«Справи Майдану»: три роки по тому

Цими днями Україна відзначає третю річницю Майдану і треті роковини загибелі Небесної сотні. За даними Генеральної прокуратури, зараз триває розслідування понад двох з половиною сотень проваджень щодо злочинів, вчинених під час подій Майдану, а більш ніж 30 осіб вже визнані винними у судах.

Між тим, як зазначив начальник департаменту спеціальних розслідувань ГПУ Сергій Горбатюк, за ґратами опинився тільки один фігурант цих справ. Адвокати родин загиблих хоча й визнають прогрес у розслідуваннях за минулий рік, та вказують на те, що це стосується переважно виконавців – тоді як замовники та організатори злочинів можуть залишитись безкарними.

За даними, які озвучив генпрокурор Юрій Луценко, їхнє відомство розслідує 259 проваджень щодо злочинів, вчинених під час подій Майдану, 353 особам оголошено про підозру.

«Серед підозрюваних – 34 високопосадовці, 127 службовців правоохоронних органів і 32 так звані «тітушки». Підозри оголошено екс-президентові України, екс-міністрові внутрішніх справ Захарченку, екс-директорові департаменту матеріального забезпечення Зінову, екс-командувачеві внутрішніх військ Шуляку, екс-заступникові міністра внутрішніх справ Рятушняку, екс-голові СБУ Якименку, екс-прем’єр-міністрові Азарову, екс-командирові полку міліції особливого призначення Кусюку та колишньому першому заступникові голови СБУ Тоцькому Володимирові Володимировичу. На жаль, всі вказані особи перебувають поза межами України, і гостро стоїть питання про їхнє заочне засудження», – сказав він.

 Між тим, за словами генпрокурора, закон, який дозволяє судити підозрюваних-утікачів, потрібно терміново вдосконалити.

«Тому що закон діє із квітня минулого до квітня цього року. Таким чином, вибірковість терміну дії заочного засудження може кваліфікуватись стороною захисту в апеляції до Європейського суду з прав людини як вибіркове правосуддя», – каже він.

На думку Луценка, цей термін потрібно продовжити до створення Державного бюро розслідувань.

Тим часом Олександра Матвійчук із Центру громадянських свобод та «Євромайдану-SOS» каже про те, що дуже важливо було б залучити у процес розслідування міжнародний елемент, насамперед, маючи на увазі Міжнародний кримінальний суд. Окрім того, за її словами, в українському законодавстві досі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

правозахисниця Олександра Матвійчук

«Рада Європи, Європейський союз давно звертали увагу України на те, що нам треба гармонізувати наше національне законодавство із міжнародним гуманітарним правом. І це потрібно не тільки для Євромайдану, а й для того, щоб правильно кваліфікувати злочини, які вчинені в ході міжнародного збройного конфлікту в Криму, того, що відбувається щодня на Донбасі, те, що зараз у нас досі кваліфікується як «рядові» вбивства, тортури, викрадення людей, замість – воєнні злочини, злочини проти людяності», – наголошує правозахисниця.

Попри все, за словами Юрія Луценка, на сьогодні у так званих «справах Майдану» вже є судові вироки, 35 осіб визнано винними. У той же час, як сказав Сергій Горбатюк в ефірі телеканалу «1+1», із них ув’язнили тільки одну людину.

Про те, як оцінювати підсумки оцих трьох років розслідувань, а також коли і яким чином винні у злочинах під час подій Майдану можуть бути покарані, Радіо Свобода поцікавилось у одного з адвокатів родин Небесної сотні Павла Диканя:

Павло Дикань

– Дійсно, є прогрес у розслідуванні, дійсно, за останній рік багато справ було спрямовано до суду, і в багатьох справах є значний прогрес. Але, на жаль, всі ці справи стосуються, у першу чергу, виконавців – найнижчої ланки. Це – співробітники «Беркуту», це – ті самі «тітушки». І хоча щодо «тітушок» ведеться зараз дуже велика робота, встановлено дуже мало осіб, тому що ми всі пам’ятаємо, скільки їх було. Фактично – як і правоохоронців, яких теж була дуже значна кількість, і фактично всі вони були або учасниками, або співучасниками, або очевидцями злочинів.

Що стосується притягнення до відповідальності організаторів, замовників, найвищого керівництва України – на жаль, тут прогресу взагалі немає. Більше того, ми вважаємо як адвокати представників потерпілих, що спостерігається навіть певний регрес, у зв’язку з тим, що справи розділені, розділений сам департамент спеціальних розслідувань, з нього виділено спеціальний підрозділ, який теоретично має займатися саме «справою Януковича», але ні у нас, ні у суспільства жодної інформації щодо цих справ немає.

– Ви з колегами називаєте «справу 20 лютого» найкраще розслідуваною, в той же час як щодо інших справ, як озвучувалось, є проблеми. Розкажіть про це детальніше.

Спецпризначенці ведуть вогонь по учасниках протесту. 20 лютого 2014 року

– Розумієте, це багатоепізодний злочин, і він мав би розслідуватися з самого початку як єдина низка подій. І по епізодах, на жаль, дуже різне просування, і по деяких – фактично ніякого немає.

Так, якщо стосовно розгону студентів 30 листопада 2 справи спрямовано до суду, і ще одна зараз буде спрямована, за нашою інформацією, то за більше ніж рік розгляду справи щодо колишнього очільника КМДА Олександра Попова справа так і залишається на стадії розгляду потерпілих.

Більше того, ці дві справи (щодо розгону студентів – ред.), незважаючи на те, що тут – одна подія злочину, одні і ті ж учасники, одні і ті ж потерпілі, – не були об’єднані в одну. Зараз починається розгляд третьої. І ось ми маємо 3 справи, на які будуть ходити ті самі адвокати і ті самі потерпілі, на різних стадіях розгляду. Більше того, у справі керівників «Беркуту» Дідюка, Тягнирядна, Шевченка і Антонова зараз змінилася суддя – і все фактично починається з початку.

Що ж до організаторів, то як сказав Юрій Луценко, вони перебувають за кордоном, і яким був план, і як це все було організовано, встановити вдалося дуже приблизно.

У цих справах можливо притягнути до відповідальності тільки керівників підрозділів, бо всі правоохоронці були анонімізовані: у них не було ні номерів, ні шевронів. Але тут є інша сторона: частина людей, які перебувають під судом, одночасно перебувають на посадах, причому – досить високих, і продовжують служити у Національній поліції України – після переатестації, всієї цієї гучної реформи.

Що стосується убивств перших – Нігояна, Жизневського і Сеника – тут слідство фактично не просунулось, не вдалося встановити причетних.

По інших епізодах є певний прогрес, найбільший – у «справі 20 лютого», там винесено підозри усім працівникам спецроти «Беркуту», які були, але з них 21 особа перебуває за межами України, 12 із них мають громадянство Росії, а 2 – отримали тимчасовий притулок. Тому перспектива їхнього притягнення виглядає дуже туманно.

– Дозвольте уточнити про «заочне засудження». За словами генпрокурора, потрібно терміново вносити зміни до відповідного закону. Що Ви про це думаєте?

– З одного боку, Юрій Віталійович говорить абсолютно правильні речі, але його дії абсолютно суперечать тим речам, які він каже. Тому що ті зміни, які запропонувала Генеральна прокуратура, які на сьогодні відхилила Верховна Рада, полягають просто у продовженні строку (дії закону – ред.): було до квітня 2017-го, давайте ще на рік продовжимо чи на півтора.

Але це ті самі ознаки вибіркового правосуддя, тому що закон буде стосуватися певного кола людей. Це – пряма підстава для скасування цього закону Європейським судом з прав людини в майбутньому. Очевидно, що цього не можна допускати. Якщо ми вже впроваджуємо інститут заочного правосуддя, то воно має діяти постійно відносно необмеженого кола осіб, але обмеженого кола злочинів.

– Днями оприлюднили інформацію про нове відео розстрілів на Інститутській, яке раніше у справі не фігурувало, і за словами сторони потерпілих, вони отримали його поштою. Наскільки цей доказ є важливим? І хто міг це знімати?

– Сам процес збору доказів – довгий, і він прямо пов’язаний із довірою до слідства. Протягом цих трьох років ми неодноразово закликали людей приносити докази, свідчення.

Ми зараз намагаємось встановити авторство цього відео, але з того, що ми бачимо, знімали професійною камерою, знімав фахівець, очевидно, знімали з готелю «Україна».

Важливість цього відео – у першу чергу, в безперервності: на ньому показано із хорошою роздільною здатністю певний проміжок часу, на ньому видно, звідки робилися постріли, видно, як внаслідок цих пострілів люди падають.

– Ці 35 обвинувальних вироків, про які говорить прокуратура, і один фактично ув’язнений фігурант справ, про якого сказав Сергій Горбатюк, – що сталося з іншими людьми? Як це все взагалі зрозуміти?

– У всіх інших справах було досягнуто угоди між прокуратурою, потерпілим і обвинуваченим про примирення, і вони отримали за цією угодою умовні терміни, тобто з відтермінуванням виконання покарання. У цьому випадку на них накладаються певні зобов’язання, і їхні свідчення використовуються в інших провадженнях.

Ну, це – ті справи, у яких я брав участь, у тих справах дійсно такі угоди укладались, і ми розуміли, чому ми їх укладаємо, тому що ці особи не вчинили настільки тяжкого злочину, тобто вони брали участь, але особисто не били, особисто не стріляли і так далі.

Що стосується інших, у мене немає інформації, але є побоювання, що не завжди були підстави для укладання таких угод. Ми знаємо, що якісь угоди укладалися у військовій прокуратурі, де ми не маємо доступу до справ, якісь угоди укладалися в департаменті спеціальних розслідувань.

Є і виправдувальні вироки стосовно певних осіб, внаслідок неналежного розслідування. В першу чергу, це стосується того періоду розслідування 2014-го, коли воно відбувалося в різних місцях. Найбільші у нас претензії були до прокуратури міста Києва, бо ті справи, які вони спрямували до суду, мали у багатьох випадках виправдувальні вироки.

– Ваш колега, адвокат родин Небесної сотні Віталій Титич говорить про те, що на заваді ефективному завершенню цих справ стоять і певні політичні домовленості. Зокрема, він заявив 17 лютого, що командира роти «Беркуту» Дмитра Садовника могли «обміняти». Ще кілька «беркутівців» фігурували у списках на обмін, які оприлюднювала депутат Надія Савченко. В принципі, якщо говорити про обміни між Україною та Росією, відомо, що коли вийшли на волю Юрій Солошенко та Геннадій Афанасьєв, яких правозахисники визнали політв’язнями, тій стороні передали двох фігурантів одеських подій. Як Ви оцінюєте ідею обмінів фігурантів «справ Майдану» на політв’язнів або полонених?

– Вкрай негативно. Я вважаю, що ці люди мають у будь-якому випадку бути покарані. Наше головне завдання у цих справах – показати приклад подолання безкарності в Україні, тому що те, що відбулося, не може залишитись непокараним. Якщо цих людей обміняють, то це буде приклад для інших: розстрілюйте, бийте – а потім у перспективі вас у Корею чи Росію поміняють, і у вас буде все добре в житті.