Ця виставка (ред.«Херсон. Степ тримає») — величезний шмат мого життя, наших із Dar'ya Averchenko експедицій та вражень, які нас формували. Це — привід дістати блокноти із записами періоду зйомок Ukrainian sheriffs, повними їхнього фірмового темнуватого гумору, але й глибокої філософії та часом непояснюваного оптимізму.
Це — можливість впорядкувати ресерч-матеріали Volcano / Вулкан й Редакція / The Editorial Office, коли занурюєшся у тепле літо: сезон пузанка змінює сезони черешні, абрикос, кавунів. За ними йдуть сезони закаток, збору грибів в Олешківських лісах. Це — нагода розповісти про людей, яких ми зустрічали, з яких виписували персонажів у сценаріях, яких запрошували зніматися. На виставці ми робимо цілу дошку пошани для них.
Василю і Людмилі Аверченко, дорогим тестю і тещі — за підтримку і за дачу в Старій Збур’ївці, на якій ми жили, поки знімали Шерифів. Max Afanasyev — за візуалізації щоденників та відео-арт з наших кіно-матеріалів. Anton Baibakov, Maria Nesterenko — за ніжну музику і звук. Artom Sirko — за колір. Vadym Ilkov — за фотографії з наших довжелезних експедицій у пошуках ідеальних локацій. Семен Мозговий — за відео і монтаж. Ustin Danchuck, Ілона Коротіцина — за реактивну поміч з газетними підшивками і цифровими архівами.
І найголовніша подяка — моїм батькам, Алла Тютюнник та Леонід Бондарчук, за те, що навчили бачити Херсон таким прекрасним. Мамі — за усі сенси, якими наповнюються наші сценарії, і за назву цієї виставки, сформульовану нею в монолозі мами Мусі у Вулкані:
Дякую усім за можливість побувати у цих теплих сонячних днях, з яких не хочеться повертатися. Приходьте в п'ятницю (ред. 27 червня 2025 року) у Mystetskyi Arsenal на відкриття.