Як жити після анексії: президент кримського фестивалю розповіла про вимушений переїзд

- 2003 року ми хотіли допомогти відновленню та реконструкціі музею Максіміліана Волошина. Привернути увагу суспільства і держави до його занепаду. І це вдалося. Була сформована Піклувальна рада музею. Почата реконструкція і придбане нове обладнення для зберігання акварелей. Почалось перевидання творів Волошина. Після цього вирішили зробити великий захід для розвитку подієвого туризму у Криму за межами традиційного курортного сезону. Термін проведення фестивалю перенесли на середину вересня, коли у Коктебелі вже не було відпочивальників. І це теж вдалося. У 2012-2013 роках ми у вересні повторювали липневий пік відвідування півострова гостями. В перший рік фестивалю у містечку з 3 тис. населення було 3 готелі. За десять років зареєстрували 224 готелів та міні-готелів. Місцеві ставилися з розумінням до потреб фестивалю. На прохання місцевої громади головна сцена була прибрана з центру селища - площі Волошина. Місцеві підприємці купили для нас кабель, щоб ми не шукали додаткових коштів для підключення фестивального майданчика на новому місці. Проблеми роботи стихійних ринків чи паркування автотранспорту вирішувались на нашу користь.

 

- Рішення про переїзд 2014 року було вимушенним. Але команда хотіла зберегти український фестиваль: його репутацію та ім'я. Спочатку ми хотіли зробити фестиваль інакшим. Провести його у Аккерманській фортеці в Білгород- Дністровському. Щоб продовжити приваблювати туристів і підтримувати музеї. Але нам не вдалось отримати необхідних дозволів і підтримки серед місцевих. Шукали місце поруч, де було б достатньо інфраструктури для гостей. На той час було продано більше 5 тис. абонементів та квитків. Обрали Затоку Лиманську, де знаходяться дивовижної краси піщані пляжі. За місяць до події знайшли порозуміння з селищною радою і отримали всі необхідні дозволи. Сезон там закінчується 2 вересня, а фестиваль тоді проходив 11-14-го. Приїхало багато відвідувачів, у що взагалі місцеві мешканці не вірили. На другий рік нас запросили до Затоки Центральної , де на той час естонський інвестор мав амбітні плани розвитку курорту і хотів спробувати партнерство з великим заходом. Фестиваль проходив 8 днів. Доповнив свою програму мистецькими акціями, освітніми та екологічними програмами.

 

 

- Незважаючи на успіх і розширення фестивалю, він знов переїхав. Цього разу в Чорноморськ. Що сталося?

- На третій рік нова місцева влада у Затоці не була до нас поблажливою та прихильною. Нам відмовили у наданні дозволів у встановлені терміни. Відверто заявили, що без проведення фестивалю їм краще - бо все зрозуміло і йде своїм чином, а ми - фактор турбулентності. У липні 2016-го ми переїхали в Чорноморськ. Цьогоріч фестиваль пройде там втретє.

- Це така собі гибридна війна іншими засобами. Так перші три роки вони взагалі чекали, коли з'являться наші дати і потім тільки робили об'яву про свій захід у ті ж самі терміни. Посилалися на наш фестиваль, як на передісторію російського аналога. Але, завдяки заяві Держдепартаменту США у липні 2015 року, за Koktebel Jazz festival залишились його зареєстровані імена, як торгівельні марки, та співпраця з видатними музикантами у всьому світі. І досі діють обмеження на відвідування російського фестивалю музикантами - громадянами США. Так группа De-Phazz відмовилась від виступів на кримському заході 2015 року. Джазмен Артуро Сандавал, якому зробили дуже вигідну комерційну пропозицію, вирішив не виступати у Криму. У відповідь зробив концертний тур Україною.

 

- Чого очікувати від цьогорічного фестивалю?

- Ми повертаємо джаз у загальний фестивальний простір - нова сцена Jazz&Biues Cafe з новою програмою та хедлайнерами з Швеціі, Німечинни, Сербії, Ізраїлю та України. Відбудеться прем'єра короткометражного фільму Jazz & More, який знімали минулого року впродовж чотирьох днів фестивалю. Він вийшов дуже яскравим і добре розповідає про атмосферу Koktebel Jazz Festival .