Пройти всі кола пекла, або Виїзд з окупованого Херсона через Крим
Потрібно виїхати з Херсона будь-якими шляхами, - щоденно чують херсонці від представників влади. При цьому не мають жодного зеленого коридору. Та й фінансова можливість не в кожного є. За словами заступника голови облради Юрія Соболевського, 50% херсонців вимушено покинули свої домівки. Про небезпеки евакуації та власний досвід нашим журналістам розповіла пара, що покинула Херсон.
Микола та Аліна обрали маршрут через Крим. Хлопець – моряк, мав наміри виїхати за кордон, щоб бути корисним у своїй справі, донатити в Україну та влаштувати дівчині безпечне перебування десь у Європі.
Прощання з містом
При виїзді з міста на стелі з написом «Херсон» якісь люди молотками збивали залишки літер. Це останнє, що побачили наші герої в рідному місті. Микола розповідає: дорогою орки зупиняли на чотирьох блокпостах.
«Смішно називати їх «другою армією світу». Неохайні військові вибірково перевіряли документи в хлопців. Бажали гарної дороги. Гарно було б, якби вони вирушили додому. Бажано холодними», – не приховує емоцій парубок.
Періодично автобуси зупинялися на узбіччі, пропускали по 15-20 машин рашистів. Пара переконує, що бачити таке вкрай тяжко. Вони їхали з дому у більш безпечне місце. Натомість їхні батьки лишилися в Херсоні, куди прямувала ворожа техніка. Найбільше її було на кордоні з Кримом. Там і почалися «пригоди».
Дорожні «пригоди»
Одеський перевізник «Южный экспресс» взяв тисячу грн за проїзд від Херсона до КПП “Армянськ”. Херсонці розповідають:
«Перед кордоном нас фактично викинули. Сказали вийти, бо далі небезпечно, тому потрібно пройти пішки 700 метрів. У нас було багато валіз та сумок. Люди везли домашніх тваринок. Ще й спека. Важко».
Після цього люди стояли в черзі за міграційними картками. Заповняли й займали черги на зелений коридор. Черга рухалася протягом двох годин.
«Люди ступали маленькими кроками. Було б не так важко, якби просто йшли. А доводилося часто зупинятися, піднімати та опускати валізи. У мене боліла голова та почало нудити від спеки», – розповідає Аліна.
Після того нам ставили питання: «куди їдете і навіщо, ким працюєте, чи є родичі в ЗСУ та СБУ і т.і». Чоловіків відправляли на допити. Більшість жінок проходила через митницю без перевірки речей та телефонів.
Очікування невідомого
«Легше від того не стало, – згадує Аліна, – ми стояли по той бік кордону, вже в Криму, і не знали, чого чекати. Думали, що над хлопцями знущаються, переривають речі. Хлопці, які вже пройшли допит, лякали нас своїми історіями. Прикордонники відновлювали на телефонах видалені файли та допитували по п’ять годин».
У жителів окупованої території серед видалених файлів дошукувалися української символіки, патріотичних пісень, листувань про силу ЗСУ та нікчемність солдатів рф.
Наша героїня боялася, що її хлопця можуть повернути до Херсона, а вона про те й не дізнається. Щоб не перейматися нав’язливими думками, Аліна пішла займати місця в іншому автобусі. Однак на всіх не вистачило місць. Дівчині запропонували сісти, а для Миколи місця не було. Вона була голодною, хотіла до вбиральні та перепочити, однак по той бік кордону ціни в рублях. Це потрібно враховувати, якщо їдете через Крим.
За три години хлопця Аліни відпустили. Дівчина пригадує, як жінки та діти плакали від щастя і кидалися обіймати рідних чоловіків.
«Ми раділи так, ніби минуло півроку, а не три години. Але емоції незабутні», – розповідає Аліна.
Щось пішло не за планом
Загалом на перехід кордону знадобилося 9 годин. О восьмій вечора 4 автобуси рушили до Сімферополя. Коли дісталися міста, зупинилися на стоянці на 4 години.
«Ми були в шоці від сервісу. Ніхто нічого не пояснив, – обурюються Аліна та Микола. – Ми чекали «Артурчика», який збирав кошти за проїзд. Під час бронювання квитків повідомляли, що оплата буде після прибуття до кінцевої точки (Литва, Латвія чи Польща). Загалом ми мали заплатити за проїзд 500 доларів. Люди, які домовилися розрахуватися карткою, не могли оплатити, бо не було обіцяного вай фаю».
Далі автобуси рушили, а славнозвісний «Артурчик» повідомив, що шлях до Криму – квіточки. Найстрашніше попереду.
Не могли виїхати з росії
Микола ділиться:
«Найстрашніше – це рашка. Там не працює роумінг, немає доступного вай фаю. У дорозі ми добу не виходили на зв'язок з близькими. Вони навигадували собі найгіршого».
За словами херсонців, найгірше сталося на кордоні Росії з Латвією. Водій привіз людей до КПП “Убилінка”, сказав пересісти на інший автобус. Люди взяли речі та пішли його шукати.
«Але автобусів не було. На кордоні – стояв натовп, який майже не рухався. Пізніше почали запускали до КПП. Від прикордонників почули, що будемо стояти з восьмої вечора до шостої ранку», – розповідає Микола.
Аліна додає:
«Почало темніти. Стало прохолодніше. Люди дістали зимові куртки. Ми зрозуміли, що будемо на тому кордоні ночувати. Просто посеред траси. Маленькі діти, люди поважного віку, домашні тваринки. Усі сиділи на валізах та намагалися хоч трохи поспати. Російські прикордонники на те чхати хотіли. Більш того, вони сказали посунутися, бо заважаємо машинам їхати. Через кордон пропускали росіян та іноземців. Ми відчували себе людьми другого сорту».
На ранок люди сподівалися пройти кордон і забути про все, що видавалося страшним сном. За словами Аліни, її трусило спочатку від холоду, пізніше – від злості.
«Під’їхало авто, вийшло декілька жінок. Розпитували, скільки стоїмо на кордоні. Дізналися, що ми тут стирчимо 17 годин і заявили, що не хочуть такої долі. Вони думали, що мають привілеї через громадянство рф. Це звучить дико, але в росії саме так вважають. Нам наказали пропустити росіян. Почалися крики та сварки. Наші були ладні розірвати їх на шматки. Вони спали (якщо вдалося) при дорозі, накривали собою дітей, а тут якісь з “привілеями”. Через ті сварки прикордонник сказав відійти подалі від черги, щоб «не дратувати громадян рф», пригрозив зброєю».
Територія вільних людей
Через годину українці все ж пройшли КПП. Питань не ставили, речі не перевіряли, однак забрали паспорти, перевіряли по базах даних. Люди готувалися до допитів. Однак їх влаштовували рідко.
Пара пригадує:
«Процедура принизлива. Було враження, що над нами просто знущаються. Ми сиділи в коридорі на валізах, чекали на свої паспорти. Коли отримали їх, радості не було меж. Ми могли вільно дихати і кричати «Слава Україні!» То неймовірні відчуття. Дводенний проїзд через росію можна прирівняти до місяців окупації. Жодного натяку на свободу, відсутність зв’язку, ворожі машини та тупі написи на кшталт «Zакончим начатое – обретём мир».
Вражень вистачить на життя вперед, – переконують пасажири.
«На нас чекає пошук житла, вивчення нової мови, влаштування на роботу та багато різних клопотів. Але найголовніше, що ми в безпеці. І ми вже хочемо додому, в мирну та рідну Україну”, – додають наші герої.
Підтримайте роботу редакції. Долучайтеся до спільноти"Вгору" https://base.monobank.ua/
-preview.webp)
