Українські військові і НАТО: чим українцям корисний досвід альянсу
За останні 5 років майже 37 тисяч бійців української армії отримали подібний досвід спільного навчання України та країн НАТО.
ЗСУ активно запрошують за кордон – тільки за минулий рік таких маневрів було понад десяток. Як вони проходять? Чому там навчаються українські бійці? І чому навіть цей унікальний досвід не завжди утримує їх в армії? З'ясовували журналісти спеціального проекту Радіо Свобода «Донбас.Реалії».
Українські бійці й техніка все частіше відправляються в Європу. Після майже п'яти років війни на Донбасі військових з України охоче чекають на навчаннях країн Північноатлантичного альянсу.
«НАТО високо цінує внесок України у навчання, тому що вона допомагає нам залишатися сильними і допомагає покращувати нашу здатність працювати спільно. Наше партнерство за останні кілька років зміцнилося, в тому числі зростає кількість спільних навчань. Ми працюємо разом – починаючи з питань морської безпеки і навчань у Чорному морі, до питань готовності до надзвичайних ситуацій», – каже голова представництва НАТО в Україні Александер Вінніков.
Українські військові під час тактичних навчань кілька років відігравали роль «поганих хлопців» – так звана група OpFor – у них завжди менше сил і техніки, ніж в альянсу. Але реальний бойовий досвід під час навчань дозволяє діяти несподівано хоч і для умовного, але противника.
«Зайшли в тил, захопили тактично-оперативний центр батальйону. Також тут було спіймано 20 офіцерів і сержантів. Була захоплена повністю вся документація, враховуючи накази, планувальні документи, карти, оверлеї. Все, що було відпрацьовано в цьому батальйоні», – коментував хід операції лейтенант Сергій Магльований під час багатонаціональних навчань Saber Junction 18, що у вересні 2018 року проходили у Німеччині.
Яка користь Україні?
Як повідомили журналістам «Донбас.Реалії» у Генштабі ЗСУ, як правило, в навчаннях НАТО від України бере участь ротно-тактична група – це до півтори сотні людей із десятком одиниць бронетехніки. Починаючи з минулого року, вони діють не тільки як противник, а й у складі основних сил НАТО.
«Це може бути локалізація конфлікту. Це може бути ведення бойових дій в умовах місцевої забудови. Це може бути і супроводження гуманітарних конвоїв. Наше завдання полягає в тому, щоби залучити наші підрозділи, наших військових до виконання якомога більшої кількості різнорідних завдань. Тому що ми використовуємо ці навчання, особливо навчання за кордоном, як таку унікальну можливість набуття знань, умінь і навичок, які в іншому разі ми б не набули на території України», – пояснює тимчасовий виконувач обов'язків начальника головного управління військового співробітництва і миротворчих операцій Генштабу ЗСУ Геннадій Коваленко.
Точних даних про те, скільки українських військових отримали досвід на маневрах за кордоном за останні 5 років, в Генштабі не повідомили, але надали статистику багатонаціональних навчань і за кордоном, і в Україні.
Із 2014 року пройшло більш ніж шість десятків маневрів, де 37 тисяч українських військових взаємодіяли з представниками альянсу. Більша частина отримала досвід саме в Україні – наприклад, на сухопутних навчаннях «Рапід Трайдент» або морських «Сі Бриз». Інші проходили курс підготовки за участю західних інструкторів.
За даними Генштабу, найбільші навчання за кордом, в яких брали участь українські військовослужбовці, проводили на території Литви (Flaming Sword – навчання ССО), Німеччини (Combined Resolve – навчання сухопутних військ, Saber Junction – навчання десантно-штурмових військ) та Румунії (Platinum Eagle – навчання морської піхоти).
У Генеральному штабі роз’яснюють – такі навчання дозволяють оцінити рівень сумісності, якого набули підрозділи під час свого розвитку.
«Тобто подивитися, як же все-таки збігаються наші штабні процедури, наші планувальні процедури, наші процедури застосування військ. Яким чином вони збігаються чи не збігаються із підходами провідних країн світу. Це перша мета. Друга мета – це ознайомитися з передовим досвідом в плані планування та проведення операцій», – додає Геннадій Коваленко.
Із власного досвіду
Олег – вже 15 років в ЗСУ. За ці роки неодноразово бував на навчаннях за кордоном. Каже: на початку війни знання, отримані там, стали в нагоді під час реальних боїв і вберегли від саморобних вибухових пристроїв. За роки бойових дій на Донбасі офіцер побував на навчаннях в Литві, Польщі, Туреччині, Німеччині та Італії.
«Я вже не як боєць дію. Зараз вже пішло планування. Завдання моє – продумати цей план. Скласти його. Зробити всі плюси і мінуси. Всі ризики виключити або придумати свій план на кожен ризик, а безпосередньо сам підрозділ це все, що ми надумали, втілює в життя», – розповідає про свій досвід військовослужбовець 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ Олег.
Олег Карпенко – теж десантник і також бував на навчаннях в Європі. Відслужив 8 років – починав командиром взводу, а звільнився капітаном на посаді заступника командира батальйону. Зараз працює у благодійному фонді «Повернись живим» і часто спілкується з військовими на передовій. Каже: досвід, отриманий за кордоном, дійсно корисний для українських військових, але відтік кадрів перекреслює цей почин. Як приклад наводить підрозділ, де служив сам.
«Досить багато людей або переводиться до інших підрозділів, де служба безпосередньо є трохи легшою, або люди взагалі звільняються. І тому сенс цих навчань, коли десь приблизно 20–30% від того особового складу, який навчався, залишилося, то він багато втрачається. Спілкуючись з командирами різних бригад, багато проходило багатонаціональних навчань, але, як кажуть, плин кадрів постійно присутній», – каже екс-військовослужбовець ЗСУ, представник фонду «Повернись живим» Олег Карпенко.
Продовжуючи допомагати армії як волонтер, Олег все ж звільнився із ЗСУ.
«З боку командирів багато є завдань, які не стосуються безпосередньо, не включаються в функціональні обов’язки солдата або офіцера. Це досить багато безглуздих завдань, які ще лишились із радянської армії», – продовжує Олег Карпенко.
За словами експертів, армія втрачає кадри через радянський пережиток – статут внутрішньої служби або обмеження ведення бойових дій, недостатньо високі зарплати і паперову тяганину. Чимало людей залишаються в армії лише через війну.
«У нас кажуть про стандарти НАТО, не розуміючи, що стандарт НАТО передусім розвантажує командирів. Сприяє більшій гнучкості і швидкості прийняття рішень. В цьому сенс стандартів НАТО. Вони передусім торкаються управління, а не форми, не харчування, ні навіть гуртожитків. А у нас командир роти, батальйону – це писар. Це людина, яка сидить у стосах паперів, у якої основне озброєння – ксерокс і комп'ютер, на якому потрібно щось постійно друкувати, або ручка – розписуватися», – каже військовий експерт та журналіст Юрій Бутусов.
Навчаючись разом із військами НАТО, українська армія отримує новий, унікальний для себе досвід, але одночасно втрачає його і людей через внутрішні проблеми, кажуть експерти. За даними Генштабу ЗСУ, в Україні майже 180 тисяч резервістів першої черги – людей з бойовим досвідом. Але сьогодні значна їх частина готова йти на війну, але не на службу в армії, зауважують експерти.
Підтримайте роботу редакції. Долучайтеся до спільноти"Вгору" https://base.monobank.ua/
