1918 рік. Незалежність України, про яку не треба забувати

1918 рік. Це не просто дата. Це час, коли Україна набувала самостійності. Проте росіяни втрутилися, щоб зруйнувати її та знищити.   

Розберемо на прикладі двох періодів, як це було та як український народ виборював і виборює незалежність та зберігає власну ідентичність.

Щороку 22 січня в Україні відзначають День Соборності. Ця подія - проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки - відбулася ще у далекому 1919 році. А рівно за рік до цього уряд Української Народної Республіки проголосив незалежність.  

Проголошення Акту Злуки українських земель на Софійській площі в Києві, 22 січня 1919 року. Знято з дзвіниці Софійського собору. Фото: Український інститут національної пам'яті 

Її проголошували тоді, коли на підступах до Києва були більшовицькі війська. Через тиждень у боях під Крутами Студентський курінь став на захист столиці України. Детальніше про ці події читайте у минулому матеріалі «Вгору» за посиланням. 

Які ж події цьому передували?

У лютому 1917 року  Російська імперія зазнала краху. Деякі дослідники вважають, що наче через свою «м’якотілість» цар Микола ІІ не втримав владу. Але там все було набагато складніше. Провали на фронті Першої світової, економічна криза, незакінчена аграрна реформа. 

До влади прийшов Тимчасовий уряд, який не міг визначитися, чи підтримує він самостійність, чи автономію підкорених народів. І ще 8 місяців у Росії тривали економічний колапс, програші на фронтах Першої світової та невизначеність з політичним майбутнім. Чим усе завершилося?  До влади прийшли більшовики. Для цього їм наче підготували «фундамент».  

Червоні агітатори у містах, армії та селах також постаралися спокусити  населення обіцянками безхмарного майбутнього під соціалістичним прапором. Також більшовики стали почуватися «збирачами» усіх колишніх територій Російської імперії. Це при тому, що їх ніхто на цю роль не призначав. Вони просто у листопаді 1917 року здійснили переворот. І понеслося…

Спочатку більшовики оголосили ультиматум Центральній Раді, яка  в листопаді проголосила автономію та Українську Народну Республіку. Це не дуже сподобалося більшовикам. Бо порушувало їхні плани як «збирачів русзьких земель». У грудні вони почали відкриту війну проти молодої української республіки.

22 січня 1918 року було проголошено незалежність УНР.

«Чутки про визначну історичну подію почали поширюватися раніше. І навколо будинку Центральної Ради на Володимирській вулиці зібрався великий натовп. Люди прагнули стати свідками історичного моменту. Багато публіки набилося на балкони сесійної зали. Після опівночі на сцену вийшли голова Центральної Ради Михайло Грушевський та голова Генерального секретаріату Володимир Винниченко. Зала вибухнула оплесками…  Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу» — буря овацій потрясла стіни зали. Крики «Слава Україні!» злилися у загальний переможний гул раба, вирваного з кривавої неволі», - цитує видання АрміяInform одну з тогочасних київських газет.

Що далі? Під тиском червоних загонів український уряд залишив столицю України. Але після підписання Брестського договору він повернувся. Потім був період Гетьманщини Павла Скоропадського та Директорії. Але, на жаль, утримати влади не зміг жодний наступний український уряд. Більшовики все-таки змогли захопити владу.

Українці опинилися у радянській в’язниці народів. Їм довелося пережити всі жахи голодоморів, Другої світової війни, терору та репресій.

Минуло 70 років,  рухнула радянська імперія. Не витримала “нерушима” так званих “наполеонівських реформ” генсека Горбачова. А потім ще олії у вогонь підлило його оточення. Організували заколот у серпні 1991 року, який відомий як “путч ГКЧП”. 

Ще за рік до цього Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. А 24 серпня 1991 року наша держава змогла вирватися з лап “червоного ведмедя” та була проголошена незалежність.

Мітинг біля будинку Верховної Ради України, 24 серпня 1991 р. З сайту Державного архіву Херсонської області

А що у ці дні на Херсонщині? Мітинг біля будинку Херсонського обкому, українські прапори над будівлею Новокаховської міськради, Херсонської облради та в інших населених пунктах області. Це все відбувалося з серпня по грудень 1991 року.  

Мітинг біля будинку Херсонського обкому КПУ, 25 серпня 1991 р. З сайту Державного архіву Херсонської області. 

Вже в грудні херсонці на Всеукраїнському референдумі підтвердили, що вони хочуть жити в незалежній Україні. Понад 90 відсотків жителів області поставили позначку “так”.   

Протокол Херсонської обласної комісії про результати Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року щодо підтвердження Акту проголошення незалежності України. З сайту Державного архіву Херсонської області

І що далі? Чи росіяни з цим змирилися? Ненадовго! Їхні імперські амбіції щодо України почали активно проявлятися з приходом до влади у Росії Путіна. 

Спочатку, у 2003 році, намагалися загарбати український півострів Тузла. А у 2014 році захопили частину Донбасу та Крим. Більше про ці події дивіться у минулому сюжеті “Вгору” за посиланням.  

У 2022 році вони здійснили повномасштабне вторгнення на території України. Але херсонці вийшли на проукраїнські мітинги та засвідчили, що не підкоряться загарбникам. Рух спротиву допомагав українським військовим. А ЗСУ доклали неймовірних зусиль для оборони та звільнення територій України. 

Віримо, що надалі вони звільнять усі окуповані території. Український прапор знову замайорить над Скадовськом, Новою Каховкою, Генічеськом та над усім лівобережжям Херсонщини.