Чотири місяці в неволі. Життя в окупованому Херсоні

“Дні в окупації назавжди закарбуються в пам’яті та ще довго служитимуть темами для оповідей дітям та онукам”, – розповідає «Вгору» жителька Херсона пані Тетяна.

Як усе почалося

Російські військові зайшли в місто 1 березня. Пам’ятаю, сиділи сім’єю та з острахом дивилися відео з місцевих каналів. Лячно було бачити як по безлюдних вулицях їдуть танки та БТРи.

Усі поховалися й не висовувалися, чекали, що буде далі. І ось на екрані відео: солдати, немов таргани, пересуваються по сусідній із нашим будинком вулиці. Ці відчуття важко передати, адже  сидиш вдома й нічого зробити не можеш. Певно, ніхто з херсонців не думав, що колись у наше місто знову зайдуть окупанти, як і в Другу світову.

Того ж дня вирішили, що не будемо виходити на двір декілька днів. Щоби дізнаватися новини, постійно сиділи в інтернеті та листувалися з рідними та друзями з різних мікрорайонів міста та області. Тільки так дізнавалися про пересування та дії загарбників. Як тільки ці нелюди зайшли в Херсон, почали обстрілювати будинки в Таврійському мікрорайоні, Шуменському, ХБК, Забалці. Водночас у місті не лишилося ні адміністрації, ні поліції, ні військових. Люди опинилися в заручниках.

Нові реалії

Так розпочалася страшна сторінка життя в окупації. З перших днів Херсон наче паралізувало: міський транспорт зупинився, аптеки, магазини, ринки, банки закрились. В’їзди та виїзди з міста та області перекрили окупанти.

Доступні раніше продукти – хліб, молоко, яйця – знайти було майже не можливо. Голови ОСББ та волонтери почали роздавати хліб:  буханець – в одні руки. Росіяни в той самий час закріплювалися в місті – зайшли до будівлі ОДА, поставили там техніку з солдатами та періодично встановлювали блокпости по Херсону. Але містяни до останнього виходили на мітинги, показати, що загарбникам тут не раді.

Трохи згодом міська рада анонсувала рух транспорту, роботу магазинів, ринків. Але черги за найнеобхіднішим були кілометрові. Аби дістати харч, треба було стояти півдня, і не факт, що отримаєш щось.

Продукти стали розкішшю, а ціни на них злетіли до небес. Дорожнечу виправдовували  дорогим доставленням та бензином. Якщо до війни цукор коштував 20-30 грн, то в перший місяць окупації злетів до 100 грн.

Єдине, чого можна було купити вдосталь  – херсонські овочі та фрукти. Ціни на них були доступними. Наприклад, 1 кг огірків коштував у середньому 7-10 грн. Хоча фермерам від цього не легше. Раніше вони відвозили продукцію на ринок у Великі Копані чи за межі області. І за сезон могли вторгувати достатньо грошей, аби потім себе забезпечувати до наступного врожаю. Але військові не дозволяли торгувати за межами області, а на ринок у Копанях приїжджали «кримчаки» та  скуповували за копійки тонни врожаю, щоб потім везти у рф.

Люди вклали гроші, сили, щоб потім продати кілограм картоплі по 1,5 грн гуртом. У багатьох рука не підіймалася продати за безцінь овочі, тож по дорозі додому викидали їх на узбіччя або в лісосмугу. 

Виходячи на вулицю, брали із собою запасні, “очищені” від соцмереж та месенджерів, телефони.

На превеликий жаль, на території Херсонщини військові викрали майже 500 людей, частина з них вже повернулася після тортур та катувань.

Виїхати – не можна лишитися

Зрозуміти життя в окупованому місті зможе тільки той, хто відчув це на собі. Тетяна з чоловіком довго вагалися виїхати, адже офіційних зелених коридорів не було.

Відправною точкою для евакуації стало відключення українського мобільного та інтернет-зв'язку. Всі опинилися в повній невідомості. На телебаченні тільки російські канали, на радіо – теж.

Всюди почали продавати російські сімки та підключати російський інтернет. До цього ще варто додати роздачу російських паспортів, відкриття російських супермаркетів, введення в обіг рублів, постійні обстріли, які ведуть окупанти з території Херсонщини, терор  населення.

Тому жити в неволі стало нестерпно, і Тетяна з чоловіком виїхали на підконтрольну територію. 

Дихати стало легше, але жінка й досі озирається на великі чорні автівки, які нагадують “зетки”. 

Лишилися страх, ненависть до загарбників, які прийшли відібрати найдорожче, твою землю. Але жінка вірить, що Україна переможе і ЗСУ поверне рідний Херсон додому.