Четвертий рік повномасштабної війни Південь України живе у двох різних реальностях. Після окупації частини Херсонщини та Запорізької області регіон розділився не лише лінією фронту – на захоплених територіях РФ почала формувати власну версію “правильного життя”, історії та пам’яті.
Поки одна частина Півдня позбувається радянської та російської імперської спадщини, бореться за українську ідентичність і намагається відбудовувати громади після атак РФ, іншу намагаються повернути в атмосферу телевізора на кухні, “уроків мужності”, нескінченного “можем повторить” і радянських маршів у школах. Разом з істориками та політологом розібрали, як і навіщо формується цей контраст.
Одразу після окупації частини Херсонської й Запорізької областей у 2022 році РФ взялася не лише за встановлення військового контролю, а й за перебудову публічного простору. Від пам’ятників і назв вулиць до шкільних програм та історичної пам’яті – усе поступово почали підлаштовувати під російське бачення минулого й сучасності.

Пам’ятник Леніну в окупованому Генічеську (квітень 2022 року). Фото з пропагандистських каналів
Одна з перших змін – повернення імперських і радянських символів. Окупанти почали просувати тезу про те, що «Південь – це завжди була російська земля», популяризувати постаті Потьомкіна, Катерини II, Суворова та інших діячів Російської імперії. Паралельно повертали пам’ятники Леніну, радянські та російські назви, демонтовували українські написи на дорожніх знаках та іншими способами намагалися змінити символічний простір на окупованих територіях Херсонщини та Запорізької області.
“Зараз росіяни пишаються і намагаються відтворити культ російських “покорителів Півдня” – Потьомкіна, Суворова, Катерини та інших. Фактично населенню намагаються продати радянську стабільність в обгортці російського офіцера кінця 18 століття”, – розповів “Вгору” історик Євгеній Шатілов.
На підконтрольній Україні території, навпаки, тривав процес декомунізації та відмови від російської імперської спадщини. На Херсонщині перейменовували вулиці й населені пункти, а в Одесі демонтували пам’ятник Катерині II. Символічно, що частину пам’ятників у Херсоні – зокрема Суворову, Ушакову та Потьомкіну – самі окупанти вивезли, втікаючи з міста восени 2022 року.
Втім, боротьба точиться не лише за пам’ятники чи назви вулиць. Однією з головних цілей окупаційної політики стали діти. Через російські навчальні програми, мілітаристські заходи та так звані «уроки мужності» їм нав’язують російську ідентичність і виправдання війни проти України. Ця політика є частиною системної русифікації окупованих територій України.

Діти на пропагандистському заході на окупованій частині Херсонщини (2025 рік). Фото з окупаційного ЗМІ
За російськими стандартами сьогодні змушені навчатися близько 600 тисяч школярів на тимчасово окупованих територіях. На лівобережному Півдні уникнути навчання в окупаційній школі майже неможливо. Батькам погрожують позбавлення батьківських прав, а також були випадки вивезення дітей до РФ.
“Одна з цілей роботи окупантів – молодь. Її досить легко перепрограмувати за короткий час. За три-п’ять років їх можна перетворити на російських імперців, якщо системно з ними працювати”, – розповів “Вгору” херсонський політолог Дементій Білий.

Херсонський політолог Дементій Білий. Фото Олександра Андрющенка
На правобережжі ситуація принципово інша. Попри постійні обстріли та атаки РФ, освітній процес адаптують до безпекових умов, а також створюють простори й ініціативи, покликані підтримувати розвиток дітей і молоді та зберігати українську культурну ідентичність.
“У нас дійсно існують дві різні реальності. В одній вільно розвиваються українська мова, українська культура й українська ідентичність. В іншій на окупованій території впроваджуються загальноросійські стандарти, які примушують публічно проявляти лояльність до Росії”, – додав херсонський політолог Дементій Білий.

Українська молодь, волонтери табору “БУР” відбудовують одне з сіл деокупованої Херсонщини (2025 рік). Фото Олександра Андрющенка
Не менш помітною є різниця у баченні майбутнього. На підконтрольній Україні території говорять про відновлення громад, розвиток освіти та життя після війни. На захоплених РФ територіях натомість дедалі частіше пропонують звертатися до образів минулого.
“Окупаційна влада не пропонує жодних перспектив населенню, пропонують пам'ятати Суворова, пам'ятати “велику вітчизняну війну” та герої “сво”, але перспективи дуже абстрактні”, – додав історик Євгеній Шатілов.
Це лише кілька контрастів, що показують як розділений між двома “світами” Південь України. Їх список можна продовжувати нескінченно. І вони підводять до закономірного питання: навіщо Росія послідовно вибудовує таку модель життя на окупованих територіях?
За поверненням радянських символів, зміною шкільних програм і русифікацією стоїть не хаотичний набір рішень, а цілеспрямована політика РФ щодо захоплених територій України.
“Нинішній Путін не визнає ніякої України. Він просто відгризає від України території, щоб приєднати до Росії. Досі навіть не намагалися створити якусь альтернативну Україну, залежну від них. Тобто ніякої умовної УРСР-2 чи Малоросії просто не існує”, – розповів “Вгору” історик та автор YouTube-каналу “Історія без міфів” Владлен Мараєв.

Історик та автор YouTube-каналу “Історія без міфів” Владлен Мараєв. Фото з його Facebook-сторінки
За його словами, це класичний російськоімперський підхід, у якому йдеться не лише про захоплення українських земель, а й про соціальну інженерію.
На лівобережжі Херсонщини цей процес простежується навіть у заявах місцевих колаборантів. Херсонський політолог Дементій Білий згадує інтерв’ю голови окупаційної адміністрації Володимира Сальдо, де він визнавав, що частина жителів окупованої області не сприймає російські окупаційні заходи.
“Він (Сальдо, – ред.) їх називає “ждуни”. Він взагалі ділить людей на категорії: ті, хто є повністю нелояльні, ті, хто просто чекають на повернення України, ті, хто вже визнали”, – розповів Дементій Білий.
За його словами, РФ також намагається змінювати соціальний та етнічний склад лівобережжя Херсонщини – зокрема через залучення вчителів, лікарів, майстрів та інших фахівців із регіонів Росії.

Очільник окупаційної адміністрації Херсонщини Володимир Сальдо
Зовні ця політика часто нагадує повернення до СРСР: культ перемоги, “можем повторить”, радянські ритуали, червоні прапори. Але по суті, пояснює Дементій Білий, це не відновлення Радянського Союзу, а новий російськоімперський проєкт.
За словами історика Євгенія Шатілова, для багатьох росіян Радянський Союз залишається символом “втраченого золотого часу”, який, на їхню думку, потрібно відновити.
“Вони з цими гаслами й прийшли в Україну. Російська пропаганда не має такої чесноти, як логіка. Вона працює за допомогою безперервності, коли на тебе ллється одноманітний інформаційний потік, і тобі немає часу розбиратися”, – розповів Євгеній Шатілов.
Одним із головних інструментів цього проєкту є концепція “єдиного народу”. Росія заперечує окрему українську ідентичність, мову, історію та право України на самостійність.
“Вони виправдовують тим, що українці – це насправді росіяни. Тобто навіть не братні, а один народ. Мовляв, це громадянська війна одних росіян проти інших. І саме тому ми (росіяни, – ред.) не можемо перемогти так довго”, – додав Владлен Мараєв.

Очільник Кремля Володимир Путін та голова його уряду Михайло Мішустін. Фото з сайту Суспільне.Новини
Причини такого мислення Владлен Мараєв пов’язує й з віком нинішніх російських очільників, які сформувалися ще в радянській системі цінностей.
“На Росії правлять люди, які народилися в 50-х, 60-х роках. Це кістяк їхньої влади. Вони повністю сформувалися як особистості до 1991 року. І вони живуть у тій парадигмі, яку тоді отримали в СРСР, у тій системі цінностей, яку їм тоді нав’язали. І вони продовжуватимуть у ній перебувати до самої своєї смерті”, – розповів Владлен Мараєв.
Дементій Білий також вважає, що значна частина російського керівництва досі живе логікою “холодної війни” та “воює з НАТО”. На його думку, ще одною можливою причиною агресії проти України він називає демографічні проблеми самої Росії.
“Росії необхідна велика кількість населення – саме слов’янського. Бо зараз йде зменшення населення в Росії, в першу чергу християнського православного населення. Воно заміщується більшою кількістю мусульманського населення. Мігранти змінюють обличчя РФ. Щоб зберігати своє регіональне значення, Росії потрібні ще кілька десятків мільйонів слов’янського населення”, – додав Дементій Білий.
Іншими словами, імперські символи, радянська ностальгія, міф про “єдиний народ” і спроби змінити населення окупованих територій є частинами однієї політики – інтегрувати захоплені землі в російський простір.
Багато підходів, які РФ використовує на окупованих територіях України, не нові, й виникли не під час повномасштабної війни. На думку істориків, окремі з них мають аналоги ще з часів Російської імперії та Радянського Союзу.
Владлен Мараєв вважає, що певні історичні паралелі можна побачити, наприклад, у подіях 18 століття:
“У той період Російська імперія застосувала класичний загарбницький метод. Після воєн вона ліквідувала Запорозьку Січ, бо їй не потрібна була козацька вольниця зі своїми правилами й порядками. Тому певна паралель простежується в тому, що Російська Федерація зараз військовим шляхом намагається загарбати Південь України й просто включити його до складу своєї держави”.
Окремі історичні паралелі, на його думку, простежуються і в політиці щодо населення регіону. За словами дослідника, Російська імперія проводила депортації окремих народів (греків, болгар, вірмен) із Півдня України, а Радянський Союз продовжив цю практику, зокрема, під час депортації кримських татар у 1944 році та примусових переселень інших етнічних спільнот.

Депортація кримських татар у 1944 році. Фото з сайту “Локальна історія”
Історик також звертає увагу, що після 2022 року частина мешканців окупованих територій була змушена виїхати через війну, тоді як на їхнє місце Росія завозить власних громадян:
“Хтось виїхав на підконтрольну Україні територію, хтось – в інші країни, хтось, рятуючись від війни й розрухи, опинився в глибині Росії. Натомість окупанти завозять своїх учителів, військових із родинами та інших переселенців, фактично заміщаючи нелояльне населення своїм”, – зазначив Владлен Мараєв.
На думку історика Євгенія Шатілова, сучасна російська політика не копіює минуле буквально, а поєднує окремі імперські й радянські практики, адаптуючи їх до нинішніх умов.
“Якщо, наприклад, після Другої світової війни СРСР прагнув сформувати “єдиний радянський народ” і максимально стерти національні відмінності. Українській культурі залишали переважно фольклорну нішу, тоді як російська претендувала на статус загальносоюзної. Але зараз – це має вигляд такого субстрату насправді непоєднуваної історії Російської імперії та Радянського Союзу. Йдеться про спробу поступово витіснити українську культурну й історичну основу російськими наративами”, – додав Євгеній Шатілов.

Історик Євгеній Шатілов. Фото з особистого архіву
Звісно, сучасна Росія не є ані Російською імперією 18 століття, ані Радянським Союзом. Однак окремі підходи – централізація, русифікація, робота з історичною пам’яттю та прагнення уніфікувати ідентичність – мають виразні історичні аналоги.
Саме тому нинішню політику Росії на окупованому Півдні багато дослідників розглядають не як випадковий набір рішень, а як продовження давніших практик, адаптованих до сучасних умов.
Інші матеріали про міфи та російську імперську політику в історії Півдня України: