"...А ви як хотіли? Хіба крім кулі вас могло щось зупинити?"

Там обговорюють не тих, хто стріляв у беззбройних протестантів, не тих, хто віддавав на це наказ. Там абсолютно серйозно вирішують, чи мали право майданівці підійматися до Жовтневого палацу, навіщо вони це робили, якщо добрі беркутівці їх навіть не штурмували, а просто здалеку обстрілювали. Так-так, я не перебільшую. Сама в житті б не повірила, якби своми вухами не чула. Вони судять НАС.

На засіданні, яке відбувалося минулого вівторка, допитували свідка - майданівця Лапко Вадима Івановича. Міцний спокійний чоловік, середнього віку, колишній офіцер, з тих сумлінних чолов'яг, які в ті дні кидали всі справи і стрибали в потяги на Київ, щоб відстоювати Майдан. Таке було. Я добре пам'ятаю цих хлопців. І ось він починає розповідати про події того страшного ранку: будівельні каски, дерев'яні палиці, шикування, страх, "хто готовий - той вперед", один залізний щит на двадцять чоловік... І усе це так до болю близько, так пам'ятно, до найдрібнішої деталі.

І на якомусь моменті розповіді я розумію, що переді мною справжній ГЕРОЙ. Чоловік, який дійсно там був, - у самому пеклі. Який сам дивом не потрапив у Небесну Сотню. Коли в нього вистрілили, Вадим Іванович якраз нахилився, щоб підняти із землі убитого побратима. Так куля потрапила тільки в плече...
Для мене досі це - незбагненна ступінь відваги.

І тут над ним починають знущатися. Ні, не допитувати. Саме знущатися, жартувати, заплутувати, звинувачувати в усіх "злочинах Майдану", відверто глумитися.

- Ви мали при собі вогнепальну чи іншу зброю?
- Ні, мі всі булі беззбройні.
- Скільки вас було чоловік?
- Близько двадцяти.
- І ви пішли в атаку на правоохоронців, які вже стріляли?
- Так.
- І що ви вдвадцятьох без зброї думали їм зробити?
Дружний сміх адвокатів, суддів, беркутівців і їх дружин.

При чому, спочатку накинулися троє беркутовських адвокатів. Потім до допиту підключилися підсудні, що прямо з клітки розповідали про звірства, що творилися над ними, бідолахами. А після їм почав вторити сам суддя, вкрадливим голосом доносячи основну ідею заходу: усі були неправі, насильство це погано, давайте жити дружньо.

Апофеозом блюзнірства стала заява одного з адвокатів, мовляв, 20 лютого була офіційна заборона проведення мітингів. Та і диктаторські закони від 16 грудня були, виявляється, прийняті нашими легітимними обранцями, і обов'язкові до виконання.

І ось стоїть людина, якій вони повинні в ніжки кланятися, якій ці нелюди в підметки не годяться... і він абсолютно розгублений. І я разом з ним розвожу руками, я теж не знаю, що відповісти на ці питання. Тому що подібні питання не повинні звучати в принципі. За одні такі питання треба саджати. Але у нас немає судів Революції Гідності, що перемогла.

Тепер виявляється, у нас не було ніякої революції, а була купка хуліганів, які навіщось побилися з добрими міліціонерами.

Це судилище - часів Януковича, і процеси йдуть за законами Януковича. Подивіться самі.