"Баламути", "дармовиси" та "лускавки". В Херсоні знайомилися з традиційними прикрасами й плели вироби з бісеру

У херсонському безпечному просторі “Своє” відбулася чергова зустріч інтегративного розмовного клубу «Ріка». Цього разу учасниці дізнавалися про прадавню магію степових рослин, жіночі прикраси-обереги, а на завершення – створювали автентичні вироби з бісеру на ексклюзивному майстер-класі. Відвідала захід і журналістка “Вгору” Ганна Щидловська.

Перед розмовою про традиційні прикраси модераторка клубу Альона Маляренко розповіла про рослини, які херсонки традиційно використовували для зцілення від хвороб і захисту від надприродного, а також поділилася їхніми місцевими назвами. Так всі дізналися, що будяк на Херсонщині називали татарником, а ромашку – рум’янком або роменом. 

Використовували рослини й для виготовлення традиційних жіночих оберегів. Наприклад, із вишневих та абрикосових кісточок наші прабабусі робили дерев’яні баламути – недорогі шийні прикраси з великими намистинами, які, за словами Альони, зазвичай носили дівчатка до віку дівування. Коли ж дівчина дорослішала і вперше долучалася до вечорниць, її намисто ставало дорожчим.

Ганна Щидловська з Альоною Маляренко та яскравий дерев’яний “баламут”
Фото однієї з учасниць заходу

У такий спосіб родина демонструвала заможність та наявність приданого. У цей період дівчата одягали разки коралів чи бурштину, дукачі, монети або згарди на стрічках. Дорослі жінки частіше обирали перламутрові «баламути» або прикраси з муранського скла.

Під час розповіді Альона показувала прикраси з власної колекції, зокрема й виготовлені нею власноруч. Їх можна було приміряти й сфотографуватися, що зробила й журналістка "Вгору". Крім коралів, баламутів, дармовисів, перлів і бурштинового намиста, у колекції була й «лускавка» – прикраса з крихкого тонкого скла, яку в давнину привозили з чеських Судет.

Лускавка (посередині ред.) з колекції Альони Маляренко
Фрагмент фото Міли Паламарчук

Зі слів Альони, лускавки були популярними на сході та півдні України у XIX та першій третині XX століття. Їх одягали на весілля і для фотографування – тобто тоді, коли не треба було інтенсивно рухатися, адже від різких жестів тендітні скляні намистини легко лускалися й тріскалися. Звідси й назва. Пізніше лускавки, як і інші скляні вироби, почали називати пацьорками. У радянські часи, коли все, що зберігало яскравий національний колорит, опинилося під забороною, жінки розбирали лускавки й зберігали їх під виглядом звичайних ялинкових прикрас.

Рослинні елементи, як-от металеві листочки, можна побачити й на “дармовисах”, виготовлених із недорогих доступних матеріалів, та “шелестах” – низанках, які голосно шелестіли під час руху чи танців.

Традиційна шийна бісерна прикраса “криза” і червоні “баламути”, виготовлені Альоною Маляренко
Колаж Ганни Щидловської/"Вгору"

До речі, за словами Альони Маляренко, силянками або низанками правильно називати взагалі всі шийні прикраси з нанизаних намистин, бісерин чи інших елементів. А традиційна шийна бісерна прикраса, яку зазвичай називають силянкою, насправді має назву “криза” і походить від слова крислатий, тобто широкий.

Завершилася зустріч практичною магією. Ексклюзивний майстер-клас влаштувала херсонська майстриня Зоя Жменько. Вона показала своє навиване намисто – створене за авторською технікою, і розбирала з учасницями найпростіший елемент цієї техніки.

Майстриня Зоя Жменько та її навиване намисто
Фото Міли Паламарчук 

Під керівництвом і з допомогою майстрині жінки вчилися нанизувати браслети з бісеру: замість голки використовували дріт та опановували особливий спосіб зав’язування вузликів.

У результаті – не лише дізналися чимало нового про культурну спадщину, а й забрали з собою власноруч створені автентичні прикраси.

Браслети виготовлені учасницями майстер-класу
Фото Ганни Щидловської/”Вгору”

Довідка: Розмовний клуб «Ріка» продовжує регулярно збирати містянок у безпечному просторі Херсона, даруючи можливість для теплого спілкування, взаємопідтримки та вивчення української культури.