Чорнобиль, росіяни й нові енергоблоки: яке майбутнє атомної енергетики України

В Україні є чотири атомні електростанції (АЕС) — працюють 15 енергоблоків. Ще одна — Чорнобильська АЕС — після аварії на енергоблоці №4, що сталася 1986 року, пропрацювала майже 14 років до повної зупинки у грудні 2000-го.

Оператор усіх АЕС — Національна енергетична акціонерна компанія Енергоатом. Її керівництво не надто охоче спілкується з пресою. Проте поряд із головним офісом Енергоатому розташована асоціація «Український ядерний форум». Саме на неї покладені основні комунікаційні функції не тільки атомників, але й їхніх українських підрядників та постачальників.

Про сьогодення та майбутнє української атомної енергетики Громадське поспілкувалося з директоркою зі зв'язків з громадськістю «Українського ядерного форуму» Ольгою Кошарною — однією з провідних українських експертів у галузі.

Як аварія на Чорнобільській АЕС вплинула на розвиток атомної енергетики в Україні і, можливо, взагалі у світі?

Чорнобильська аварія мала шоковий вплив не лише на професійне середовище, але й на світову спільноту, та стала поштовхом для створення міжнародної системи ядерної радіаційної безпеки. Вона базується на декількох принципових Конвенціях під егідою Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ). Раніше їх не було, тобто МАГАТЕ було депозитарієм для Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

По-друге, аварія призвела до перевороту у світогляді професійного середовища. Ядерники зрозуміли величезну роль людського чинника, підготовки персоналу. З'явилось таке поняття, як культура безпеки — пріоритет безпеки над виробничими потребами.

Ця катастрофа уповільнила розвиток ядерної енергетики в усьому світі. А в Україні ухвалили закон про мораторій на будівництво АЕС. Зупинилося будівництво шостого енергоблоку Запорізької АЕС, четвертого Рівненської та другого Хмельницької, хоча вони були майже готові.

І це все відбулося ще в Радянському Союзі?

Мораторій ухвалили вже після 1991 року. Але потім переглянули, адже вже ввезли майже все обладнання на ці три недобудовані енергоблоки. У 1996 році, попри економічний стан країни, добудували та ввели в експлуатацію шостий енергоблок Запорізької АЕС. У 2004 році — четвертий Рівненської та другий Хмельницької.

А потім закрили Чорнобильську АЕС (у грудні 2000 року — ред.), в якої інший тип реактора. Він невдалої конструкції. Тепер у нас такого небезпечного реактора немає.

За вашою оцінкою, який технічний стан існуючих реакторів?

Ми постійно працювали (над питанням підвищення безпеки — ред.) і оператор, і регулятор. Модернізували, підвищували безпеку, є програми, затверджені урядом.

Тому дуже високий рівень. Я вам чесно скажу: вищий, ніж у Росії.

Чи можуть в Україні з'явитися нові реактори на атомних електростанціях? Наприклад, постійно ведуться розмови про добудову енергоблоків на Хмельницькій АЕС.

Уже чотири роки на папері існує проект «Енергетичний міст Україна — ЄС». Він передбачає від'єднання одного з діючих енергоблоків Хмельницької АЕС від енергетичної системи України та приєднати до Бурштинського енергетичного острова (щоб продавати електроенергію в Європу — ред.). Та під гарантії довгострокового контракту експорту електроенергії до Польщі, взяти кредити в Європі, щоб добудувати третій та четвертий енергоблоки Хмельницької АЕС. Готовність будівельних конструкцій — 75% та 28%.

Техніко-економічне обґрунтування вже готове, але його не погоджує голова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Хоча міністерство підтримує, є відповідне розпорядження кабміну.

Скільки приблизно потрібно грошей, щоб добудувати ці два блоки?

Приблизно 70 мільярдів гривень на два.

В останні роки дуже багато розмов щодо подовження терміну експлуатації деяких енергоблоків. Наскільки це справді проблемне або болюче питання?

Узагалі, подовження терміну експлуатації — це світова практика. У США зі 100 реакторів у 70 подовжили термін експлуатації одразу на 20 років — до 60 років. А тепер кажуть, що й до 80 можна.

Тому це чистої води спекуляція. Цим полюбляють спекулювати наші так звані «зелені»: «Застарілі блоки, Чорнобиль...» А Російська Федерація каже — як? Вони ж відмовилися від інжинірингових послуг у цій сфері! Адже саме Росія — розробник реакторів.

Ми повністю відмовилися від інжинірингових послуг у 2014 році. Тепер спираємося на місцевих виробників обладнання, зокрема АСУ ТП та іншого електротехнічного обладнання. Те, що в нас не виробляється, закуповуємо на тендерах в європейських та американських виробників.

Росія, крім того, що втрачає в нас паливний ринок, вона втрачає від будівництва централізованого сховища 200 мільйонів доларів через те, що ми вивозимо відпрацьоване паливо на зберігання. Вона повністю втратила ринок інжинірінгових послуг.

Чи відповідають нинішні економічні параметри роботи атомних електростанцій своїй ролі? Тобто, ми знаємо, що атомні електростанції — це сьогодні найбільша частка в генерації електроенергії. Але з тарифами не все так просто.

Частка атомної енергетики в генерації — 57% за підсумками 2017 року і лише 28% грошей з ринку. Водночас теплові електростанції виробили за рік 28%, а отримали грошей 47%. Такої різниці в тарифах немає в жодній країні світу.

Крім того, через девальвацію гривні, тепер паливна складова в нас 48%. А раніше завжди було 25%. Цим атомні станції відрізнялись за економікою від теплових. Бо в них енергоресурси, тобто вугілля — 80% в ціні.

Інвестиційна складова замість 17% у тарифі зменшилася до 8%. Зарплати у атомників не ростуть. І вони звільняються, а надто ліцензований персонал. Це ті, хто має право керувати реакторними установками, яких готують років 15, витрачаючи багато грошей. Їх переманюють країни, які вводять в експлуатацію енергоблоки. Приміром, Об'єднані Арабські Емірати, Білорусь, Туреччина.

Як проводиться диверсифікація поставок ядерного палива? Ми знаємо, що довго був один монополіст — російський виробник ТВЕЛ. Але останні роки дедалі більше з’являється палива зі шведського заводу американської компанії Westinghouse.

Westinghouse вклав гроші і постачав паливо для радянських реакторів. У нас уже сьогодні шість блоків завантажені їхнім ядерним паливом.

Але я хочу підкреслити, що в нас є довгостроковий контракт з РФ до 2019 року. І в ньому, напевно, — він конфіденційний і я його не бачила — частка Westinghouse зазначена.

Але все одно, після 2019 року конкуренція може бути лише між цими двома виробниками?

Так, лише між ними. Я наведу інший приклад. Компанія EDF експлуатує атомні станції Франції. У них є власний виробник палива — компанія AREVA. Але вони запросили Westinghouse, який постачає паливо на 30% французького ринку. Адже важлива не лише економічна сторона, але й технологічна. Конкуренція підштовхує до технологічних удосконалень.

Коли Westinghouse уклав контракт з Енергоатомом, росіяни також заметушилися, вони стали модернізувати паливо. Вони стали наздоганяти Westinghouse, щоб вміст урану був більший саме в їхньому паливі. Це конкуренція, це зростання якості.

Чи можуть росіяни скористатися тим, що закінчився контракт у 2019 році і сказати: «Все, ми більше вам не постачаємо палива. Нам не потрібні ваші гроші».

Ні, цього точно не станеться. Тому що із загального світового парку реактори типу ВВЕР (радянської конструкції — ред.) — це лише 13%! Із них 18 — в Європейському Союзі, в Україні — 15. Якщо подивитися звіт ТВЕЛ — російського виробника ядерного палива — то у 2016 році ми їм заплатили близько 600 мільйонів за паливо. Тобто, тоді разом з ЄС вони можуть втратити близько 1,5 мільярди. У валюті, в доларах. Розумієте?

Як можна сьогодні використовувати Чорнобильську зону й наскільки ви вважаєте перспективними заяви того ж Міністерства екології про будівництво там сонячних електростанцій?

Біда нашої країни в тому, що всі стратегії та плани один з одним не корелюються. Мінекології каже, що побудують там сонячні електростанції потужністю 1-1,2 гігават. Але в Міненерго, у Укренерго мають розрахунки, що максимум, який може прийняти наша об’єднана енергосистема на сьогодні, це 3 гігавати з відновлювальних джерел. А дозволів уже видали на сім! Чим загрожує таке неконтрольоване зростання? Тим, що знадобляться маневрові потужності. Їх уже сьогодні не вистачає.

Утім, я вважаю, що Чорнобильська зона розвивається позитивно. Вона використовується. Там є промисловий майданчик. Є об'єкти, є робочі місця. І будуть ще довго.

Але така концентрація сонячних електростанцій на півночі країни непотрібна.