Соратник Петлюри, “бог війни” та військові з невідомими долями. 5 херсонців, які воювали за Україну
Цього року, 29 квітня, відзначаємо річницю ухвалення Конституції Української Народної Республіки – одного з ключових документів української державності. Але її формували люди, які були готові за неї воювати у 1917-1921 роках.
Серед них – уродженці Херсонщини:
- соратник Симона Петлюри та один із засновників української армії;
- артилерист, який отримав одну з найвищих нагород Армії УНР;
- офіцери, про яких збереглося небагато відомостей, але вони зіграли важливу роль у становленні незалежної України.
Більшість із них після захоплення влади більшовиками так і не змогла повернутися додому – їхні життя завершилися в еміграції або далеко від рідного міста.
Це історії п’ятьох військових із Херсонщини, для яких боротьба за незалежність України стала справою життя.
Херсонець, який будував українську армію
Найближчий соратник Симона Петлюри. Один із засновників української армії. Людина, чиє ім'я знали в політичних колах Європи та США. Був знайомий з Іваном Франком та Євгеном Коновальцем. Це – херсонець Володимир Кедровський.
Він народився 13 серпня 1890 року в Херсоні. Вже в 15 років очолив підпільний український гурток. Через загрозу арешту йому довелося виїхати.
Згодом повернувся, закінчив Херсонське реальне училище та морехідну школу, навчався в Одеському університеті та працював у земстві.
З початком Першої світової війни Кедровського мобілізували до армії. Він служив у піхотному полку, пройшов курси прапорщиків, воював у кулеметній команді Балтійського флоту та в Кавказькій “Дикій” дивізії.
Фото Володимира Кедровського з сайту “Історична правда”
Революцію 1917 року він зустрів у рідному Херсоні. Саме тоді долучився до українізації військових частин і створення української армії. У травні того року відбулося його знайомство з Симоном Петлюрою під час Першого всеукраїнського військового з'їзду в Києві. Пізніше Кедровський став членом Української Центральної Ради.
Восени 1917 року йому надали звання підполковника Армії УНР. Але через пів року подав у відставку – не підтримав уряд гетьмана Скоропадського.
У березні 1918 року він повернувся в Херсон, де очолив статистичне бюро та відділ освіти. Але вже восени його терміново викликали до Києва.
Далі події розгорталися стрімко.
Зустріч із Євгеном Коновальцем, поїздка до Білої Церкви, де зосереджувалися Січові Стрільці, і початок повстання проти гетьманату. Кедровського призначили начальником штабу.
У січні 1919 року він брав участь у боях проти більшовиків у Києві. Під його командуванням роззброїли підрозділ “червоних”, який намагався захопити владу в місті. Згодом Кедровський став виконувачем обов’язків Головного державного інспектора Армії УНР, займався реорганізацією армії та зміцненням дисципліни.
Фото полковника Володимира Кедровського з сайту “Архів ОУН”
Пізніше працює на дипломатичній службі: в місії УНР у Туреччині, при штабі військ Антанти, представляє уряд у країнах Балтії.
У 1923 році він емігрував до США, де редагував газету “Свобода”, працював у сфері української освіти та очолював український відділ радіо “Голос Америки”.
Кедровський передав цінні матеріали до архівів у США – зокрема до бібліотеки Конгресу. Серед них були й оригінальні листи Симона Петлюри, які опублікували у 1956 році.
Помер у 1970 році в США, так і не повернувшись до Херсона. Але його ім’я залишилося в місті – на честь Кедровського назвали одну з вулиць у 2016 році.
Його історія – про вибір, який зробили багато українців понад століття тому, борючись за українську державність.
“Бог війни”«Артилерія — бог війни» — крилатий вислів, що підкреслює вирішальну роль артилерійських підрозділів у вогневому ураженні противника, руйнуванні оборони та підтримці піхоти. Вислів з'явився у 19 столітті, коли артилерію почали називати «володаркою битви». родом із Херсона
Бойовий генерал, артилерист, учасник найскладніших боїв часів Української революції. Людина, яка пережила газову атаку на фронті Першої світової й обороняла Київ від більшовиків. І це далеко не всі віхи біографії херсонця Олекси Алмазова.
Він народився в Херсоні в 1885 році. Тут минуло його дитинство. Згодом навчався в Тіфліському реальному, Олексіївському піхотному та Михайлівському артилерійському училищах. До Першої світової війни встиг закінчити курси електротехніка, прослужити в Лібавській та Ковельських фортецях.
Але в 1914 році почалася Перша світова війна – і життя Алмазова, як і тисяч молодих офіцерів, різко змінилося.
Він вирушив на фронт, командував артилерійськими підрозділами, отримав звання штабскапітана і кілька нагород. Пережив контузії та газові атаки.
У 1917 році, після краху Російської імперії, приєднався до українського військового руху.
Підпис: Фото генерала Олекси Алмазова з сайту Інституту історії України НАН України
Уже на початку 1918-го він командував батареєю Гайдамацького коша і брав участь у боях проти більшовиків за Київ. Вуличні сутички тривали майже два тижні – з кінця січня до початку лютого 1918 року. Українським військам довелося відступити, але вони фактично знищили “червону гвардію” в місті.
У березні 1918 року його підрозділ реорганізували в Запорізький артилерійський дивізіон, який у війську називали “Алмазівським”.
Олекса Алмазов став учасників Зимового походу Армії УНР 1919 року – одного з найскладніших рейдів тієї війни. Упродовж п’яти місяців українські війська пройшли понад 2,5 тисячі кілометрів тилами “червоних” і “білих” та провели понад 50 успішних боїв.
"Кінно-гірський дивізіон – зразкова частина в групі, а може, і у всій Повстанчій армії. Командував ним полковник Алмазов, од початку зорганізування в початку 1918 р. був це досвідчений кінногарматчик, організатор, людина високої моралі та одваги” – згадував комендант штабу Запорізького корпусу Никифор Авраменко.
За участь у Зимовому поході Олекса Алмазов отримав Залізний Хрест “За Зимовий похід і бої” – одну з найвищих нагород Армії УНР.
Потім була еміграція: спочатку в таборі інтернованих у Польщі, згодом працював на шахті, навчався і працював у Чехословаччині.
Повернутися до рідного Херсона він так і не зміг. Останні роки життя провів у Луцьку, де працював інженером.
Помер Олекса Алмазов 13 грудня 1936 року. В Херсоні на його честь названа одна з вулиць у 2016 році. Його шлях був не про посади чи звання, а про боротьбу за українську державу, яка триває і сьогодні.
Херсонці, про яких збереглося менше відомостей, але це не применшило їхню значущість
Про частину військових із Херсонщини збереглося небагато відомостей.
Їхні біографії не такі детальні, як у Кедровського чи Алмазова, але вони так само були частиною історії боротьби за самостійність України.
Ілюстративне зображення, згенероване за допомогою ШІ
Характерним прикладом такої біографії є життєвий шлях Михайла Кононикова. Майбутній полковник Армії УНР народився у 1864 році в Херсоні. Закінчив херсонську гімназію, навчався в Одеському піхотному училищі, брав участь у Першій світовій війні.
У роки Української революції був хотинським та бердичівським військовим комендантом, а також працював у системі постачання Армії УНР. Після 1920 року його подальша доля невідома.
Микола Перехрестів – ще один уродженець Херсонщини, про якого відомо небагато. Був поручиком у царській армії та дослужився до звання полковника.
У 1918 році працював у Генеральному штабі Української держави, згодом – у Дієвій армії УНР. Як склалася його подальша доля – невідомо.
Іван Сухоцький – підполковник Армії УНР, артилерист.
Навчався в Київському піхотному училищі, служив у фортецях – Керченській, Очаківській, Севастопольській.
У роки революції підтримав український рух. У 1918 році командував батареєю Коша морської оборони Української держави.
У 1920 році працював у військовому міністерстві УНР. Як склалася його подальша доля, також невідомо.
Це лише кілька історій. Насправді їх було значно більше – про тих, хто воював за Україну століття тому.
Але навіть ці кілька біографій показують: ця боротьба вже мала свої фронти, втрати та тяжкий вибір боротьби, коли знаєш, що можеш не повернутися додому.
Можливо, про частину військових детальніше ще напишуть історики – коли з’являться нові документи та факти.
Ще матеріали про Українську революцію та Херсонщину:
-v1-preview.webp)
