"У Європі почуваюся незатишно - на автобанах не можна їздити велосипедом" - мандрівник

- У середині червня стартував у велосипедну науково-спортивну експедицію "Із греків у варяги". Її маршрут: Карелія – Фінляндія - Швеція-Норвегія-Ісландія. Повернення додому – через Європу. Тривалість – близько двох місяців.

Шляхові нариси і замітки публікую в періодичних виданнях. Дещо в фейсбуці. Частина надрукованого знайде відображення в книжках. Зараз працюю над проектом "100 причин чому треба мандрувати". Туди увійдуть багато подорожніх епізодів. За підсумками поїздок роблю фільми.

Звичайно.

- Щоб було менше цивілізації, більше дикої природи, її незвичайні пам'ятники, що відбивають різноманітний лик планети. Цікаві також етнографічні родзинки, колоритні деталі повсякденного побуту місцевого населення, його традиційні заняття.

Зрозуміло, підготовка велосипеда, спорядження – насамперед. Маршрут особливо не конкретизую, всі деталі і нюанси по ходу. Покладаюся більше на Випадок. У ньому, як мені здається, суть будь-якої подорожі. А потім мене часто, як дослідника філософії мандрів, цікавить власне процес неспішного вдумливого подолання простору.

"Фізичної" (кінцева точка маршруту) мети подорожі намагаюся досягти неодмінно. По дорозі ж досить часто відступаю від плану, "відволікаючися" (зрозуміло, з користю для тіла, розуму й душі) на придорожні сюжети. Особливо, коли інтуїтивно відчуваю, що вони в майбутньому ляжуть в рядок подорожнього нарису.

- Було по-різному. Адміністрація, спонсори, громадські організації, періодичні видання. Зараз в основному їжджу власним коштом. Найдорожча експедиція – Центральна і Південна Америка. Близько 3 тисяч доларів. В основному – це переліт. Найдешевшою виявилася експедиція "Слов'янська широта" - від України до Владивостока (через Монголію). Неподалік від Хабаровська навіть знайшов на узбіччі 200 доларів (в рублях).

Для мене найкомфортніше в глухих місцях, де більш-менш нормальні дороги. Це в азіатських "велосипедних" країнах (Індія, Шрі-Ланка). В Європі відчуваю себе незатишно через велику кількість автобанів, доріг, по яких не можна їздити велосипедом.

Як долаєте мовний бар'єр?

Навіть якщо ви говорите на різних мовах, після привітального слова, усмішки, руки притиснутої до серця (так прийнято вітатися на Сході) відносини налагоджуються швидко. Перше вітальне слово і останнє подячне – це головне "обрамлення" будь-якого процесу спілкування. Плюс до цього пару десятків таких слів – вода, їжа, допомога, нічліг, гроші, лічба хоча б до п'яти. Не обов'язково це повинні бути фрази. Слів достатньо. Їх краще занести в подорожній щоденник ще вдома. Думаю, що з цього і повинна починатися подорож в чужу країну. Виручає знання англійської мови.

В Індії вразила надмірна цікавість, настирливість місцевого люду. Тобі буквально в рот заглядають, коли ти їси, можуть дуже довго дивитися на тебе відпочиваючого, навіть сплячого. У Монголії під час вечірньої трапези їдять м'ясо з однієї великої миски. Туди ж кидають обгризені кістки. Як це виглядає не дуже гігієнічно.

У тривалих експедиціях сумуєте за домівкою?

Особливої нудьги не відчуваю. Робота є робота. Але буває всяке. Іноді накочує і туга, і смуток. Але швидко приходиш в себе. Дорога, рух, нові враження приводять у "нормальне" почуття, бадьорять.

Щоб дізнатися, де свій дах тече, треба побувати під чужим. Постійно і порівнюю з Україною, і намагаюся вловити відмінність і схожість, і те, що можна перейняти і використовувати у себе. Плюс, звичайно, зустрічі з земляками, людьми так чи інакше пов'язаними з Україною. Це, до речі, одна з цілей експедиції. За ментальністю, способом життя, мені здається, найбільше схожі на Україну країни Латинської Америки.

30-50 тисяч кілометрів – так, напевно пройшов-проїхав. Кочівником себе не вважаю. Їм, напевно, треба народитися, але жага до зміни місць весь час дається взнаки. Кочівництво в крові степових народів, а моє рідне Запоріжжя по сусідству з Диким Полем. Тому "а вже весна, а вже красна, зі стріх вода крапле, молодому козаченьку мандрівочка пахне".

Сім'ї в класичному розумінні немає. Чекають в основному друзі, діти (хоча вони мешкають в іншій країні). Діти, родичі звикли до тривалих від'їздів. Чекають, звичайно, але без особливих переживань.

Що допомагає під час поїздок - інтуїція або досвід і тверезий розрахунок? З'явилися якісь риси, що змінили ваш характер? Приміром, забобонність, самовпевненість? Подорожі змінюють характер?

"Якщо людина в подорожі залишається незмінною, це погана подорож". Так хтось із великих сказав про мандрівки. Звичайно подорожі накладають відбиток і на образ життя, і на характер. Це одна з причин, чому треба мандрувати. Забобонність навряд чи з'явилася, здається, навіть навпаки, став менш забобонним, подорожній досвід показав, що все, що трапляється, трапляється всупереч усяким забобонам. З'явилася не самовпевненість, а впевненість у своїй дорозі, у своєму (і тільки!) шляху. Ще – самодостатність. Про все це детальніше хочу написати в "100 причинах...". А взагалі подорожі сприяють філософському ставленню до життя. Дуже, до речі, допомагає розібратися в нашій сумбурній і неоднозначній українській ситуації. "Скочи, бабо, хоч задом, хоч передом, а діла ідуть своїм чередом". Так у дорозі, так і в житті.

Сни, що сняться в походах, коли сон і дійсність являють собою щось єдине. Сприйняття простору і часу якесь абсолютно ірреальне. Нерідко відділення себе від усього земного, ніби ти на бриючому польоті над планетою проносишся.

• Домашня дума в дорогу не годиться. Потрібно відразу себе налаштувати на відмову від багатьох домашніх звичок.
• Дома рука й нога спить, а в дорозі й голівонька не дрімай. Треба весь час бути напоготові.
• Чоботи повинні бути постійно готові до походу. Будь готовий до будь-яких примх долі.
• Цікавість не порок, а головна умова комфорту і душевної рівноваги в поході.
• Дорога не тільки засіб, що з'єднує точки буття, дорога і є саме це буття. Саме так варто сприймати мандрівку.
• Прийняття відмінностей світу, як його природного стану.
• У чужий монастир зі своїм статутом не лізь. Це якщо з вантажем, ґрунтовно і надовго. Якщо без нічого і ненадовго, то сваволю можна пробачити.
• Подяка всьому і всім.

Подумки і душевно завжди повертався до дніпрових берегів. Що до цих пір і роблю. Виникали іноді думки оселитися в диких місцях. Скажімо, в Сибіру. Про еміграцію ніколи не думав. Правда, досі імпонує Підмосков'я (далеке, на кордоні з Мещерою). Там знайома з дитинства дикість лісова і болотна, риболовля, гриби, ягоди. Ну, і головне – родичі. Матір родом звідти.

"Хохот Шамана" Володимира Серкіна. Щось на зразок Карлоса Кастанеди, у нашому слов'янському варіанті в умовах дикої Півночі.

Андрія Куркова з задоволенням читаю.

Риболовля (в основному підводне полювання), збирання грибів, дикоросів (ягід), кулінарні експерименти (щоб і дешево, і ситно, і красиво, і не так, як заведено), фотографія, кіно, баня, природа, філософія. Це, правда, вже майже спосіб життя.

Шкідлива звичка: дуже багато пустого часто беру в голову, "переймаюся" не тим, що треба, що головне. В буддійському монастирі в Бурятії один лама, у якого переночував, коли попросив пояснити суть буддизму, відповів: "Не парся". Цього б навчитися.

Самотність – це розмова із самим собою. Якщо вивчиш цю мову, то убезпечиш себе від багато чого.

 

 

Улов Володимир Супруненко також вважає за краще готувати сам. "Щоб і дешево, і ситно, і красиво, і не так, як заведено"

Мета експедиції "Із греків у варяги" проїхати "варязьким" регіоном – Карелією, Фінляндією, Швецією, Норвегією, Ісландією, Данією. І хоча я вже звик до природних та етнографічних відмінностей, спробую все ж подивуватися скандинавським колоритним реаліям. Адже чужий, як і свій досвід за плечима не носити. Як завжди намагатимусь у подорожі обійтися без "цивілізаційного" комфорту, - каже Володимир Супруненко. Подорожує з 1992 року. Тоді здійснив плавання Дніпром і Чорним морем до гирла Дунаю. У 1993-1994 рр. велосипедну подорож уздовж кордонів України. Протягом наступних п'яти років об'їхав велосипедом Україну і особливо ретельно - Запорізький край.

Нове тисячоліття відкрив плаванням на старовинному човні від Києва до Стамбула. У 2004 р. об'їхав велосипедом довкола Азовського моря. Наступного року - Чорного: узбережжями Росії, Туреччини, Греції, Болгарії, Румунії. У 2006 р. здійснив подорож від витоків Дону до Азовського моря. Наступні 4 роки були присвячені Україні: "Шляхами Сковороди", "Країна Махновія", "Українська широта".

У 2010 р. відбулася найтриваліша досі експедиція "Слов'янська широта" завдовжки 12 тис. км з України до Владивостока через Монголію. Після неї - велосипедна подорож Закавказзям і Середньою Азією – 6 тис. км; Україною, Білоруссю та Росією – 2 тис. км; Індією, Непалом, Шрі-Ланкою – 4 тис. км.

У 2013 р. Супруненко пройшов на гумовому човні 2 тис. км від Красноярська до Ігарки.

Наступного року відвідав Європу - Словаччину, Угорщину, Словенію, Хорватію, Італію, Францію, Італію, Іспанію.

У 2015-му їздив Ізраїлем і Йорданією – 1,5 тис. км. У тому ж році проїхав уздовж зони проведення АТО - від Ізюма до Маріуполя.

Позаминулий рік був присвячений турецькому Курдистану та Кіпру. 2017-й Америці - від Мексики до Аргентини, близько 10 тис. км.