Люди, хіба таке буває...

Олена Афанасьєва

Автор

Поширити:

Скопійовано

29 травня 2026 14:54

Фото: сторінка Олени Афанасьєвої

Вчора ввечері відбулася церемонія нагородження Europa Nostra Award / European Heritage Award. Скажу чесно: для мене це було дуже-дуже важко. Бо всі три лауреати цього року були відзначені за роботу зі спадщиною, яку знищує росія.

Спадщина Поліни Райко - так, ми працюємо, винаходимо способи говорити про неї, продовжуємо закохувати в неї людей (до речі, я навіть не можу порахувати, скільки людей до мене підходило після презентації і церемонії, щоб висловити своє неймовірне захоплення нашою Поліною, власне її мистецтвом).

Другий лауреат - ГО "Музей відкрито на ремонт", Леонід Марущак його відважна команда, які з початку повномасштабної війни евакуювали з прифронтових територій безліч музейних експонатів. Третій лауреат, який на додачу до відзнаки отримав Гран-прі - Чернігівський музей, за історію музейниці Марини Гриценко, головної хранительки музейних фондів, яка приєдналася до ЗСУ як бойовий медик і загинула у серпні 2025 року. Тобто була вбита росіянами. Як і сотні тих, хто власне і є українською культурою.

Всі три нагороди, які отримала Україна - для мене це страшний біль... Мені було дуже важко на сцені, стояти серед красивих, багатомійонних проектів, серед людей, які можуть спокійно й з насолодою вивчати, реставрувати, розвивати... А ми рятуємо, що можна врятувати. Вигадуємо все, що можна вигадати. І плачемо від болю втрат. Звісно, для Європи наш досвід зараз дуже цінний, але... не дай вам боже. Звісно, ці відзнаки - жест підтримки України, і ми це дуже цінуємо, але...

Словом, я була дуже розгублено після церемонії. Я питала себе - чи це щось змінить, нащо я це роблю, коли навколо відбувається таке страшне. Згадувала старого індуса, у якого вдень купила лассі (холодний напій) і який розказував, що був в Україні, що йому дуже сподобалося... А ще питав, чи не думала я переїхати в іншу країну. Я сказала - ні. Бо лассі можна готувати будь-де, а рятувати українську культуру - тільки в Україні.

До ліжка я добралася о 4 ранку. В торбі - бронзова відзнака, яка б мала бути на будинку в Олешках. Розумію, що спати не буду, бо нерви просто в шмаття. Відкриваю телефон - а там фото від Ганни Кислої і підпис: "Сьогодні розквітла перша квітка ірису Поліна Райко".

Хіба таке буває.

Хіба таке буває просто так?