Доки морський вітерець тріпав поділ моєї білої сукні, я з жалем дивилася на бетонний блок і перекопаний пісок за ним, які перегородили дорогу до пляжу. Далі починався літній майданчик новоспеченої кафешки. Здогадалася, що саме її господарі навіщось перекопали місце, яким раніше я спускалася до моря. Тепер потрібно тільки зістрибувати вниз, аби подолати перешкоду. Я не могла цього зробити на своїх милицях. Тому поглядом шукала місце, щоб оминути перепону. Звідусіль лунала музика і жваві розмови. На Ланжероні було повно народу в той вересневий день 2024 року.