Я не вірю, що Росія хоче завершити війну на Донбасі

Курт Волкер – один із небагатьох американських дипломатів, хто очолював зусилля офіційного Вашингтона на українському напрямі. З липня 2017 року по вересень 2019-го він був спецпредставником США в процесі врегулювання російсько-українського конфлікту. Волкер провів десятки зустрічей з керівництвом країн "Нормандського формату" (України, Росії, Франції й Німеччини), посилюючи таким чином міжнародний тиск на Москву.

За останні п'ять місяців у процесі врегулювання стався ряд зрушень: "нормандська четвірка" зустрілася знову, Київ озвучив мирні ініціативи, був проведений обмін полоненими. Про те, що насправді означають ці зміни, як загравання Макрона з Путіним можуть вплинути на процес врегулювання, які ще кроки можуть зробити Україна й Захід, Курт Волкер розповів у ексклюзивному інтерв'ю Укрінформу. Коротка розмова з ним відбулася після засідання Американсько-Української ділової ради у Вашингтоні.

- Ви тривалий час представляли США в дипломатичних зусиллях з урегулювання російсько-українського конфлікту. За останні місяці ситуація дещо змінилася. Як ви оцінили б те, що відбувається зараз?

- Різні уряди мають різні стилі. На мою думку, надзвичайно важливим є те, що зробив президент Порошенко – він відновив українське військо й зупинив пряму агресію Путіна. Однак, ми й надалі спостерігаємо, що Росія й Путін продовжують заперечувати будь-яку причетність до втручання в Україну, що, як ми знаємо, не відповідає дійсності. Путін також намагається перевести міжнародний тиск з Росії на Україну. Він заявляє, що Україна не виконує Мінських угод, а Росія взагалі не несе відповідальності за виконання Мінська – ні щодо припинення вогню, ні щодо відведення важкої зброї, ні щодо розпуску незаконних збройних формувань, виведення своїх сил тощо.

Однією з розумних речей, яку зробило нинішнє українське керівництво, президент Зеленський, є те, що він зайняв чітку позицію, заявивши про готовність іти на мирні ініціативи, робити кроки вперед. Таким чином він не дав росіянам вийти з-під міжнародного тиску й повернув його назад, на Росію, заявивши, що Україна готова спробувати просуватися далі. Але виникає запитання – що Москва готова зробити для цього? І я думаю, це спрацювало.

Я не вірю, що Росія має намір завершити війну. Я думаю, що для них цілком комфортна нинішня ситуація. Через це, всі інші кроки щодо зміцнення України – у демократичній, політичній, економічній сферах, щодо побудови міцного, життєздатного й безпечного суспільства – це те, що зараз має найважливіше значення. Це також продемонструє президенту Путіну, що продовжувати окупацію частини України – не варте того.

- Якщо говорити про Нормандський формат, якими інтересами, на ваш погляд, зараз керуються Німеччина й Франція? Зокрема, після останньої зустрічі в Парижі та перед наступним самітом у Берліні, який може і не відбутися як планувалося.

- Наскільки я знаю, зараз обговорюється проведення (наступного – ред.) саміту в квітні. Але подивимось. Отже, щодо Німеччини й Франції.

Німецька сторона, як на мене, добросовісно прагне продовжувати процес, й висловлює збалансовану точку зору, працюючи над тим, щоби посилити прогрес в імплементації Мінська. Франція, на мою думку, зосереджена більше на гуманітарних аспектах, заявивши, що саме це має бути пріоритетом.

Втім зовсім недавно ми побачили, як президент Макрон робив "увертюри" на адресу президента Путіна. Гадаю, це є частиною його прагнення (французького президента – ред.) посилити свою лідерську роль у Європі, особливо в той час, коли роль канцлерки Меркель і ХДС (Християнсько-Демократичного Союзу – ред.) у Німеччині знижується.

Отже, я вважаю, що для України склалася "підвішена" ситуація, яка може зрештою призвести до того, що тиск на Росію дещо зменшиться. Очевидно, це підсилюється й тим, що США впродовж кількох місяців не були дуже активним гравцем. Втім, сподіваюся, що після візиту держсекретаря Помпео (до Києва – ред.) ми побачимо відновлення участі Сполучених Штатів та їх залучення в цьому процесі на підтримку України. На мою думку, це допоможе компенсувати рівновагу.

- Як саме Сполучені Штати, а також західні партнери можуть допомогти Україні в цій ситуації?

- Очевидно, через висловлення загальної твердої позиції на підтримку суверенітету й територіальної цілісності (України – ред.), а також чіткої позиції щодо відповідальності Росії за все – в тому числі за її керівництво сепаратистськими угрупованнями та залучення власних збройних сил.

Крім того, потрібно продовжувати й навіть збільшувати оборонну допомогу для України. Необхідно підтримувати санкції, а також посилювати їх. Це все потрібно робити протягом тривалого періоду часу, тоді це матиме ефект.

Як ми бачимо зараз із санкціями проти суден і трубопроводу Nord Stream – 2, вони призвели до зупинки будівництва. Очевидно, це створило певний фон для Росії, яка згодом погодилась відновити транзит (газу – ред.) через Україну. Отже, такі кроки, на мою думку, мають велике значення.

- На початку березня в Нідерландах пройдуть перші судові слухання щодо збитого над Україною авіарейсу MH17. Зовсім недавно ми спостерігали пропагандистську кампанію Кремля із сумнівними документами, що начебто жодних "Буків" у тому районі не було. На ваш погляд, як Україна й країни Заходу можуть протистояти таким фейкам, щоби позиція офіційного слідства не страждала від втрати довіри?

- Передусім, нікого не має дивувати, що РФ створює та поширює такого роду дезінформацію. Росіяни почали це робити одразу, як тільки літак був збитий, і вони продовжували це й потім для того, щоби вивести себе з-під прямої відповідальності за знищення цивільного авіалайнера.

Але очевидно, що певні кроки (з боку міжнародного співтовариства – ред.) вже були зроблені. Зокрема, складений вичерпний звіт, а розслідування за участі міжнародних представників було прозорим, публічним та відповідальним. Це все – важливі речі.

Що могла би ще зробити Україна? На мою думку, це – скомпілювати й надати беззаперечні матеріали, засновані на фактах, які демонструватимуть те, що відбувалося в той час у тому місці. І це має робитися в дуже тісній взаємодії із західними урядами через медіа, щоби зберігалася об'єктивна думка про те, що сталося насправді.