Стімпанк, вистави й кіно: як у Великій Олександрівці продовжують творити попри війну

Багато років Андрій Богун розвивав культуру в селищі  Велика Олександрівка. Ставив експериментальні вистави, проводив кінофестивалі, знімав короткометражки з місцевою молоддю і збирав навколо себе всіх, хто хотів творити. Будинок культури, де він працював, став центром цього руху. Все змінилося у лютому 2022 року. Журналісти «Вгору» побували у Великій Олександрівці й дізналися історію Андрія та його театрального колективу «Простір», що продовжує творити попри війну.

З осередку культури до декорацій для фільму жахів

Колись будинок культури у Великій Олександрівці був осередком культурного життя громади.
Тут працювало понад 40 людей, були бібліотека, кінопроєкторна зала, дитяча школа мистецтв, класи малювання, музичні класи, діяло близько 10 творчих колективів зі званнями народних чи зразкових. 

Та з початком повномасштабного вторгнення він перетворився на головний волонтерський осередок громади.  Андрій Богун згадує, як після хвороби прийшов на роботу, а туди люди вже зносили мішки з борошном, домашні закрутки та одяг для переселенців, які масово тікали з Берислава та Генічеська.

Навіть після того, як у селище зайшли окупанти, в будинку культури ще близько тижня продовжували допомагати людям. Сюди привозили хліб з місцевої пекарні, а волонтери роздавали його пенсіонерам і тим, хто опинився в скруті. Але невдовзі окупанти обстріляли будівлю.

«З БТРа бахнули раз, з гранатомета... повибивали вікна, двері», – розповідає Андрій.

Біля зруйнованого приміщення Будинку культури
Фото Ганни Щидловської/”Вгору”

Після деокупації в селі встигли провести тендери на відновлення Будинку культури, і колектив навіть на якийсь час повернувся до роботи, щоправда, в іншому приміщенні. На території БК влаштовували розваги для дітлахів, проводили різні заходи.  Але напередодні дня захисту дітей 1 червня 2023-го засумнівалися, чи безпечно в такий час збирати  малечу, і за кілька днів до свята вирішили його не відзначати . Це рішення врятувало десятки життів: саме 1 червня о 10-й ранку в Будинок культури прилетів російський «Іскандер». 

Зруйнувався дах, провалилася стеля, пошкодилися стіни, декорації, глядацька зала та інші приміщення.  Коли йде дощ, понівечений дах Будинку культури спершу просочується вологою наче губка, а згодом у порожніх приміщеннях починає накрапати – тут панує моторошна сюрреалістична атмосфера. 

Так колишній осередок культури й творчості перетворився на декорації для фільму жахів, який зняли підопічні Андрія для останнього кінофестивалю Лінза, що проходить у Великій Олександрівці. 

У зруйнованій глядацькій залі Будинку культури
Фото Ганни Щидловської/”Вгору”

Від лозоплетіння до постановки вистав

За дипломом Андрій Богун — учитель креслення і малювання, але його творчий шлях розпочався з плетіння лози. Андрій навчився цього в місцевого  майстра, діда Степана. Навчання тривало один день, і відтоді Андрій почав  плести  господарські кошики і вчив цьому молодь у Будинку юнацької творчості. 

Коли в 2001 році він прийшов до Великоолександрівського Будинку культури, там працював театр-студія «Болеро”. Саме для театральних постановок  Андрій почав плести свої перші об'ємні костюми з лози. Він розповідає:

«Всі плакати, всі декорації були на мені певний час. І я потім почав займатися в цьому театральному колективі "Болеро". І не тільки костюми їм робити, а ще якісь постановки».

Утім, зі слів Андрія, йому було некомфортно працювати з великим колективом. До того ж вистави театру «Болеро» зазвичай порушували загальнолюдські глобальні теми, тоді як його більше цікавили внутрішні, глибинні процеси в душі окремої людини. Тому він заснував власну студію -  театральний колектив «Простір», з яким міг реалізувати свої  задуми.

Колектив студії “Простір” в авторських костюмах Андрія Богуна
Фото зі сторінки Великоолександрівського будинку культури у Фейсбуці

Зазвичай у театрі «Простір”, як в експериментальному театрі, ставили маловідомих драматургів, але бралися й за класику, переосмислюючи її на свій лад. Так, на сільській сцені зіграли «Соляріс» Лема, «451 за Фаренгейтом» за Бредбері, який назвали просто «4.5.1», моновиставу за твором Еріка Емануеля Шмітта «Оскар і Рожева дама», «Мільйон парашутиків» Неди Нежданої.

Історія театру «Простір» у Великій Олександрівці триває вже близько 20 років. Цьогоріч відзначатимуть ювілей.

Через те що в колективі часто бракувало хлопців, вистави часто адаптують під дівчат. Наприклад, в пластичній виставі за Сент-Екзюпері замість Маленького принца була Маленька принцеса та її тінь – студійці люблять експерименти. А до постановки «Чайка Джонатан Лівінгстон» за Річардом Бахом готувалися близько року.  Андрій тоді набрав нову групу й цілий рік лише тренував студійців, не показуючи сценарію.

Було чимало й авторських постановок. Андрій згадує, як після вистави «Квіти ні для кого» до нього підійшла дівчина, студентка одного з київських вишів, і щиро дякувала, бо вистава допомогла їй зорієнтуватися у складний період життя.

Андрій з учасницями раннього складу студії “Простір”
Фото з архіва Андрія Богуна

«Я знімав кіно, але я не знав, що я знімаю кіно»

У світ кіно Андрій потрапив випадково. Якось зняв відео для студентського конкурсу одного з херсонських вишів, а студенти послали цю роботу на фестиваль «Кінокімерія», де вона несподівано взяла третє місце. І закрутилося…

Спершу студійці “Простору” робили відеоверсії власних театральних постановок. Андрій згадує, як діти прокидалися о п’ятій ранку заради гарного кадру, годинами сиділи в річкових корчах і лізли в холодну воду. Так знімали відеоверсію костюмованого перформансу «Русалчин сум» під музику Каті Чілі, за який Богун теж отримав фестивальну відзнаку.  З 2011 року він впритул зайнявся кінематографом і став членом Херсонської філії Національної спілки кінематографістів України.

Любов до незвичних форм та експериментів привела Андрія до стімпанку — естетики альтернативної реальності з механікою вікторіанської Англії, де панують латунь, мідь та бронза. До цього стилю його підштовхнув херсонець Олександр Юдін. Так, у виставі «4.5.1» за Бредбері «читачів» зобразили витонченими стімпанкерами, а «пожежників» — представниками грубішого чорнометалевого дизельпанку. Згодом цей реквізит перекочував у кіно.

Кадри з кліпу “Кіно” і однієї з вистав у стилі етно-фолк
Зі сторінки Великоолександрівського будинку культури

У 2019 році команда Богуна навіть потрапила в стімпанк-кліп гурту «Антитіла» «Кіно», який знімали в Олешківських пісках. 

Ще одним майданчиком для втілення ідей Андрія став обласний дитячо-юнацький фестиваль кіно- та фотомистецтва «Лінза».  Аматорські команди з’їжджалися в село, дізнавалися тематику зйомок, локації і за 24 години мали продумати сюжет, зняти та змонтувати свої короткометражні фільми.

Андрій згадує, як на першому фестивалі зміксували стімпанк та етніку, збудувавши на сцені гігантську кабіну дирижабля з проєкцією лісів і полів на задньому фоні. На другому – знімали нуар під штучним дощем серед ночі, попросивши рятувальників з ДСНС поливати майданчик водою з даху Будинку культури.

На кінофестивалі “Лінза” у 2020 році
Фото зі сторінки Великоолександрівського будинку культури у фейсбуці

Простір, який не обмежується стінами

Після руйнування Будинку культури «Простір» Андрія Богуна нікуди не зник. Місцева молодь і далі збирається на репетиції та творчі заняття у тимчасовому, значно меншому приміщенні. Навіть кінофестивалі на Херсонщині відбуваються, щоправда у локальній формі - участь в них беруть лише підлітки, які зараз живуть у Великоолександрівській громаді. 

Наприклад, студійки 14-річна Аліна та 15-річна Соня на звичайні мобільні телефони знімали містичні хоррори «Тиша після вистави» та «Дядько» для фестивалю “Лінза”, виступивши одночасно сценаристками, режисерками й акторками. Бере участь в роботі студії й молодший син Андрія — Іван, який на сцені з десяти років. 

Андрій помітив, що молодь за часів ковіду і повномасштабної війни розучилася комунікувати, дехто навіть погано витримує зоровий контакт. Він розкриває психологічну особливість своєї роботи: “Я вчу їх ховати страхи, взаємодіяти й самовиражатися».

Сьогодні, які раніше, він не уявляє свого життя без малої батьківщини. Збирає в спорожнілому селі ключі і воєнні історії для творчого проєкту «Ключі від раю», читає реп на власні тексти і готує нові вистави.

Андрій Богун з сином Іваном, Аліною і Сонею 
Фото Олександра Андрющенка/”Вгору”

«Якщо хоча б одна людина, подивившись те, що ти створив, стала на рівень вище, отримала свій внутрішній level ap — значить, ти топчеш ряст не дарма. Значить, ти не дарма їси свій хліб і вдихаєш це повітря», – формулює власну філософію життя Андрій.