Так і розпочався проект Поліфонія. Згодом до проекту приєдналися й українці: Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара» зголосився бути партнером, а координатором «Поліфонії» від України стала пані Мирослава Вертюк.
Двічі на рік команда науковців разом із Міклошем Ботом відвідувала один з регіонів України. Близько п’яти тижнів експедиції, купа аудіо- та відеофайлів. Як результат — в Україні створено унікальний онлайн-архів української народної пісні, де можна послухати понад 2000 пісень зі 100 українських сіл.
Повний текст пісні та інформація про відео
Після перших експедицій та гастролей бабусь за кордон про Поліфонію почали говорити за межами України. Пік розвитку припав на 2017 рік, коли наймасштабніша програма Європейського Союзу у культурній сфері «Креативна Європа» почала співпрацю з дослідниками. Програма ЄС покриває 57% бюджету проекту та дає можливість і далі досліджувати українське багатоголосся. Тоді для експедиторів ці зміни стають ковтком повітря і шансом не припиняти роботу над дослідженням української пісні.
Повний текст пісні та інформація про відео
«Ми ставили перед собою дві мети: зібрати якісний архів українського багатоголосся та популяризувати його у світі», — пояснює Мирослава Вертюк. Першою до проекту долучилася міжнародна команда музикантів, яка презентувала проект у Польщі, Угорщині, Франції. «Проект став доступним світові власне через архів. Його якісну подачу та англомовну версію. На сайт нам постійно пишуть листи із запрошеннями бабусь на різні фестивалі», — додає пані Мирослава.
Популяризація від «ДахиБрахи»
Піар-менеджер ДахиБрахи Ірина Горбань розповідає, що дуже багато іноземців цікавляться українською піснею: «І саме завдяки такому проекту ми можемо ширше показати нашу пісню».
У планах ДахиБрахи додати на своєму сайті розділ, присвячений саме проекту Поліфонія. Також окрім трансляції відеороликів вони збираються роздавати друковані матеріали про проект під час світових турів.
«Досить часто людям після концерту цікаво, що за пісні ми виконуємо, про що вони? А завдяки матеріалам слухачі зможуть ближче познайомитися з першоджерелами та проектом», — додає Ірина.
Проте на цьому музиканти гурту не збираються зупинятися і хотіли б у своїй творчості використати матеріали з архіву:
«Ми намагаємось нашою творчістю дарувати старим пісням нове життя і популяризувати традиційний спів. Це наша пам’ять, наша особливість, без якої неможливий рух уперед. І мені здається, що все більше людей цікавляться своїм корінням і тепер мають змогу дуже легко поринути в цей величезний світ поліфонії саме завдяки проекту та його популяризації», — пояснює вона.
Пісні та комплекси
Головною проблемою проекту Мирослава Вертюк називає зникнення української пісні. У більшості сіл вона вмирає разом із виконавцями, її не передають дітям та онукам. Ба більше, проблемою вимирання пісні є комплекси українців. Під час проекту на прохання виконати наспів дослідники неодноразово чули у відповідь відмову:
«Та ви що, я співати не буду! Бо що ж подумають діти, сусіди? Що я із глузду з'їхала? Хто ж нормальний зараз таке співає?» — передає слова деяких бабусь пані Мирослава.
«І скажу відверто, спочатку, коли чули такі відповіді, це нас приголомшувало».
Координаторка проекту запевняє, що такі «дзвіночки» є небезпечними для науковців і суспільства. Проте змінити цю ситуацію можна. І взірцем є країни-сусіди: Угорщина, Грузія, Литва та Польща. Там вдалося зберегти, навіть відродити і розвивати традицію народних пісень, танців.
Повний текст пісні та інформація про відео
Пані Мирослава розповідає, що за прикладом угорців варто впроваджувати знання про українську пісню на освітньому рівні:
«Майже в кожній угорській, литовській школі вивчають традиційні танці, пісні, інструментальну музику. В Угорщині багато фестивалів та майстер-класів, на яких можна навчитись танцювати. У звичайних пабах грає традиційна музика різних регіонів. Ми ж соромимося своєї пісні. Замість того, щоб створювати власний бренд нематеріальної культурної спадщини, ми закриваємо кафедри в університетах», — додає Мирослава Вертюк.
Переповнені зали в Європі
І як не дивно, поки що ж у світі вдається краще популяризувати українське багатоголосся. І свідченням цього є заповнені вщент зали на концертах проекту Поліфонія, зацікавлення з боку культурних програм. За п’ять років проекту співачки відвідали Францію, Польщу та Угорщину.
На літо 2019 року вже також заплановані концерти:
«Зали завжди заповнені молоддю. Люди ходять на концерти з великим інтересом».
Своєю чергою, завдяки проекту дехто з виконавиць уперше виїхав за межі України.
«Вони плачуть від того, що та музика і традиція, яка для них є великою цінністю, може бути комусь цікава. Її слухають, дякують за цю творчість не лише в Україні, а й у світі», — розповідає пані Мирослава, показуючи фотографії гастролей в Угорщині.
Повний текст пісні та інформація про відео
У планах Поліфонії й надалі продовжувати експедиції, адже за час проекту неодноразово лунав телефонний дзвінок, коли пані Мирослава та команда чули сумну звістку:
«За ці п’ять років померла вже не одна виконавиця, і я усвідомлюю, що популяризувати ми ще матимемо час, а для фіксації час дуже обмежений. Тому для нас найголовніше зараз не зупинятися і шукати можливості для продовження проекту».
Підтримайте роботу редакції. Долучайтеся до спільноти"Вгору" https://base.monobank.ua/
-preview.webp)
