Дар’я Аверченко про Docudays UA онлайн: ми досягли аудиторій, які раніше і не знали про фестиваль

Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA став першим українським масштабним кінофестивалем, який через епідемію коронавірусу та карантин пройшов в онлайн-режимі.

На сайті фестивалю глядачі протягом десяти днів могли безкоштовно в прямому ефірі дивитися фільми конкурсної та позаконкурсної програм, майстер-класи, дискусії, залишати відгуки, спілкуватися з режисерами тощо.

Про те, як команді фестивалю вдалося в короткі строки перевести його з офлайну в онлайн, про виклики та результати «Детектор медіа» розпитав у PR-директорки, членкині Відбіркової ради Docudays UA Дар’ї Аверченко. 

– Дар’є, цього року команді Docudays UA випало надскладне завдання – переформатуватися в короткий термін на онлайн-фестиваль. Розкажіть, якими були основні виклики та етапи, як відбувалася ця трансформація.

– Ми повністю підготували фестиваль офлайн і про оголошення карантину дізналися під час проведення прес-конференції з приводу відкриття фестивалю. Після прес-конференції ми представили журналістам фільм Сергія Буковського «В. Сильвестров». Я спіймала себе на думці, що онлайн ми такий фільм показати не зможемо: потрібен кінозал із широким екраном і гарним звуком. Ми ще цілий день придумували з командою, як нам таки провести Docudays UA і врешті-решт прийняли рішення почекати до кінця квітня, коли карантин мав закінчитися. Але надія на фестиваль в кінотеатрах швидко розтанула, і ми наважилися на перехід в онлайн.

Розумієте, у нас було чітке відчуття того, що фестиваль «визрів». Що програма цікава і актуальна, і якщо чекати до осені, то фільми постаріють, зміниться суспільний фокус, піде в нікуди наша рекламна кампанія, яка працювала вже три місяці. До всього ще й фестивалі в Україні і світі почнуть нашаровуватися. Словом, підготувавши один фестиваль, ми одразу почали готувати наступний. Бо онлайн таїв повно зовсім нових задач і викликів. Тож ми командою почали збиратися кожен день на зум-наради й обговорювати технології: як організувати роботу журі, секцію для професіоналів DOCU/PRO, переклади на відстані, контролювати випадки піратства, як передати атмосферу церемоній онлайн? Винаходили, як зберегти можливість зворотнього зв’язку з аудиторією і ще багато чого. 

– Що було найважчим на цьому шляху? За що переживали найбільше?

– Нас підбадьорювала та думка, що ми перші в Україні робимо повномасштабний кінофестиваль онлайн із конкурсами і журі, з дискусіями, церемоніями відкриття і закриття. Ми переживали за все: щоб погодилися режисери і дистриб’ютори на показ в онлайні, адже всі фільми – українські прем’єри. Наші режисери мріяли про оплески у великому залі й довго не наважувалися на покази фільмів у нас на docuspace.org.  Ми проводили багато технічних тестів. Але техніка все одно часом підводила, «просідала» швидкість інтернету, адже всі зараз сидять по домівках і мережі перевантажені. Перші пару днів ми налагоджували систему дистанційних перекладів, адже ми стрімили синхронно українською у фейсбук і на docudays.ua  й англійською на фестивальний Youtube, а перекладачі також знаходяться по домівках. В офісі для них уже не було фізично місця, аби всім розміститися на безпечній дистанції одне від одного. 

– Чи легше проводити онлайн-кінофестиваль, адже не потрібно забезпечувати приїзд іноземних гостей, готувати локації, бути присутнім фізично, наймати велику кількість волонтерів? Якщо, навпаки, важче, то чому?

– За 12 років, які я працюю на Docudays UA, ми вже настільки відлагодили роботу фестивалю, що прийом гостей і підготовка локацій не викликали в нас жодного страху, а виключно цікавість, як усе буде, які режисери приїдуть, як подивляться їхні фільми. Великою перевагою роботи на фестивалі є спілкування з цікавими гостями, в онлайні це все не має тієї емоції. Живого спілкування ніщо не замінить. Перехід в онлайн – це вимушена ситуація через епідеміологічну ситуацію.  Але ми раді, що мали достатню авантюрність, щоб прийняти всі виклики. 

– Чи підбито вже основні підсумки? Яким видався цьогорічний Docudays UA (можливо, у цифрах)? Які відгуки ви отримали від відвідувачів, режисерів, партнерів тощо?

– Відгуки від режисерів і партнерів усі позитивні. Глядачі теж багато писали про те, що чудово, що тепер можна буде подивитися фільми не тільки в столиці, але й у регіонах. Ми підготували спеціальні відеоролики, які  допомагали орієнтуватися в тому, як дивитися фільми на docuspace.org., лишати питання режисерам на сайті через діалог. До речі, ця опція можлива включно до 10 травня. Ми заохочували коментувати дискусії під нашими стрімами у фейсбуці і Youtube. Також підписників ми інформували про розклад подій через щоденну розсилку. У нас працювала гаряча лінія для тих, у кого лишилися ще якісь питання. Ми також плануємо розіслати всім  підписникам онлайн-кінотеатру опитувальник, щоб дізнатися більше про те, як подивилися наші фільми і стріми, чи сподобався онлайн-формат. Поки що підрахунок відвідувачів наших платформ показав, що ми зовсім не втратили у кількості глядачів. Ми досягли тих аудиторій, які раніше взагалі не знали про фестиваль, зацікавилися темою якогось окремого фільму й залишилися з нами. Таких «нових прихильників» у нас з’явилося багато, ми їх відслідковуємо по коментарях у соцмережах. Наші онлайн дискусії Rights Now!, лекторій DOCU/КЛАС, Tete-a-tete українських режисерів з кінокритиками змогли подивитися близько 30 тис. осіб кожен. 

– Усі покази були безкоштовними. На сайті Docudays UA можна було надіслати кошти фестивалю, а також придбати мерч. Скільки в результаті було зібрано донейтів? Скільки з них – через мерч?

– Нам вдалося зібрати понад 100 000 грн. Ми розпродали практично всі футболки і наплічники. Однак було чимало людей, які просто хотіли нас підтримати внеском, бо хочуть, щоб Docudays UA існував і далі.

– Якими є втрати фестивалю через те, що довелося проводити його онлайн?

– Ми витратили велику суму на авіаквитки, однак проводимо роботу з повернення коштів. Не повернуться кошти, які ми вклали в зовнішню рекламу, а також рекламу метро, яке призупинило роботу. Однак нам вдалося передомовитися з власниками рекламних площин і переклеїти нові фестивальні дати.  

– Чому українські фільми показували тільки добу після прем’єри, тоді як решта відкриті для перегляду до 10 травня? 

– Для онлайн-фестивалю ми хотіли зберегти відчуття прем’єри, адже на фестивалі офлайн фільм має свій день прем‘єри. Таким чином кожен фестивальний день фокусував увагу на одному українському фільмі. Стрічка отримувала максимум уваги, коментарів, відгуків. Ми організовували цілий новий проєкт на підтримку дня прем’єри – Tet-a-tet (ефіри-стріми українських режисерів з українськими кінокритиками). Під час стріму можна було ставити питання авторам фільму, ділитися враженнями про нього. Якби ми виклали усі українські фільми одночасно, ефект був би іншим. Кожен фільм не отримав би однакової до себе уваги. Також автори фільмів мріють зібрати зали в кінотеатрах по завершенню карантину. І ми теж думаємо про таке відлуння фестивалю. Але щоб на нього хтось прийшов, важливо було обмежити покази в часі.

– Чи можете назвати стрічки, які стали найпопулярнішими серед глядачів?

– Топ-3 лідерів: «Земля блакитна, ніби апельсин» Ірини Цілик (понад 4000 переглядів), War note Романа Любого (понад 3000 переглядів), «Зарваниця» Яреми Малащука і Романа Хімея (понад 2500 переглядів).

– Чи є певним успіхом українського документального кіно те, що саме українські стрічки взяли перемогу і в категорії Docu/Світ, і в глядацькому голосуванні, і нагороду від організаторів?

– Журі обох конкурсів сказали нам, що рішення було одностайним. Щодо призу імені Андрія Матросова від нашої команди, то ми переважно підтримуємо українські фільми. А глядацьке голосування для нас щоразу сюрприз. Його важко спрогнозувати. Надзвичайно приємно, що всі фільми українські. Я впевнена, що  кількість нагород додасть цікавості до переможців від іноземних кінофестивалів, а також наших потенційних глядачів, які, можливо, дізналися про фестиваль через фейсбук-рекламу або почули від друзів.

– Тепер весь світ перейшов у онлайн. Це був вимушений крок, але люди розуміли, що в онлайні теж можливо проводити конференції, фестивалі, навіть вечірки. На вашу думку, коли закінчиться карантин і пандемія коронавірусу, чи залишаться онлайн-івенти, яка їхня доля? 

– Людство виробило нові звички за період карантину, а тому думаю, що повернутися повністю до попереднього стилю життя буде надзвичайно складно. Окрім того, певно, чимало людей захочуть зменшити кількість подорожей через ризик інфікування. Звісно, фестиваль має йти на великих екранах, але щонайменше дискусії та церемонії ми, скоріш за все, будемо дублювати в онлайн-версіях. Те ж саме стосується технологій спілкування глядачів з режисерами та зворотнього зв’язку.