“Голою Пристанню їхати – це жах”. Історія життя в окупації, поранення та порятунку на лівобережжі Херсонщини

Костянтин залишився в тимчасово окупованій Голій Пристані після початку повномасштабної війни. Він пережив підтоплення, бачив руйнування міста, мародерство російських військових і знущання з людей. Узимку в його квартирі замерзла вода, а в лютому 2026 року він дістав поранення. Щоб дістатися до лікарні у Скадовську, чоловік знову ризикував життям.

Зрештою він виїхав на підконтрольну Україні територію та нині живе в Херсоні. Його історія – про життя в окупованій Голій Пристані, поранення та виїзд.

Перші місяці окупації Голопристанщини були важкими для родини Костянтина. Російські військові викрали голову громади Олександра Бабича, а його обов’язки почала виконувати дружина Костянтина Світлана Лінник.

Світлана Лінник і Костянтин Сапєлкін. Фото Олександра Андрющенка / "Вгору"

Чоловік згадує, що співробітники ФСБ “пресували” Світлану – могли приїжджати до них додому по кілька разів на день. Жінка виїхала з окупації в серпні 2022 року. Тоді, каже він, стало трохи легше: силовики вже не так пильно цікавилися родиною. Також у місті жила матір дружини та її брати, які теж нещодавно виїхали з ТОТ.

Костянтин згадує, що до деокупації Херсона та правобережжя області в Голій Пристані було відносно спокійно. Але після відступу військ РФ на лівий берег ситуація змінилася:

“Вони (російські військові – ред.) як собаки з ціпків позривалися. Почали по будинках лазити, крали автівки. Понаставляли блокпостів, телефони перевіряли. Я потім вже телефон нікуди не брав”.

Особливо активно окупанти мародерили вночі: 

“Холодильники, пральні машинки, телевізори виносили. А якщо у квартиру заселялися, я не знаю, у чому ця фішка, але з неї все виносили. Фотографії, посуд, інші речі повиносять та викидають на смітник. Де жили російські військові, туди вже не зайдеш. Прийшли заселятися – ключів немає, двері вибили. Між квартирами пробивали простінки, щоб ходити”, – розповів чоловік. 

На одному з блокпостів російські військові розірвали український паспорт чоловіка. Костянтин має хронічне захворювання суглоба, тому на запитання, чому не отримує російський паспорт, відповів, що в нього болить нога й не зможе вистояти у довгій черзі.

“Ми тобі, кажуть, допоможемо. Порвали паспорт, в автівку його жбурнули. Вирвали сторінки, я його потім скотчем склеїв”.

“Серце розривається”: як змінилася Гола Пристань в окупації

Після підриву російськими військами греблі Каховської ГЕС вода затопила перший поверх п’ятиповерхівки, де жив чоловік.

“Над під’їздом козирьок. На нього ставили мангал і гуртом готували їсти. Човном підпливали, дрова з сараю сусіда навезли”, – згадує він. 

Костянтин каже, що внаслідок підтоплення на Голопристанщині загинули дуже багато місцевих. На дачах людей там і ховали, робили могилки, ставили хрести. Вода вкрила майже все місто, тільки деякі місцини оминула.

Підтоплення у Голій Пристані внаслідок підриву військами РФ греблі Каховської ГЕС. Фото: телеграм-канал “Південь Інформ”

У Голій Пристані, якщо не зважати на побиті дахи та інші пошкодження, відносно цілими залишилося  не більше 10-15% міста, розповідає він.

“Голою Пристанню їхати – це жах. Таке містечко було, серце розривається”, – ділиться Костянтин.

У порожні будинки та квартири голопристанців, які виїхали, переїжджали жити містяни, чиє житло пошкоджене через обстріли або підтоплення. Люди зв’язувалися, домовлялися. У будинку на шість під’їздів, де він жив, залишалася лише одна жінка, її син загинув. 

“У чашці замерзала вода”: зима без світла й газу

Костянтин каже, що світла й газу в Голій Пристані вже давно немає. Подекуди люди користуються генераторами, але знайти до них пальне дедалі важче.

Цієї зими в його квартирі в чашці замерзала вода. Температура у приміщенні опускалася нижче нуля.

До Нового року ще можна було придбати балон із газом, але потім доставляти його до міста стало майже неможливо через атаки дронів на дорогах. Заправок у Голій Пристані немає. Бензин завозили з Криму, однак і газ, і пальне дуже дорогі. 

За словами чоловіка, місцями досить добре працював український зв’язок. Йому пощастило: на п’ятому поверсі ловив інтернет. Російського зв’язку в місті також вже давно немає. У місті ще працювали кілька невеликих магазинів, де можна було придбати харчі.

Пошкоджений обстрілами будинок у Голій Пристані. Фото зі сторінки Голопристанської МВА / 31 березня 2026 року

Окупаційна влада та російські військові у місті

З 2024 року ситуація в Голій Пристані значно погіршилася – обстріли стали постійними.

“За Голою Пристанню є елеватор. Там російських військових було як собак нерізаних. З елеватора обстрілюють, і одразу ж приїжджають фсбшники, прибігають місцеві, які прислужували росіянам. І починають розповідати, що це “укри” обстріляли. При мені одна жінка не витримала та каже: “Що ви нас за дурнів тримаєте? Ви ж, каже, ось з елеватора стріляли, воно ж чутно, бо близько”.

У місті багато російських військових. У підвалах облаштувалися оператори дронів. 

“У них як полігон тренувальний. У підвалах п’ятиповерхівок були російські військові і керували звідти безпілотниками. Їхній дрон злітає й летить не на Херсон, а в сторону сіл, у напрямку Кардашинки. Чого він туди полетів? Ясно, тренуватися на людях”.

Костянтин каже, що представників окупаційної влади в Голій Пристані немає, вони перебувають у Залізному Порту, десь за 50 кілометрів від міста. 

“Два дні із пробитою ногою”: як на дачах рятували чоловіка після атаки дрона

Костянтин після початку повномасштабної війни поселив на своїй дачі чоловіка, який не мав власного житла. Микола (ім’я змінене з міркувань безпеки) доглядав за майном, курками та собаками. Костянтин привозив йому харчі та все необхідне.

Перші два роки їздити туди було нескладно, проте згодом через атаки дронів дорога стала небезпечною. У листопаді 2025 року російський безпілотник скинув на будинок вибухівку. Микола саме відпочивав. Уламок влучив у диван, а шматок деревини прошив чоловікові ступню наскрізь. Будинок загорівся й Микола перебрався до теплиці. 

Він намагався зателефонувати Костянтину, але розмова обірвалася. Про те, що сталося, йому повідомили сусіди на дачі. Забрати Миколу одразу не вдавалося – атаки дронів значно посилилися.  

“Він два дні в теплиці лежав із пробитою ногою. Я взяв машину у друга, а сусіда попросив допомогти. І ми дуже рано вранці, по туманцю, заскочили на дачу. Повантажили його на тачку, автівку заховали під навісом. Так докотили його до автівки й встигли вискочити”.

Тоді у Голій Пристані ще працювала швидка допомога. Миколу відвезли до медиків, а ті вже до Скадовської лікарні. За словами Костянтина, зараз із чоловіком усе добре. 

Колаж з фото магазину у Голій Пристані до повномасштабної війни та після. Фото зі сторінки Голопристанської МВА

“До ранку не доживе”: поранення та дорога з Голої Пристані під дронами

У лютому цього року Костянтин сам дістав поранення. На той час у багатоповерхівці люди залишалися лише у трьох квартирах. Через удар дрона на другому поверсі загорівся балкон у квартирі двох пенсіонерів.

“Загасили балкон, ганчірки повикидали. Тут прилетів другий дрон, вдарив і вибив двері на балкон. Зробили двері. Третій дрон прилетів і знову вибив двері, ще й зі спальні двері вилетіли. Поки ми ремонтували, не почули, як летів ще один безпілотник. Він як вдарив, так і мене поранило та сусідку”, – розповів чоловік.

Жінка спочатку не зрозуміла, що дістала поранення: уламок увійшов їй у живіт. Костянтину уламок зайшов під коліно і вийшов наскрізь. Почалася кровотеча. У лютому “швидка” вже не приїжджала на виклики.

Сусідка із сином поклали Костянтина на тачку й відкотили до місцевого мешканця, який мав автівку. Просили відвезти його до Скадовської лікарні. Чоловік спочатку відмовлявся: мав детектор дронів, а прилад показував, що навколо “все червоне”.

“Сусідка вмовляла його, казала, що до ранку я не доживу, стечу кров’ю. А я в тачці лежу, все у крові. Він каже: “Поїхали. Що Бог дасть, те і буде”.

Щойно виїхали за Голу Пристань за поворотом на Скадовськ побачили, як у лобове скло летить дрон.

Водій із сусідкою вискочили з автівки. Жінка впала на коліна, кричала, молилася та показувала, що всередині поранений.

“Може, метрів 20 дрон не долетів. Завис, а потім скинув вибухівку у спалені автівки, які лежали на узбіччі”.

Костянтина довезли до Скадовська, там надали першу допомогу. Але у лікарні не було травматолога, пропонували їхати до Сімферополя на лікування. Права нога поранена,  ліва – з хронічною хворобою. Ситуація була складною. 

Знайомих чи рідних у Криму він не мав, тому зателефонував братові в Харцизьк. Той забрав Костянтина, і він продовжив лікування в харцизькій лікарні. Після того як трохи підлікувався, чоловік виїхав з окупованої території.

Костянтин Сапєлкін. Фото Олександра Андрющенка / "Вгору"

Виїзд з окупації: дорога на підконтрольну Україні територію

Костянтин не повертався до Голої Пристані з Харцизька. Виїздив із ТОТ через окуповану Донеччину, Росію та Білорусь, а звідти – через пункт пропуску Доманове-Мокрани.

“Там такий же, як і я, був дядько на милицях. Ми з ним довго йшли пішки. Доходимо – стоїть прикордонник наш. Я його й обнімав, і цілував”, – згадує Костянтин, а у голосі чутно сльози.

Зараз чоловік живе у Херсоні. Каже, що має розв’язати багато питань – зокрема, відновити український паспорт, який порвали російські військові, а також зайнятися здоров’ям, яке значно погіршилося через пережите в окупації. 

Більше матеріалів про окуповану Голу Пристань:

• Життя без світла, газу та хліба: як в окупації виживає Гола Пристань
• Штучний голод та нестача ліків: як люди виживають в окупованій Голій Пристані на Херсонщині
• Три роки, викреслені з життя: як житель Херсонщини пережив катівні та російський полон
• “Це повна жесть”. Волонтер про ситуацію в окупованих Олешках та Голій Пристані