"Вони бачили своїх вчителів лише на екрані монітора": як війна змінила навчання дітей з Херсона

Навчання в Херсоні під час війни – один із головних викликів для тисяч школярів і їхніх родин. За роки повномасштабного вторгнення діти змушені вчитися під звуки обстрілів, проводити години за моніторами та поєднувати українську програму з навчанням за кордоном. Через війну мережа закладів освіти в місті скоротилася. У Херсоні діє 45 закладів освіти, а також збережено 71 інклюзивний клас для дітей з особливими освітніми потребами. Про те, як навчаються діти у Херсоні, журналісти «Вгору» поговорили з керівницею управління освіти Херсонської МВА Наталією Біль та батьками школярів.

Як змінилося навчання у Херсоні під час війни

За словами Наталії Біль, освітній процес зараз адаптують під реальні потреби учнів. Особливу увагу школи Херсона спрямували на організацію навчання для дітей, які перебувають на тимчасово окупованих територіях (ТОТ), і школярів за кордоном.

Для школярів із ТОТ навчання може відбуватися в будь-якому зручному форматі: дистанційно або асинхронно, коли учень опрацьовує матеріал самостійно. Для цього використовують відеоуроки, ресурси «Всеукраїнської школи онлайн» та інші освітні платформи. Такий підхід дозволяє створювати  індивідуальний графік для кожного школяра. Це особливо важливо для тих, хто має надолужувати пропущене через обстріли чи відсутність зв’язку.

Для дітей за кордоном діє механізм «українознавчого компонента». Аби не перевантажувати учнів подвійним навчанням, українська школа зараховує оцінки із загальних предметів (математика, фізика, спорт) з іноземних закладів. Дистанційно учні вивчають лише специфічні дисципліни, яких немає у закордонних програмах: українську мову та літературу, історію та географію України, а також правознавство. Такий формат займає лише 6-8 годин на тиждень. Це  дозволяє дітям інтегруватися в новій країні, не втрачаючи зв’язку з домом.

Зміни торкнулися і дошкільнят. За словами Наталії, у червні 2025 року з'явилося  положення про дистанційну форму здобуття дошкільної освіти. Для занять із дошкільниками в дистанційному форматі розробляють цифровий контент: дидактичні ігри, віртуальні екскурсії, казки, різні активності.

Навчання у Херсоні під час війни залишається доступним для дітей з особливими освітніми потребами. Наразі в 71 інклюзивному класі, де навчаються 172 дитини.

“До команди супроводу таких дітей входить психолог, дефектолог, логопед, вчитель, а також, обов'язково, – батьки”, – уточнює Наталія Біль.

Аби всі діти мали рівні можливості для дистанційного навчання, через заклади освіти в Херсоні школярам за роки війни надали 7454 ґаджети, і 654, зокрема, – вчителям. За словами Наталії Біль, цю допомогу забезпечили міжнародні донори, серед яких ЮНІСЕФ, Фундація Олени Зеленської, Save the Children, Корейське агентство міжнародного співробітництва та Amazon.

Наталія Біль. Фото: Говоримо про освіту

Як війна вплинула на навчання і життя херсонських школярів

Для багатьох сімей з дітьми у Херсоні школа, навіть у дистанційному форматі, стала острівцем підтримки. Та все ж кожен навчальний день у Херсоні – це балансування між небезпекою та намаганням дати дитині бодай краплю нормального життя і можливість здобувати знання.
Олена, мати двох синів, молодшому – 12 років, розповідає, що їхня родина з міста не виїжджала. Вона згадує:

«Під час окупації було дуже важко. Ми десь знаходили можливість заряджати пристрій, на якому були збережені підручники. Дитина, щоб не запустити навчання, вчилася самостійно. Потім, коли ми нарешті доєдналися до уроків, він навіть випереджав шкільну програму».

Зараз освіта в Херсоні – це уроки під звуки обстрілів. Якщо на вулиці стає дуже гучно, син Олени ховається у куточку коридору, який облаштували ще на початку вторгнення. Аби зв'язок не переривався, Олена придбала спеціальні перехідники для роутера: тепер навіть коли немає світла, інтернет доступний і дитина працює.  

Виїхати кудись в більш безпечне місце, вони не готові. Олена каже: їздили відпочивати на три дні, і там теж було гучно і здалося ще страшніше, ніж вдома. 
За словами Олени, вчителі намагаються знайти підхід до кожної дитини, реагують на зауваження та пропозиції батьків, раз чи два рази на місяць  зустрічаються з психологом, але головною проблемою залишається брак соціалізації.

«За ці роки у дітей майже немає спілкування, немає соціуму. Вони не знають, як комунікувати, як поводитись у суспільстві. Вони бачили своїх вчителів лише на екрані монітора».

Переживаннями ділиться і Ніна, бабуся 17-річного Валерія. У хлопця аутизм, він майже не розмовляє, але надзвичайно відповідально ставиться до занять. У його спеціалізованому класі онлайн займаються троє дітей, ще двоє однокласників навчаються індивідуально. 

«Валерій часто залишається на уроці один, бо дітки, які в інших містах, через відсутність світла не можуть вийти на зв'язок. Він тоді дуже хвилюється, – розповідає Ніна.

Питання виїзду в їхній родині не розглядали. Ніна каже: Валерій залишився без тата зовсім недавно, і вони з дідусем взяли його виховання на себе, поки  мама працює. 

Ще одна мешканка Херсона Наталія розповідає про свою доньку Дашу, яка зараз навчається в 11 класі ліцею. Вони раніше жили в Киндійці, у порівнянні з якою в Херсоні почуваються більш безпечно. 

“Виїжджали ми в тому році, бо в нас  і газу не було, і світла. Ні інтернету, нічого. Ми спочатку були в Києві, а потім там стало небезпечно, переїхали в Нововолинськ. Там пожили трохи, але все одно тягне додому”, – розповідає Наталя

З її слів, донька проводить в онлайні з 9-ї ранку до пів на четверту.  Дівчинка дуже відповідальна, уроки не пропускає, бере участь у конкурсах чи шкільних активностях, вчасно виконує домашнє завдання.

«Вона дуже втомлюється, після уроків може просто лягти та спати. Але головне, чого хочеться – це миру, щоб діти нарешті почали спілкуватися наживо. Ви просто не уявляєте, як це важливо для них зараз», – підсумовує Наталя.

Наталія, Олена та Ніна
Фото Ганни Шидловської/”Вгору”

Доля херсонських школярів відображає загальну ситуацію в українській освіті, яка вже третій рік намагається балансувати між безпекою та якістю навчання.

В Україні поступово відновлюють очне навчання: із 3,5 мільйона школярів майже 2,3 мільйона вже повернулися за парти. Але у прифронтових регіонах, через постійні обстріли та масову еміграцію, більшість дітей досі залишається в онлайні.

Згідно з інформацією урядового порталу «Школа офлайн», сьогодні майже 380 тисяч українських школярів здобувають освіту дистанційно всередині країни. Це діти, які через постійні обстріли та відсутність укриттів не можуть відвідувати заклади освіти фізично. Ще понад 360 тисяч – учні, які перебувають за кордоном, але продовжують вчитися в українських школах онлайн.

У коридорі однієї з пошкоджених обстрілами херсонських шкіл
Фото Олени Гнітецької/”Вгору”

Як зафіксовано на сайті Міністерства науки і освіти України “Освіта під загрозою” За роки повномасштабного вторгнення в Україні пошкоджено або зруйновано понад 4,5 тисячі закладів освіти, з них 80 – зруйновано і 305 пошкоджено в Херсонській області. Для тисяч родин у Херсоні школа сьогодні – це насамперед стабільний інтернет, заряджений павербанк та обличчя вчителя на екрані комп’ютера. І хоча загальноукраїнська статистика свідчить про поступове відновлення очного навчання, для прифронтових міст, дистанційка поки залишається єдиною доступною формою освіти.