Верховний Суд: замість оновлення та реформи – чергова імітація

"Доброчесність – робити правильні речі, навіть якщо ніхто не дивиться", – під таким гаслом днями пройшов захід, присвячений року діяльності Громадської ради доброчесності.

У президента і створеного ним "нового" Верховного Суду, на жаль, так не виходить.

Громадянське суспільство України і світова спільнота уважно стежили за добором суддів Верховного Суду й обранням ними очільників "нової" судової системи. Тим не менше, результат виявився плачевним. До Верховного Суду потрапило чимало недоброчесних кандидатів.

На додаток – практично всі керівники "нового" Верховного Суду – старі очільники вищих судів.

Касаційний господарьский суд Верховного Суду очолив Богдан Львов, до того – голова Вищого господарського суду України. Він же – "новий" заступник голови Верховного Суду. Суддя Львов не відповідає критеріям доброчесності через те, що не зміг пояснити походження своїх годинників по 30-50 тис. доларів кожен і є фігурантом кількох кримінальних проваджень. За нього проголосували 27 із 29 голосів суддів "нового" Касаційного господарського суду.

Головою Касаційного адміністративного суду став Михайло Смокович, який до того виконував обов'язки голови Вищого адміністративного суду і також має негативнийвисновок Громадської ради доброчесності за "відбілювання" суддів Майдану. Суддя Смокович був єдиним кандидатом на пост голови й отримав 27 із 28 голосів суддів Касаційного адміністративного суду.

Головою Касаційного цивільного суду був призначений Борис Гулько, очільник старого касаційного суду. Він раніше отримував зброю як державну нагороду, що суперечить принципу судівської незалежності.

Касайційний кримінальний суд очолив Станіслав Кравченко, який свого часу випустив на свободу вбивцю Гонгадзе Пукача.

Секретарем Великої Палати вибрали Всеволода Князєва, екс-голову Миколаївського окружного адміністративного суду.

Таким чином, судді та політичні еліти роблять усе можливе, щоби "стара варта" все ще повністю контролювала найвищий суд. Ніхто навіть цього не приховує.

Повна відсутність спротиву подібним "досягненням" серед суддів Верховного Суду також показує, що переважна їхня більшість готова продовжувати працювати в такому середовищі. Винятки можуть складати хіба що кілька "нових облич". Але поки що і їхніх голосів не чути.

Таким чином, замість оновлення та реформи ми отримали чергову імітацію.

Сьогодні, коли запрацює "новий" Верховний Суд, буде багато пафосних слів про верховенство права й довіру до суду.

Імовірно, буде навіть про доброчесність.

Але словами про доброчесність нікого не переконаєш. У дусі доброчесності треба вчиняти, навіть коли ніхто не бачить. Поки що виходить навпаки.