Як у 1917 році в Херсоні поширювалася українська мова, або Чому Херсон не «рузький»

«Український словничок Кобзаря», оповідання «Сон», «Український буквар», «Як жив український народ». Усі ці видання вийшли друком у Херсоні ще в далекому 1917 році. І це далеко не всі твори, які випустило товариство «Українська хата», створене в березні того ж року.

Микола Чернявський, Іван Челюк, Сергій Шульгин та інші діячі товариства стали натхненниками національного відродження української культури в Херсоні. На жаль, частина з них загинула під час сталінських репресій 1937-1938 років.

Та про це російська пропаганда не згадує. Вона продовжує просувати тези «рузькості» нашого міста. Серед них: до росіян на півдні України «нічого не було», українська мова – це вторинна мова щодо російської». Керуючись цими лозунгами, росіяни на окупованих територіях  позбавляють дітей права вивчати в школах українську мову.

Як українська мова набувала популярності в Херсоні понад 100 років тому. Як зараз російські окупанти витісняють її на окупованому лівобережжі Херсонщини.

Поїхали розбиратися!

Відродження херсонського українства

1917 рік. Лютнева революція в Російській імперії. Понад 300 років правління Романових закінчилося. У цей час в Україні починають активізуватися саме українські організації. Херсон не став винятком.

У березні почало діяти товариство «Українська хата», українська книгозбірня, читальні, книгарні. В одній із місцевих газет було опубліковано оголошення «Українці! Гуртуймося! Вільна Україна вимагає нашої негайної праці»

І українці в Херсоні згуртувалися! 16 квітні 1917 року відбулося справжнє українське свято. На площу Свободи вийшли херсонці та на мітингу оголосили, що «Херсон – це Україна». 

За словами істориків, до жовтня 1917 року книгарня «Української хати» продала 25 тисяч українських книг та брошур. Їх надсилали з усіх куточків України.

Щось схоже відбувається й зараз. Після того, як російські окупанти або вивезли або знищили частину книг у бібліотеках на правобережжі Херсонщини, звідусіль передають книги нашим культурним закладам.

Але повернемось у 1917 рік. Українські збори, концерти, виставки, власний український театр, курси української мови. Чого тільки не ініціювала «Українська хата» в Херсоні.

Естафету в 1918 році перебрала на себе інша організація – «Просвіта». Її очолив громадський діяч Іван Челюк. Була створена «Українська книгарня», видавниче товариство «Думка», «Студентська громада». 

Цікаво, що «Українська книгарня» випустила тоді друком навіть «Євангеліє» українською мовою. Це був передрук книги, яку видав у 1911 році Святий Синод.

Звісно, брак тоді коштів не сприяв якісному друку та його періодичності. Проте «Кобзар», «Українські народні пісні» та інші твори продовжували видавати. І все за повної ініціативи членів «Просвіти».

Постійні політичні перетасовування в Херсоні впливали на місцеві періодичні видання. Так, у 1917 році була створена українська газета «Дніпро». Але їй доводилося то припиняти роботу, то знову її розпочинати. Так, у 1918 році редакцію звинуватили начебто у закликах до повалення гетьманату Павла Скоропадського.

На жаль, 1920-х роках «Просвіта», «Українська книгарня» були «реорганізовані». У 1920 році «Просвіта» стала «Шкільною освітою». І в сухих канцелярських документах було записано, що не має вже тут так званих «контрреволюційних шовіністичних елементів».

Знищення української мови на окупованих територіях

А що зараз на окупованих територіях? За словами заступника директора Центру близькосхідних досліджень Сергія Данилова, в окупаційних школах українську мову викладають один раз на тиждень як факультатив.

Водночас краєзнавець Дементій Білий журналістам «Вгору» повідомив, що більшість дітей на лівобережжі Херсонщини розмовляли українською мовою. А зараз окупанти позбавляють їх права вивчати рідну мову в школах.

У такий спосіб росіяни вирішили створити всі умови для «обрусіння дітей» та знищення національної ідентичності.
Хоча мовний спротив зустрічається на лівобережжі Херсонщини й дотепер. Навіть самі окупанти скаржаться, що місцеві жителі неохоче переходять на російську мову. Для цього вводять якісь курси російської мови.

Такий спростив підтверджує й інформація, зібрана Центром близькосхідних досліджень за 2023 рік. Були випадки, коли в окупації жінки не переходили на російську мову. Навіть, коли до них з обшуком приходили російські окупанти. Людину за це могли вдарити, однак місцеві жителі продовжували говорити українською.

Такий спротив демонструє, що український народ не збирається коритися російським окупантам. Та намагаються зберегти навіть в окупації свою  ідентичність.