Реформа, а не "підкручування"

Якщо передумовою впровадження накопичувального рівня пенсійної системи поставити бездефіцитність Пенсійного фонду, то можна відкласти таке впровадження ще на десятиріччя.

В середу у виданні "Новое время" вийшла стаття "Пенсійна (не)реформа?" шанованої мною Олени Білан.

Оскільки у статті є посилання на прес-реліз заходу в "Інтерфаксі-Україна", у якому я брав участь з колегами-однодумцями, вважаю за необхідне дати коментар.

У статті Олена ставить питання, чи виправданий підхід уряду, який залишає за рамками реформи другий накопичувальний рівень і спрямований лише на подолання дисбалансу на першому рівні, солідарному.

У той же час Олена визнає, що не має розрахунків, які дозволять зробити Пенсійний фонд бездефіцитним навіть через обіцяні Кабміном сім років.

На моє глибоке переконання, в сучасній Україні неможливо досягнути бездефіцитності солідарної пенсійної системи. На це є ціла низка причин. Зупинюся лише на двох, які будуть чинними ще багато років.

1. Демографія. В кінці 1990-х — на початку 2000-х років Україна мала "яму" народжуваності. У найближчі роки саме це, найменше за чисельністю, покоління вступатиме у вік працездатності. Одночасно право на пенсію отримає покоління, народжене в кінці 1950-х — на початку 1960-х років, дуже чисельне.

Таким чином, з кожним роком працездатних громадян ставатиме все менше, а пенсіонерів — все більше. За деякими оцінками, на одного платника внесків до Пенсійного фонду припадатиме півтора пенсіонери.

2. Популізм. Як тільки дефіцит Пенсійного фонду почне скорочуватися, популістські фракції у Верховній Раді навипередки почнуть вносити законопроекти про позачергові "індексації" та "осучаснення" пенсій.

Встояти проти такого тиску не зможе жоден уряд. Тим більше, що пенсіонери справді бідні, а урядовий проект №6614 дозволяє такі дії. Для довідки: рейтинги показують імовірне зростання впливу популістів у наступному парламенті.

Якщо передумовою впровадження накопичувального рівня поставити бездефіцитність Пенсійного фонду, то можна відкласти таке впровадження ще на одне десятиріччя. При цьому доходи пенсіонерів невпинно падатимуть.

Далі Олена у своїй статті критикує державний накопичувальний фонд. Згоден з нею, як і більшість моїх колег. Ми критикували саме існування такого фонду.

Тому в законопроекті №6677 народних депутатів Юрія Солов'я, Наталії Веселової та Павла Різаненка щодо запровадження накопичувальної системи, який підтримує наша група, мова йде лише про недержавні пенсійні фонди.

Громадяни, які захочуть віддати свої пенсійні накопичення в управління державі, зможуть обрати НПФ, засновані державними компаніями. Таких фондів є ціла низка, зокрема, фонди "Укрзалізниці", Укрексімбанку чи Приватбанку.

Таким чином, знімаються численні обґрунтовані претензії до накопичувальної системи, які були в Олени. Мабуть, вона не встигла ознайомитися із законопроектом №6677 і критикує якісь попередні варіанти реформи.

Також хочу зупинитися на вільному трактуванні в зазначеній статті термінів "податки" та "внески". Відмінність першого від другого в тому, що сплата податку не створює для платника прав, а внески створюють чи хоча б повинні створювати.

Коли йдеться про сплату внеску на персоніфікований накопичувальний пенсійний рахунок, не варто називати його податком. Ці кошти залишаються у власності громадянина або стають його власністю, якщо внесок платить роботодавець.

Олена пише: "Вихід із ситуації — рухатися вперед крок за кроком. Спочатку дати лад у солідарній системі, зробивши її бездефіцитною". Хочу підкреслити, що цей її висновок базується на хибних твердженнях.

Одночасно погоджуюся з Оленою про необхідність створення передумов для запровадження другого рівня пенсійної системи. Над цим наша група працює разом з урядом. Закликаю Олену та її однодумців разом "штовхати" створення повноцінної пенсійної системи в Україні.