Хотів підірвати Антонівський міст. Історія херсонця Віталія Лапчука, якого закатували та втопили військові РФ

Окупанти 27 березня 2022 року затримали в Херсоні колишнього військового та учасника тероборони Віталія Лапчука. Разом із ним у катівні опинилися його дружина Альона та старший син, яким згодом вдалося врятуватися. А Віталія жорстоко катували та тримали в полоні. На початку червня 2022 року його дружині повідомили: в Херсоні в Дніпрі знайшли тіло чоловіка з гирею на ногах. 

Ми поговорили з Альоною Лапчук та розпитали, як родина пережила окупацію Херсона, чому її чоловік вирішив доєднатися до тероборони та як вона пережила загибель Віталія.

Як Віталій долучився до тероборони й організовував спротив у Херсоні 

Де ваша родина перебувала під час повномасштабного вторгнення РФ 24 лютого 2022 року? І де був у цей час Віталій? 

Я була вдома в Херсоні. Наш будинок розташований в селищі Степанівка. А Віталій був у відрядженні в Києві. Коли почалися обстріли, я йому зателефонувала та сказала, що прийшла війна. Також спитала, що мені робити та куди їхати. Віталій все покинув і приїхав у Херсон. Ввечері 24 лютого він вже був вдома.

Віталій Лапчук разом зі своєю дружиною Альоною. Фото з особистого архіву

Чим Віталій займався до початку повномасштабного вторгнення? 

Він закінчив Національну академію сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. Був професійним військовим. Також навчався на юридичній спеціальності. Працював у херсонському університеті. Тобто він підполковник поліції, військовий, поліціянт і фахівець. Дуже розумна людина, порядна, правильна. Можна сказати, він був завжди там, де була потрібна допомога.  

Що робив Віталій після приїзду в Херсон? 

Коли Віталій приїхав, ми всю ніч не спали. Бо чули бої та гуркіт. І він зранку 25 лютого одразу поїхав на Антоновський міст, там також було чутно бої. Він казав, що Херсон взяти дуже складно. Бо в нас є Дніпро, він дуже широкий. Також є Антоновський міст і Каховська ГЕС – це два стратегічних об'єкти. З Антоновського мосту Віталій надіслав мені фото загиблих людей, це родина намагалася врятуватися з лівобережжя. Також він зустрів там представників ОБСЄ, які взяли в нього інтерв'ю.  

Пошкоджений Антонівський міст у Херсоні. Вересень 2022 року. Фото з окупаційних джерел

А Віталій один поїхав на Антонівський міст чи з ним ще хтось? 

Поїхав один. Потім він поїхав у держадміністрацію, в мерію та ТЦК. І почав телефонувати всім друзям, що треба захищати місто і це можливо зробити. Він як військовий, мабуть, знав якісь місця, де можна локалізувати спротив. Він зі мною мало спілкувався. Але я намагалася йому казати, що тут небезпечно залишатися. Через те що він був поліціянтом, то на нього в першу чергу могли звернути увагу. 

Як він описував свій досвід під час служби у теробороні Херсона?

Я всіх тонкощів не знаю. Але він не з першої спроби записався у тероборону. Його спочатку в Кропивницький відправляли й він там познайомився з Денисом Мироновим. І Денис йому потім зателефонував та сказав, що знайшов ТРО у Херсоні. І вони записалися туди. Віталій усіх своїх друзів туди також запросив. 25 лютого ввечері Віталій вийшов на відеозв'язок і вони там вже робили “коктейлі Молотова”. На ньому була вже військова форма. 

Денис Миронов разом із родиною. Джерело: 5 канал

Чи розповідав Віталій про конкретні події, завдання або труднощі, з якими стикався? 

Щодо того, як відбувалися бої – для мене все це було невідомим. Віталій приїздив із Денисом до нас додому 2 березня, вони щось привозили. І він тоді розповідав, що багато хлопців гинуть.

Тобто подробицями не ділився? 

Ні. Я тільки могла щось підслухати, коли він з кимось розмовляв телефоном. Чула, вони намагалися підірвати Антоновський міст, якийсь проліт. Віталій казав: “Дуже міцний міст, у нас немає для цього заряду”. Я так зрозуміла, що він розмовляв з друзями, з побратимами. Зі мною він міг поспілкуватися тільки про життєві проблеми. І казав, що все буде добре. 

Подобається матеріал? Долучайтесь до Спільноти та допомагайте нам більше розповідати історії людей, які живуть і працюють у прифронтовій Херсонщині.

Життя в окупованому Херсоні 

Чи розуміли ви, що залишатися у Херсоні небезпечно? Чи планували виїхати на початку окупації?

У соцмережах читала історії людей, які розповідали, що їхню квартиру зламали, працівників СБУ та поліції викрадають. І коли про все це дізналася, казала Віталію: “Це дуже небезпечно, людей викрадають, у нас може бути халепа, може, треба поїхати?”. А він відповідав: “Все під контролем”.

Тобто він не пропонував вам виїжджати?

Він казав, що як треба буде - поїдемо. Я була спокійна, що у нього все під контролем, що вони там роблять якусь справу. Бо точно знала, що вони передають нашій розвідці дані про російських військових. Не завжди був стабільний інтернет, то він з мого телефону ще передавав. Тому я бачила що передається.

Російська військова техніка на вулицях окупованого Херсона. Вересень 2022 року. Фото з архіву “Вгору”. 

Він передавав дані про розташування російської техніки, чи якісь фотографії, адреси?

Передавалася певна геолокація. Я навіть не розуміла, що це дуже небезпечно може бути.

Як у вас далі складалося життя в окупації, перед тим як затримали Віталія? 

Щоранку Віталій сідав в машину і кудись їхав. Вже не було продуктів, він їздив на хлібозавод. Цю машину закидували хлібом. Також вони збирали покинуту зброю по Херсону. Бо коли вже російські військові повністю окупували Херсон, усі викидали зброю. Хто в канаву, хто в гаражі ховав, хто в сміттєпроводі. Ці автомати ховали по місту.

А що потім Віталій робив з цією зброєю?

Вони з Денисом їздили, під хлібом ховали ці автомати в машині та привозили додому.

Тобто вони в одне місце збирали зброю?

Так. Я кажу Віталію: “Навіщо ти додому привіз ті автомати?” Він каже: “Це дуже небезпечно, невідомо, яка людина може цією зброєю скористатися. Зброя любить порядок. Я впевнений, що буде деокупація. Приберемо Антонівський міст, порушимо логістику окупантів. Вони тут не залишаться. Нам зброя буде потрібна тоді”. Віталій був дуже правильний, і у нього у всьому був порядок. 

Перед тим як Віталія затримали, чи були якісь передумови? Чи розуміли ви, що може щось статися? 

Я розуміла, що по Херсону стає пересуватися все більш небезпечно. На блокпостах людей перевіряли, роздягали. Перед Степанівкою був спочатку один блокпост, а потім стало три. Тиск з боку окупантів посилювався. 

Як та чому військові РФ затримали Віталія

Що ви знаєте про обставини затримання Віталія? 

У неділю, 27 березня 2022 року, до нас приїхав Денис, вони з Віталієм поїхали по паливо. А я перед цим просила чоловіка побути тиждень вдома, нікуди не їхати. Бо в мене було страшне передчуття. Коли вони вже поїхали, буквально через пів години, я стала себе фізично погано почувати. Ми 27 років були разом, відчували одне одного енергетично навіть на відстані. І я тоді почала йому одразу телефонувати. Але весь час мої дзвінки відхилялись. Такого у нас раніше ніколи з ним не було. Навіть якщо він не міг розмовляти, то у відповідь завжди надсилав “плюсик”. Це означало, що все добре і він перетелефонує пізніше. 

А потім автовідповідач повідомив, що номер не обслуговується. І я вже зрозуміла: щось трапилось. Я телефонувала друзям до Києва і молодшому сину до Варшави та питала, що мені робити, куди мені звертатися. Друзі з Києва почали надсилати запити до адміністрації Херсона.

О 12-й годині 27 березня три автомобілі із позначками “Z” приїхали до нашого будинку. Перед цим на зв'язок вже вийшов Віталій і сказав відчинити їм двері. Дев'ять російських військових увірвались у будинок. Віталій був з ними, у дуже поганому стані, він був чорний. Увесь побитий, перебита брова, кров'ю залите усе обличчя та куртка. Це було жахливо. 

Я запитувала у військових РФ їх звання та прізвища. Питала також, навіщо вони тут. Казала їм, що вони окупанти та злочинці. Вони сказали, що в будинку є зброя і вони мають її конфіскувати.

Тобто російські військові приїхали забрати зброю?

Так. Але знаючи Віталія, його характер, я розуміла, що він не міг окупантам сказати про зброю в будинку. Він би мовчав. Віталій ще тоді постійно повторював: “Ви обіцяли родину не чіпати”. Я так розумію, це було ФСБ.

Катування та допити у російському полоні 

І що було далі? Чи знайшли військові РФ зброю? 

Так, знайшли в підвалі. Але я точно не знала скільки там її зберігається. Окупанти все забрали та одягли нам мішки на голову.

Це вас зі старшим сином забрали також? 

Так, бо я починала сперечатися з військовими РФ. Як вони сказали, я “чинила спротив російським військовим і мене треба допитувати”. 

Куди вас повезли?

На вулицю Лютеранську 4, у будівлю Головного управління Національної поліції в Херсонській області. 

Такий вигляд мала одна з російських катівень у Херсоні. Фото: Херсонська обласна прокуратура

Там були ще українські полонені? 

Були. Мені одягли на голову пакет - той, що був у нас на кухні в будинку. Це був коричневий пакет, а зверху там була зображена Ейфелева вежа. І через отвір у пакеті я могла щось бачити. Тому розуміла куди саме нас привезли. Побачила, що там біля будівлі вздовж стіни стояли затримані хлопці також з мішками на головах та зі зв'язаними руками за спиною. Ми з Віталієм та старшим сином були в різних кімнатах. Я чула, як поруч чоловіка допитували. Сина привели в мою кімнату, коли в нас брали відбитки пальців, фотографували та взяли ДНК.  

Як довго вас там тримали? 

Здавалося, це тривало вічність. Бо російські військові постійно то заходили, то виходили. Намагалися спілкуватися зі мною, залякували зброєю. Потім прийшов чоловік із нашивкою на рукаві “ввічливі люди”. Він розмовляв зі мною. 

Що саме він питав у вас?

Питав: “Хто ви за національністю?”, казав, що “такої національності як українка не існує”. Також питав: “А що ви думаєте про війну?”. 

Ви бачили його обличчя? Чи він був у масці? 

Був без маски. Відбитки пальців у нас брав бурят. Він був у масці, але там по очах було зрозуміло, хто він за національністю. Також там точно був представник ФСБ. Він забрав документи у Віталія. У нього усі документи були в одній теці. ФСБ-шник сидів навпроти мене та роздивлявся все, що було у тій теці Віталія. 

Знаряддя, яким російські військові катували херсонців. Фото: Поліція Херсонської області

Поки вас допитували, що було в цей час із Віталієм? 

Я дуже чітко почула, як один із російських військових каже Віталію: “Ми повинні дізнатися увесь ланцюжок”. А Віталій казав: “Ну повинні, то дізнавайтесь”. Тобто він з ними сперечався. Також чула, що військовий каже: “Дай там гумову дубинку”. Йому дають цю дубинку та кажуть: “Давай відпрацюй, тільки так, щоб аж обісрався”. Я коли це почула, то в мене почалася істерика і я дуже сильно плакала. Бо розуміла, у якому стані Віталій був ще до цього. У нього вже була черепно-мозкова травма, там вже все було дуже серйозно. І коли зайшов чоловік із нашивкою “ввічливі люди”, я кричала до нього зі словами: “Ви його вбили!”. А син був поруч зі мною. І прибігло четверо осіб, схопили його під руки. Але я встигла його забрати назад. У сина понизився рівень цукру в крові, у нього почалися судоми. А в мене потім почалася блювота через істерику. І окупанти кажуть: “Треба їх викинути”. О котрій нас відпустили, я точно не пам'ятаю вже. Але додому прийшли о пів на п'яту ранку 28 березня 2022 року. 

Нас із сином біля мосту в Таврійському мікрорайоні викинули з мішками на головах. Сказали рахувати до 100 і потім ми можемо зняти ці мішки. Та йти додому.  

А коли нас виводили з катівні, то я питала у них, що з Віталієм. А мені сказали, що він нібито у всьому зізнався, його визнали терористом і будуть судити на території Росії. Я думала, що за гроші можна буде звільнити Віталія. Але мені відповіли, що треба домовлятися про обмін. Тоді в мене ще була надія, що Віталій живий. 

Тобто вам не сказали де він, в якому він стані та куди його далі повезли?

Нічого не сказали, але я вже потім аналізувала, що нас відпустили із сином тому, що Віталій вже був вбитий на той момент. Потім мені вже розповідали очевидці, що окупанти людей і пакетами душили, струмом били, палицями били. Денис Миронов помер дуже тяжко.

А що вам відомо про долю Дениса? Його затримали також 27 березня, разом із Віталієм?

Так, вони ж були разом. Денис приїхав до нас на своїй машині, бо наша була без пального. 29 чи 30 березня дружина Дениса, Ксенія Миронова, зі мною зв'язалася. Їхньому хлопчику 12 років було. Я сказала Ксенії: “Якщо ти можеш, то тікай”. Дениса також катували  на Лютеранській. Це ми вже потім дізналися від тих, кому вдалося вижити у полоні. Наприклад, волонтер та підприємець з Херсона Ігор Кураян був у одній катівні з Денисом Мироновим у Криму. Денис був у дуже тяжкому стані, у нього були перебиті всі ребра. І коли вони приїхали в Севастополь, його поклали в госпіталь. 18 квітня їх привезли туди, а 23 квітня 2022 року Денис помер.

Фото з похорону Дениса Миронова. Автор: Вадим Червоноштан

Віталія ви також шукали в Криму? 

Шукала скрізь. Мені здавалося, що через тяжкий стан здоров'я він має бути в якомусь медичному закладі. Я обдзвонила всі лікарні. Думала, можливо, він у тюремній лікарні, шукала волонтерів, які зможуть туди потрапити. Також писала до Червоного Хреста. 

Про виїзд з окупації та пошуки Віталія 

На той час ви вже виїхали з Херсона разом із сином? 

У нас було пряме влучання ракети в будинок. Ще коли був обшук, 27 березня 2022 року, один із російських військових сказав моїй мамі: “Я вам раджу тут не ночувати”. Мама була дуже хвора, не могла ходити. Якби не це, її б також забрали до катівні. Тоді обстріляли її будинок також, і наш. 6-метрова ракета влучила у будинок. Вона була така велика, що ми спочатку тільки одну частину ракети змогли витягнути. А через рік побачили, що у підвалі залишилась ще друга частина від цієї ракети, яка не здетонувала. 

Альона Лапчук у зруйнованому будинку в Степанівці. Фото з особистого архіву 

І коли ви побачили зруйнований будинок, то вже поїхали? 

Так. Син поїхав до своїх друзів. А я до своїх. У нас ще під час обшуку окупанти забрали ноутбуки, телефони та все інше. І коли мені купили вже новий телефон, то я одразу написала у Фейсбуці пост на своїй сторінці про те, що з нами сталося. 

Перший допис Альони Лапчук після російського полону. Скриншот з особистої сторінки у Фейсбуці. 

А чому ви вирішили на своїй сторінці розповісти всю цю історію? 

Аби люди знали, що якщо будуть телефонувати з мого номера телефону або писати, що це ФСБ і не треба їм відповідати. Я одразу передзвонила всім своїм близьким та попередила їх також про це. Також у тому пості розповіла що трапилося з моїм чоловіком. Шукала контакти, хто може допомогти знайти Віталія. 

З Херсона ми виїхали 7 квітня 2022 року. Ми тоді ще потрапили під російський обстріл, машину посікло уламками. З нами були ще декілька жінок з дітьми. Їхали через Снігурівку, там був понтонний міст і велика черга з машин біженців. У той день там дуже багато людей загинуло. Але завдяки тому, що у сина зламалася машина, нам довелось заїхати у село. Я під'єдналася до інтернету і побачила, що є можливість виїхати через пішохідний міст. Ми проїхали по пішохідному мосту.

Як рідні дізналися про загибель Віталія Лапчука

За яких обставин знайшли тіло Віталія? 

Я моніторила соцмережі, слідкувала за усім, що відбувається у Херсоні. На сторінці журналіста Костянтина Риженка хтось написав, що у херсонському порту знайшли тіло людини зі слідами катування, з гирею на ногах. Тіло дістали рятувальники. Я це все прочитала, але не подумала тоді, що це може бути Віталій. І тільки 9 червня 2022 року зі мною у Фейсбуці на зв'язок вийшла жінка, на ім'я Тетяна. Вона написала, що працює патологоанатомом. І тоді я зрозуміла, що це знайшли тіло Віталія. 

Зателефонувала прокурору, який вів справу Віталія, це був його випускник Іван. Він спілкувався із патологоанатомом та підтвердив, що це мова йде про Віталія. Його тіло знайшли ще 22 травня 2022 року. У кишені було водійське посвідчення. Так і встановили особу загиблого. Також рятувальники на місці робили фото, але мені страшно їх було дивитися. Не хотіла цього бачити. Ці фото надіслали моєму синові. Він сказав, що там все дуже впізнавано було. Потім тільки попросила, аби сфотографували окремо ліве передпліччя. У Віталія там була велика родима пляма. І просила нічого більше не фотографувати, аби він у моїй пам'яті залишився красенем. 

Родима пляма на тілі Віталія. Фото з особистого архіву.

Чи знаєте ви, які саме сліди катувань були на тілі Віталія? 

Коли його ще забирали в катівню разом зі мною, у нього вже були переламані кістки на обличчі. У моїй присутності йому завдавали ударів по обличчю. Кров тоді текла із носа. Уся щелепа була перебита. Але патологоанатом Тетяна сказала, що на тілі не виявили переломів ніяких. Я тоді дуже здивувалась такому висновку. Тетяна, ще тоді сказала: “Ви маєте мене зрозуміти, я в окупації, в мене два сини”.

Тобто вона через страх за своїх дітей не дала правильного висновку щодо Віталія? 

Думаю, що так. Потім була ексгумація тіла Віталія через рік. Фахівці брали кістку, аби подивитись чи є там планктон. Якщо він там є, значить Віталія втопили ще живим. Я не знаю чи знайшли там планктон, чи ні. 

Ви спеціально це не дізнавалися?

Я не хочу цього знати. Я дуже вдячна патологоанатому за те, що вона зберегла тіло Віталія і його змогли поховати на кладовищі у Херсоні. Біля мого батька та брата. 

Коли я шукала Віталія, навіть зверталась по допомогу до Володимира Сальда та Кирила Стремоусова. 

Від них була якась відповідь?

Ні, відповіді від них не було. Але людям, які з ними спілкувалися напряму, Стремоусов сказав: “Вона його ніколи не знайде”.

Про визнання тероборони і пам’ять про загиблих херсонців

Що, на вашу думку, люди повинні знати про тероборону Херсона та людей, які намагались захисти місто від окупантів?

Всі хто в перші дні повномасштабного вторгнення РФ пішли на захист міста – це всі герої. Найбільш прикро, що не всі зараз це визнають. Я розумію, що була окупація, що всі документи знищені. Але є свідки. Всі, хто був в ТРО, всі, хто захищали місто, проходять зараз сім кіл пекла по судах. Бо треба довести, що ти там був. 

Тобто ви хочете, щоб офіційно визнали усіх, хто брав участь у теробороні?

Так. Бо це герої нашого міста, які чинили спротив окупації Херсона. Діти мають наслідувати їхній приклад. Коли Віталій загинув, мені писали дуже багато його курсантів і казали, що для них було честю знати Віталія Лапчука.