Ані морально, ані фізично не відчувала себе людиною: розповідь держслужбовиці з Херсона про життя в окупації
Помовкувати, не вирізнятися з натовпу, йти швидко і ні на що не звертати уваги. Це головне правило, яке взяла на озброєння в окупації співрозмовниця Вгору – Світлана. Жінка – держслужбовиця. Всі вісім місяців окупації Херсона російськими загарбниками вона жила в місті з п’ятирічним сином та матір’ю-пенсіонеркою. Світлана воліє зберігати анонімність, тому її прізвище та посаду залишаємо в таємниці.
«Освободітєлі» зайшли в Херсон
Росіяни зайшли в Херсон 1 березня, за три дні після повномасштабного вторгнення в Україну. Побачити танки та озброєних російських військових у місті ніхто не очікував, згадує Світлана.
«Вони зайшли у місто як переможці. «Освободітєлі». Але ми не розуміли – кого ж вони прийшли звільняти? І як себе поводити далі? Спочатку російські солдати навіть намагалися заспокоювали людей, обіцяли не чіпати. І розказували про шикарне життя в майбутньому. Але це було до перших мітингів», – згадує Світлана.
Мітинг проти «псевдореферендуму»
Мітинг, на який вийшли херсонці 27 квітня проти «псевдореферендуму», змінив ставлення окупантів до містян, розказує Світлана. Почалися перші арешти та викрадення людей. І тривали вони до останнього, поки загарбницькі війська не відійшли з міста на лівий берег Дніпра.
«Я знаю одного хлопчину, росіяни приїхали та забрали його в батьків без будь-яких пояснень. Зайшли у квартиру, одягли чорного мішка на голову і повезли у невідомому напрямку. Тримали місяць, потім відпустили. І, наскільки я знаю, зараз парубок поїхав з Херсона», – каже Світлана.
Співпрацювати з окупантами відмовилася
Наша співрозмовниця працювала держслужбовицею в мерії. Розповідає, що спочатку всі співробітники навіть ходили на роботу. Але після того, як росіяни начебто викрали міського голову Херсона Ігоря Колихаєва, – з держслужби довелося піти.
«Пішли, звісно, не всі. Хтось погодився працювати під керівництвом окупаційної влади. Але на яких умовах, за яку зарплату – я не знаю. Можу сказати одне – я дуже боялася, що мені зателефонують і скажуть виходити на роботу. Через ці думки я весь час не могла розслабитися. Та, на щастя, ніхто мені не подзвонив», – згадує Світлана.
Життя в окупації
Ходити вулицями з кожним днем ставало небезпечно. Інформація про зґвалтування, викрадення – вимагала певного маскування, розказує Світлана.
«Жодної косметики, жодного яскравого одягу, щоб не привертати до себе уваги. Якісь штанці простенькі. І найстрашніше, що ти постійно в напрузі. Страшно було те, що ти перестав відчувати себе вільною людиною. Фізично та морально. Постійно доводилося фільтрувати свою мову, свої думки. Ти одягаєш маску. Ти – як субстанція – без права голосу та свободи», – розповідає Світлана.
Катівні
Неподалік від дому Світлани окупанти в одній із будівель облаштували катівню. Те місце херсонці намагалися обходити трьома дорогами. Та закрити вуха було складніше. Як катували там людей – чули в усіх навколишніх будинках.
«Після 20.00 жителі навколишніх будинків щодня чули як там знущаються з людей. Крики, верески. Окупанти тримали там і жінок, і чоловіків. А запроторювали містян до катівень за вказівкою колаборантів. Знайомі мої розповідали, як один зі зрадників здав свого сусіда за проукраїнську позицію й за те, що той ходив на мітинги», – ділиться спогадами Світлана.
Кому війна, а кому бізнес
Знайшлися в окупації й ті, хто одразу перетворив війну на бізнес. У Херсоні активізувалися так звані «міняли», каже Світлана. Стало процвітати переведення "електронних" грошей у готівку. І за таку послугу доводилося платити захмарні проценти.
«Міняли» переказували гроші з банківських карток або російських сім-карток у готівку на місцевому базарі. Вони віддавали суму, яка потрібна. Але брали за це 30 %. Людям діватися було нікуди, бо жити треба, тому й користалися такими послугами», – зазначає Світлана.
Продукти та ціни
Товари в Херсон завозили з Криму. І ціни на них, якщо порівнювати з українськими, були подекуди в чотири рази вищими.
«Виручали дуже мешканці приватного сектора, в яких була худоба. Свинину вони продавали по 350 гривень за кілограм. Така ж ціна на м’ясо була в супермаркетах. Курей везли з Криму. Філе, наприклад, коштувало 240-250 за кіло і вище. Ціни росли чи не кожного дня. І дійшло до того, що свинина й курка зрівнялися у вартості – 350 гривень на кілограм»
При цьому якість завезених до Херсона товарів бажала кращого.
«Жодного смачного російського продукту. Я не знаю, із чого вони їх готують та за якими технологіями, але в них немає нічого нормального. Наприклад, кока-кола в них – це розведена вода з порошком і трохи загазована. Якщо пам’ятаєте, на початку 2000 років був популярний такий напій "Юппі", ось це воно», – каже Світлана.
Окупанти відвели війська
11 листопада – Збройні сили України визволили в Херсон. Окупанти відвели свої війська на лівий берег Дніпра. Це було неймовірне свято, розказує Світлана. Люди заради свободи готові були терпіти всі комунальні негаразди, які, відступаючи, влаштували в місті окупанти. Херсон залишився без електрики.
«На багатті я особисто не готувала, бо в моєму будинку є газ. Але мешканці гуртожитку біля мене готували їжу на вогнищах у дворі. Складно було з водою. Бо ходити доводилося до власника приватного будинку, в якого була своя свердловина та генератор. За бензин, звісно, доводилося платити. Я додому носила за день по 50-70 літрів води, щоби приготувати поїсти, випрати та помитися», – розказує Світлана.
Вимушена евакуація
Рішення їхати з рідного Херсона Світлана ухвалила на 28 день після деокупації. Обстріли російськими військами з лівого берега Дніпра з кожним днем ставали потужнішими.
«Я побачила поранених людей, у яких відірвані кінцівки. Рішення було миттєвим. Я не могла ризикувати своєю дитиною та мамою-пенсіонеркою. Я купила квитки на потяг до Києва й ми поїхали до родичів», – розказує Світлана.
Зараз Світлана у відносній безпеці. Та навіть постійними тривогами й вимкненнями електрики в Києві не дуже переймається. Вона, зізнається, почувається вільною. Хоча й дуже хоче додому. Вірить, незабаром так і станеться. Бо українці та ЗСУ – непереможні!
-preview.webp)
