Онлайн-знайомство, що врятувало життя. Історія подружжя з Херсонщини

Це  історія кохання під час війни, яке почалося з віртуального знайомства, а стало порятунком і початком спільного життя. Каховчанка Альона та херсонець Олег познайомилися у квітні 2022 року, коли їхня рідна Херсонщина вже перебувала в окупації.

“Його підтримка мене окриляла”

Це було випадкове онлайн-знайомство під час війни – одна з багатьох історій людей окупованої Херсонщини. Вони знайшли одне одного в телеграм боті, що функціонував як чат для знайомств. Олег був вільний, а Альона мала чоловіка і доньку.  Але шлюб її був невдалим. Життя дівчини проходило в роз’їздах між окупованими Новою Каховкою та Каховкою, туди вона тікала від чоловіка, з яким їй жилося несолодко, до батьківського дому.

З Олегом Альона одразу знайшла спільну мову, вони подружилися й почали щоденно спілкуватися, підтримуючи одне одного. У перший тиждень після знайомства він виїхав із Херсона на підконтрольну Україні територію, але спілкування тривало й далі. Для Альони, яка весь час перебувала у напруженні через сімейну ситуацію та окупацію рідного міста, товариство Олега стало особистим острівцем спокою.

“Його підтримка завжди мене окриляла”, – зізнається Альона.

А Олег каже, що йому дуже сподобалися її очі та її доброта, яку він відчув під час спілкування. Він відзначає що Альона здавалася йому якоюсь особливою. Але тоді він ще до кінця не усвідомлював, що знайшов своє кохання під час окупації.

Олег з Альоною на початку його служби в ЗСУ

Їхнє віртуальне спілкування тривало близько трьох із половиною місяців. Але наприкінці липня 2022 року українські військові завдали потужного удару по величезному складу російських окупантів на Херсонщині, де зберігалася військова техніка та боєприпаси. За словами Альони, техніку звозили туди упродовж тижня, а після підриву гриміло по всій Новій Каховці. Окупанти почали шукати «коригувальників» серед мирного населення. Ходили по домівках, зупиняли людей просто на вулиці. Одного дня затримали й Альону.

Тоді вона вкотре втекла з дому після чергової сварки з тепер вже колишнім чоловіком і вирішила прогулятися, щоб заспокоїтися. Місцем сили та спокою для Альони була Новокаховська набережна, тож вона попрямувала через Парк Слави до моря, а біля Будинку культури натрапила на окупаційний блокпост. Її зупинили. Обличчя військових були закриті балаклавами, але по очах Альона здогадалася, що це буряти.

Вони були не в гуморі, одразу почали тиснути на дівчину, запитуючи, чому в неї немає російського паспорта та які й звідки вона отримує гроші. А коли задзвонив її телефон, забрали його на перевірку.  Альона була налякана й аж  тремтіла.

“А чіво ета ти так трясьошся”, – причепилися окупанти.

Ще й у листуванні Альони їм щось не сподобалося. Хоча спілкувалася вона лише з мамою та з Олегом. Хіба що була підписана на телеграм-канал з українськими новинами, з яких дізнавалася про повітряні тривоги, бо окупанти вимкнули сповіщення в місті.

Один із російських військових, дивлячись на Альону, раптом почав кричати:

“Так ти корєктіровщица! Іді сюда! Ти віновата в том, шта мірниє житєлі пагіблі”.

Вони викликали свого головного. Як згадує Альона, той почав її смикати й трясти, звинувачував у співпраці з ЗСУ, стверджував, що це за її наведенням підірвали їхні склади зі зброєю та зруйнували будинки по сусідству. Альона пояснювала, що уявлення не має, де розташовані ці склади, що в неї маленька дитина (донечці Лізі тоді ще не виповнилося трьох років), і вони з донькою самі ховаються від вибухів у ванній.

Я не знаю, що то було, чи янгол охоронець втрутився, чи просто сталося диво, та вони мене відпустили, – розповідає дівчина.

Однак, вона помітила, як окупанти щось записували у блокнот, і усвідомила: її життя під загрозою, адже будь-якої миті вони можуть знайти її адресу та забрати на підвал. Вже тоді ні для кого не було секретом, як війна змінила долі людей Херсонщини, що потрапили під прискіпливу увагу окупантів.

Перший, кому зателефонувала Альона, був Олег.

Олег з Альоною та їхніми дітьми Михайликом і Лізою

Кохання, що врятувало життя під час війни

"Я зрозумів, що треба її рятувати, бо якщо вони робили нотатки, то могли знайти, за що зачепитися", – каже Олег.

Він здогадувався, що від окупантів можна очікувати чого завгодно, бо в перші дні повномасштабного вторгнення на власні очі бачив, як біля Технічного університету в Херсоні підстрелили хлопця. Той, ймовірно, злякався перевірки й побіг, а окупанти одразу відкрили вогонь, і хлопець загинув.

Стурбований долею дівчини, Олег рішуче взявся за її порятунок: швидко знайшов волонтерів для евакуації та організував її виїзд вже наступного дня. А через день, 1 серпня 2022 року, в Могилеві-Подільському, де тоді жив Олег, вони вперше зустрілися після трьох місяців телефонних розмов. 

Альона очікувала побачити друга й рятівника, але зустріч виявилася доленосною: віртуальна дружба, сповнена підтримки, виявилася коханням із першого погляду. Вони й незчулися, як онлайн-знайомство переросло у справжні стосунки.

«Я їй допоміг, забрав до себе, ось так і вийшло», – просто каже хлопець.

Почуття виявилося взаємним і справжнім. Альона розлучилася, Олег освідчився, а 19 серпня 2023 року вони стали чоловіком і дружиною. Доньку Олени – Лізу Олег прийняв як рідну донечку.

“Він дав їй ту любов, яку вона не отримувала навіть від власного батька, і турбується про неї як справжній тато”, – ділиться Альона.

У жовтні 2023 року, Олега мобілізували до Збройних Сил України. Спочатку його служба проходила на Харківщині, куди поїхала й Альона, щоб бути разом із коханим і підтримувати його. У лютому 2024 року, вони дізналися, що вона вагітна, а через дев’ять місяців у подружжя народився син Михайлик.

Сьогодні, поки Олег захищає небо України на Донеччині, Альона живе у Вінницькій області, дбає про дітей, чекає й підтримує чоловіка на відстані.

З новонародженим синочком Михайликом

Їхня формула щастя в майбутньому мирному житті звучить так:

Ми мріємо, щоб скоріше закінчилася війна, щоб ми знову возз'єдналися і щоб наша родина, була разом постійно, а не тимчасово. Дуже хочеться повернутися до рідного Херсона, обійняти рідних та близьких, і просто жити й радіти життю.