“Якщо я поїду, хто ж буде лікувати тварин?” Історія лікаря ветеринарної медицини

Олексій — лікар ветеринарної медицини. Попри молодий вік, у професії вже 12 років.  Він дуже любить тварин і допомагає всім, хто втрапив у біду. Лікує і чотирилапих безхатченків, і мешканців притулків для тварин.

Олексій працює в місті, а мешкає в селі на Херсонщині  з коханою дружиною Тонею та двома їхніми дітьми - Орисею та Михайликом, У колі близьких його  і заскочила війна.

Олексій розповідає, що з перших днів війни жити й працювати стало дуже важко. У Херсоні майже все, пов'язане з фармацевтикою,  зачинили, виник дефіцит медичних препаратів,  призначених  як для людей, так і для тварин. Люди розкуповували харчові продукти й корми для своїх улюбленців, через це  ціни на все просто злетіли. До того ж аби купити бодай щось, треба було вирушати на довгі пошуки.

Крім того, через бойові дії в області, на міжміській трасі, якою Олексій діставався до  роботи, іноді бувало аж надто небезпечно. Цивільні автівки могли запросто обстріляти з ворожої військової техніки, що часто рухалася трасою. Дорогою на роботу чоловік постійно бачив такий моторошний брухт. Якийсь час йому довелося надавати  консультації виключно  телефоном. Але вже ближче до кінця березня  робота в клініці відновилася. Медикаменти, корми для тварин та інше почали привозити волонтери з підконтрольної Україні території.

Однак через окупацію Херсонщини  додалася ще одна проблема — ворожі блокпости на в'їзді до міста й на вулицях у Херсоні. 

Та попри всі складнощі та випробування, втекти з окупованого міста на думку Олексієві не спадало.

За розповіддю Олексія, один з його підопічних народився з понівеченими щелепами, іншого через важку хворобу попередні власники хотіли приспати, двоє чотирилапих дівчаток стали не потрібні господарям, коли більше не змогли приносити потомство. Одну з них подружжя викупило у попередніх власників вже в часи війни.

Олексій скаржиться, що чимало херсонців, виїжджаючи за кордон або на вільну українську землю, залишають своїх улюбленців, просто випустивши їх на волю. 

Він з сумом констатує, що більшість породистих тварин, скоріш за все, загине, опинившись на вулиці. Вони не пристосовані до виживання і часто помирають від різних хвороб та голоду, їх збивають машини, або розривають вуличні собаки.

Олексій розповідає: до нього часто звертаються  волонтери, які опікуються  покинутими тваринами. Зараз таких рятівників стало навіть більше, ніж  до війни. Це переважно жінки, але є й чоловіки. Та й просто випадкові перехожі іноді підбирають на вулиці й приносять до клініки поранених і хворих тварин.

Дружина та діти в усьому підтримують Олексія, щоб їхній рідний лікар  мав можливість врятувати якомога більше тварин. А він лікує не тільки звичайних домашніх улюбленців і  свійських тварин, а й допомагає їхнім  диким  родичам і різноманітним екзотам. Серед  пацієнтів Олексія траплялися сови, орли, лелеки, єноти, зайченята та інші мешканці дикої природи. 

Треба згадати, що на відміну від вузькопрофільних фахівців людської медицини, ветеринару доводиться бути і акушером, і діагностом, і хірургом. Лікувати дорослих тварин і дитинчат. А  пацієнти можуть бути дуже маленькими за розмірами, таких далеко не кожен лікар загальної практики може лікувати й оперувати. Олексій же береться за лікування будь-кого.

На жаль, сьогодні допомагати братам нашим меншим у Херсоні стало дуже важко. Окупанти фактично відрізали місто від  України, не пропускають і волонтерів. А запаси завезених з підконтрольної території ліків і вакцин, зокрема, й від сказу, потроху вичерпуються. Закінчуються і спеціалізовані збалансовані сухі й вологі корми. 

Чоловік зізнається, що непокоїться за свою сім'ю і маленьких підопічних, однак не втрачає надію на переможне звільнення рідної Херсонщини.

Імена героїв змінено з міркувань безпеки