Лікарі порушують права людини не лише відмовою лікувати, а й лікуванням хвороби, якої пацієнт не має

Артур Шипенко (прізвище та ім’я замінені) є особою, що хворіє на туберкульоз. 27.10.2003 року чоловік звернувся до прокуратури Закарпатської області із заявою про злочинні дії, вчинені працівниками Мукачівської, Ужгородської лікарень та “Фтизіатрії”. Він повідомляв, що лікарі некваліфіковано провели його обстеження, встановили неправильний діагноз та призначили лікування, що призвело до погіршення стану його здоров’я.

Сім кіл “лікувального пекла”

Зокрема, у 2001 році в Мукачівській лікарні (далі – ЦРЛ м. Мукачево) йому призначили лікування, яке загострило супутні захворювання, на які страждав Артур внаслідок перенесеного у дитинстві ДЦП: медикаментозної алергії (на антибіотики пеніцилінового ряду) та кандидозу.

Лікуючий лікар виявила у нього нові симптоми, але не визначила їх як причину туберкульозної інфекції і тому призначила хибне лікування. В результаті призначеної терапії у А. Шипенка до попередніх симптомів додалися нові. На стаціонарному лікуванні, при проведенні УЗД печінки та підшлункової залози, у заявника було виявлено ознаки загострення холециститу, реактивного гепатиту, але чомусь ніякого лікування з приводу цих захворювань не було призначено.

Артур звернувся по допомогу і до фтизіатра, зробив рентегенографію, яка показала ураження легень, але лікар зробив висновок, що «даних на туберкульоз немає» і призначив неправильну схему лікування, в результаті застосування якого стан здоров’я чоловіка знову погіршився.

Консультуючись у чергового лікаря, але вже заочно, чоловік отримав діагноз «синдром Бехчета». Хоча методика встановлення такого діагнозу передбачає проведення консультацій стоматолога, дерматолога, і окуліста.

На момент госпіталізації до Ужгородської лікарні стан Артура Шипенка був важкий, температура тіла трималася на рівні 38-39 градусів, прогресувала кахексія (стан, що супроводжується великою втратою маси тіла), відсутність апетиту, диспептичні явища, висипи у роті та на статевих органах, періодично з’являвся кашель, болі у грудній клітині тощо.

Чоловіка оглянув завідуючий кафедрою госпітальної терапії Ужгородського національного університету і  призначив лікування погодженого раніше іншим лікарем діагнозу «Хвороба Бехчета». Після одноразового прийому препарата «Кортанцил» стан А. Шипенка надзвичайно погіршився і він одразу припинив його приймати.

Під час перебування чоловіка в Ужгородській лікарні у відділенні ревматології лікар неодноразово без його згоди приводив у палату групи студентів-медиків та клінічних ординаторів, демонструючи Артура як «пацієнта із рідкісною «хворобою Бехчета».

У присутності 10-12 студентів-медиків огляди тривали від 10 до 30 хвилин, під час яких лікар просив заявника продемонструвати наявні у нього висипи у ротовій порожнині та на статевих органах, тобто повністю роздягтися. Пан Шипенко не давав згоди на такі огляди, відмовлявся демонструвати оголені частини тіла, кожного разу відчував сором і дискомфорт перед скупченням незнайомих людей у лікарняній палаті.

Коли був проведений консилярний огляд, лікарі констатували факт, що «…ознаки основного захворювання нівельовані. Ознаки активності хвороби Бехчета відсутні. На перший план виходить системне ураження грибком рода candida».

24.09.2001 року заявника було госпіталізовано до «Фтизіатрії» в Ужгороді. У виписці лікар не вказав висновок консилярного огляду про те, що у Артура вісутня «хвороба Бехчета».

На час госпіталізації у А. Шипенка було встановлено і підтверджено діагноз «Вогнищевий туберкульоз верхньої частки лівої легені, катексія, інтоксикація (МБТ +)».

27 вересня 2001 року Артуру було видано «повідомлення про хворого з вперше встановленим діагнозом активного туберкульозу».

Завідуюча терапевтичним відділенням «Фтизіатрії» затвердила лікування слабодіючими антибіотиками: вона та лікар-фтизіатр продовжували вважати, що основним діагнозом є «хвороба Бехчета».

У зв’язку з тим, що препарат «Дексаметазон» згубно діяв на стан здоров’я Артура Шипенка, він категорично заперечував таке лікування, але лікар, приховавши назву препарату, продовжувала проводити лікування цим препаратом, який вводили заявникові внутрішньом’язево упродовж тижня.

Належного лікування грибків роду “Кандіда” чоловік не отримав. Лише 17 жовтня 2002 року йому провели специфічне рентгенологічне обстеження на туберкульоз легень: рентгеноскопія та томографія легень і розпочали повноцінне лікування туберкульозу.

Внаслідок описаного лікування Артур Шипенко був переведений довічно у ІІ групу інвалідності через неправильне діагностування хвороби та лікування ліками, недозволеними для  медичного застосування,  що призвело до тяжких наслідків для його здоров’я.

 У довгих пошуках справедливості

Для висновку про наявність складу злочину у діях лікарів медичні документи підлягали експертній оцінці.

До порушення кримінальної справи медичні документи про лікування Артура було направлено до Закарпатського обласного бюро судово-медичної експертизи, яке 10 листопада 2004 року зробило висновок про те, що «діагностика та лікування виявлених у А. Шипенка захворювань проводилася правильно – виходячи з можливості лікувальних закладів». 

У документі також було зазначено, що мати заявника звернулася до прокуратури із листом про те, що вони [Артур та його мати] не заперечують проти проведення дослідження у місті Ужгород, чого в дійсності не було.

Через деякий час заявник просив прокуратуру Закарпатської області видати йому постанову про порушення кримінальної справи чи про відмову в порушенні кримінальної справи за його заявою. Прокуратура повідомила, що жодного рішення щодо заяви не приймалося. 

Згодом, попри те, що експертиза була проведена із порушенням порядку і процедур, взявши до уваги висновок Закарпатського обласного бюро судово-медичної експертизи, прокуратура області відмовила у порушенні кримінальної справи.

У травні 2006 року прокуратура Закарпатської області повідомила, що сім’я А. Шипенка систематично зверталася в органи прокуратури щодо його неправильного діагностування та лікування. З даного приводу прокуратурою області давались доручення управлінню охорони здоров’я щодо проведення рецензії історії хвороби та призначалися комісійні перевірки з цього питання, які не знаходили порушень з боку лікарів. Проте заявник та його батьки продовжували звертатися в різні інстанції щодо неправильного лікування хворого.

Генеральна прокуратура України також відмовилася порушувати кримінальну справу, а матеріали повернула до прокуратури Закарпатської області з вимогою організації належної додаткової перевірки та прийняття законного рішення. У серпні 2006 прокуратура Закарпатської області повторно відмовила в порушенні кримінальної справи.

За весь цей час тільки в Генеральній прокуратурі України було зареєстровано 86 звернень від заявника та народних депутатів України в його інтересах, але жодного разу кримінальну справу не було порушено.

11.08.2004 року А. Шипенко звернувся до Мукачівського міськрайонного суду з позовом до Мукачівської лікарні про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої некваліфікованими діями медичних працівників.

Уже в законному порядку, з дотриманням порядку і процедур заявник міг ініціювати проведення технічних, графологічних та судово-медичних експертиз у справі для встановлення факту допущення медичними працівниками неправомірних дій, що призвели до погіршення його стану здоров’я. Згодом він також збільшив власні вимоги і коло відповідачів – разом із Мукачівською лікарнею були залучені також лікарня м. Ужгород та «Фтизіатрія».

З різних підстав жодна з експертиз не була проведена.

До прикладу, суд призначав експертизи, проте не направляв вчасно матеріалів до експертної установи. 

Довгий час відповідачі, якими виступали медичні заклади, проти яких позивався Артур, просто не надавали медичні документи для аналізу. 

Суд, в якого А.Шипенко вимагав витребувати ці матеріали від відповідачів, також зволікав і тому судово-медичної експертизи не було проведено ані в Київському інституті судових та судово-медичних експертиз, ані у Львівському обласному бюро судово-медичних експертиз.

Тільки після того, як медична документація була зібрана, позивач сплатив витрати на проведення експертизи у розмірі 12 199,40 грн. і матеріали були направлені до Головного бюро судово-медичних експертиз Міністерства охорони здоров’я України.

Через неспроможність організувати судовий розгляд з дотриманням строків та процедур, Артур подав клопотання про відвід судді. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви про відвід та та виніс рішення, яким відмовив в задоволенні зміненого позову. Тоді чоловік подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

18.10.2011 року Головне бюро судово-медичної експертизи надіслало до апеляційного суду висновок судово-медичної експертизи №109/109А/11. Експерти вказували на ряд порушень, допущених під час лікування чоловіка на етапах перебування у ЦРЛ м. Мукачево, лікарні м. Ужгород та «Фтизіатрії», серед яких:

1. при проведенні лікування сухого плевриту не запідозрено наявність туберкульозного процесу (ст. 167 Висновків);
2. не призначено виконання рентгенівських знімків грудної клітини – оглядового та в бокових проекціях (ст. 167 Висновків);
3. діагноз «хвороба Бехчета» було підтверджено ревматологом у той час, коли «клінічні ознаки, які підтверджували її [хворобу Бехчета] були відсутні» (ст. 168 Висновків);
4. діагноз «туберкульоз» зазначений тільки у виписці, але не відображений в історії хвороби №15495/01 (ст. 167 Висновків);
5. наявних клінічних і лабораторних даних для підтвердження діагнозу «Синдром Бехчета» було недостатньо, але навіть при підозрі на цю патологію факт призначення гормональних препаратів «при не виключеному туберкульозі, без проведення адекватної протигрибкової терапії (призначена лише 13.09.01 р.) не можна вважати виправданим.
6. в зв’язку з висновком консиліуму від 21.09.01 р., про відсутність ознак активності «хвороби Бехчета», записів про відміну застосування гормональних препаратів в медичній документації немає…» (ст. 168 Висновків);
7. хворому були призначені лікарські засоби, які протягом 2001 року та по теперішній час не були  зареєстровані в Україні як лікарські засоби та не були внесені до Державного реєстру лікарських засобів;
8. при наявності туберкульозу, застосування гормональних препаратів могло погіршувати стан хворого за рахунок зниження захисних сил організму…, збільшувати обсяг деструкції легеневої тканини, потяжчувати інтоксикацію, подовжувати тривалість перебігу туберкульозу та термін видужання від цього захворювання…» (ст. 167, 169 Висновків);
9. лікування кандидозу у ОКЛ м. Ужгород було неефективним, наявність розповсюдженого кандидозу негативно вплинуло на перебіг туберкульозного процесу (ст. 169 Висновків);
10. беручи до уваги результати … основним діагнозом слід було вказати «Інфільтративний туберкульоз у фазі розпаду. БК+», а не «Вогнищевий туберкульоз лівої легені. БК(+)». До заключного діагнозу слід було додати кандидомікоз» (ст. 169 Висновків).

На початку 2012 року Апеляційний суд Закарпатської області виніс рішення, яким частково задовольнив апеляційну скаргу Артура Шипенка і вирішив:

• стягнути моральну шкоду з Мукачівської ЦРЛ у розмірі 2000 грн., з обласної клінічної лікарні м. Ужгород – у розмірі 5000 грн., а з обласного територіального медичного об’єднання “Фтизіатрія” м. Ужгород – у розмірі 3000 грн.;
• стягнути з Мукачівської ЦРЛ 2440 грн. судових витрат, з обласної клінічної лікарні м. Ужгород – 6100 грн. судових витрат, з обласного територіального медичного об’єднання “Фтизіатрія” м. Ужгород  – 3660 грн. судових витрат.

27.11.2015 року у зв’язку з тривалим невиконанням наведеного рішення суду заявник звернувся за роз’ясненнями до управління Державної виконавчої служби.

18.01.2016 року А. Шипенко подав до суду першої інстанції заяву про поновлення строку для пред’явлення виконавчого документу для виконання і суд виніс ухвалу про задоволення заяви про поновлення строку для пред’явлення виконавчих листів до виконання.

Артур звернувся із виконавчим листом до міських  відділів державної  виконавчої служби в Мукачево та Ужгороді, які відмовили у відкритті виконавчих проваджень у зв’язку з тим, що «виконавчі провадження, де боржниками виступають підприємства, що обслуговуються в органах Державного казначейства підлягають завершенню, так як встановлено новий порядок виконання таких виконавчих документів».

Тоді чоловік звернувся до головного управління казначейської служби в Закарпатській області із заявою про прийняття виконавчих листів  про стягнення з «Фтизіатрії» та лікарні м. Ужгорода на користь заявника присуджених йому суми моральної шкоди та судових витрат.

«Фтизіатрія» відповіла, що «…боржник не вправі перерахувати заборгованість …, оскільки це суперечить Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників…».

А. Шипенко знову подав виконавчий документ про стягнення на його користь присуджених сум з «Фтизіатрії», після чого з казначейського рахунку «Фтизіатрії» було списано кошти в розмірі 3000 грн. та 3660 грн.

Чоловік продовжив боротьбу і звернувся до управління Державної казначейської служби (ДКСУ) в м. Мукачево з заявою про виконання виконавчого листа в частині стягнення на його користь вже з Мукачівської ЦРЛ суми моральної шкоди та судових витрат. 17.05.2016 року з казначейського рахунку Мукачівської ЦРЛ було списано кошти в розмірі 4400 грн.

26.05.2016 року виконавчий документ в частині стягнення на користь заявника сум з лікарні м.Ужгорода було повернуто чоловікові у зв’язку зі зміною Порядку пред’явлення виконавчих документів. Тоді чоловік звернувся зі скаргами до Апарату Верховної Ради України, Секретаріату Кабінету Міністрів України та Генеральної прокуратури, які листами були направлені до Державної казначейської служби України для розгляду.

ДКСУ повідомила Артура Шипенка про те, що у виконанні рішення суду в частині списанні коштів з відповідача – лікарні м.Ужгорода – відмовлено у зв’язку з неправильним зазначенням назви відповідача у виконавчому листі та рішенні  суду від 16.01.2012 року.

Представник заявника подав до апеляційного суду Закарпатської області заяву про виправлення описок у судовому рішенні:  апеляційний суд Закарпатської області виправив описку в рішенні, зазначивши правильну назву відповідача –  Закарпатська обласна клінічна лікарня імені Андрія Новака.

Суд першої інстанції також виніс ухвалу про виправлення помилки у виконавчому листі, зазначивши правильну назву відповідача. Після цього заявник повторно звернувся з заявою про прийняття виконавчого листа до головного управління  казначейської служби в Закарпатській області, а 20.01.2017 року з казначейського рахунку лікарні м.Ужгорода було списано кошти в розмірі 5000 грн. та 6000  грн.

Окрема кримінальна справа

З черговим повідомленням А. Шипенка про злочин, вчинений медичними працівниками Закарпатської області та за наявності висновку судово-медичної експертизи від 12.10.2011 року, кримінальне провадження було розпочато тільки у 2012 році!

Відповідно до висновку експерта, у медичних картках заявника  в Мукачівській ЦРЛ, лікарні м. Ужгород та «Фтизіатрії» наявні численні виправлення та дописи, підчистка, підтирка з монтажом документів.

Експертиза встановила, що на сторінках медичної картки, де зазначений діагноз туберкульоз та медичні призначення щодо його діагностування та лікування «…рукописні записи виконані барвником, що відрізняється за візуально оціночними характеристиками (колір та відтінок, властивості в ультрафіолетових та інфрачервоних променях) від барвника, яким виконані інші рукописні записи…».

Серед них записи:

«…tbc»;

«…навпроти «Ro-графія ОГК» «Хворий категорично відмовляється!!!»;

«…Прошу зробити Ro-скопію ОГК»;

«…Незважаючи на всі умовляння від Ro-обстеження відмовляється»;

«…лівий боковий Ro»;

«вогнещевий tbc лівої легені Дисбактеріоз вторинний»;

«отримав лікування…» (додаток висновок технічної експертизи).

Також виявлено, що в медичних картках видалялися попередньо наклеєні аркуші.

В записи обстеження Артура щодо температурних показників вносилися зміни шляхом підчистки та дописки штрихів: «в місці розташування цифрових позначень «38,4» раніше був виконаний запис «36,4». Експертами виявлено 8 аналогічних підчисток в записах у період з 13 по 22 липня 2001 року.

Окремо експерти зробили висновок про те, що «на титульній сторінці в місці розташування графи «діагноз клінічний» наклеєний аркуш паперу білого кольору, на поверхні якого наявний рукописний запис «Інфільтративний туберкульоз в/частини лівої легені у формі розпаду МБК(+)…» при спостереженні даної частини документу в прохідному світлі спостерігаються рукописні записи, які розташовані під наклеєним аркушем паперу, але зміст даних записів не вдалося встановити».

Спроба захистити порушені права в Європейському суді з прав людини 

У своїй скарзі до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) Артур Шипенко поскаржився на порушення права на справедливий суд, у тому числі недотримання розумних строків на розгляд справи, порушення права на повагу до приватного життя через неправильне лікування, у тому числі недозволеними на території України лікарськими засобами, та через демонстрацію його студентам-медикам. Крім того, заявник зазначав, що остаточне рішення національного суду не було виконано вчасно, що також становило порушення його права на справедливий суд.

25 травня 2020 року справа була комунікована ЄСПЛ, що означало, що Уряд мав надати заперечення на скаргу А.Шипенка, а останній в свою чергу мав знайти спеціалістів, які б змогли представити його в ЄСПЛ на цьому етапі та підготувати якісні зауваження на заперечення Уряду.

У квітні 2021 року юристи Центру стратегічних справ УГСПЛ разом із Артуром завершили підготовку зауважень в його інтересах і направили їх до Суду. Наразі ми очікуємо рішення ЄСПЛ у цій справі.