Оксана Сироїд: Парламент – це клуб, який звик грати за олігархічними правилами

У чому досягнення нового політичного покоління у Верховній Раді? Який конфлікт має віце-спікер парламенту з Іриною Геращенко? Хто "збирає" необхідні голоси на засіданнях? Спецпроект "Вибори вибори" разом з програмою "Складна розмова" (UA: Перший) пропонує вам дізнатися відповіді на ці питання, а також згадати все та всіх, хто зробив Україну такою, якою вона є сьогодні.

Оксана Сироїд прийшла у Верховну Раду на хвилі Майдану. І в перший же рік роботи стала першою жінкою віце-спікером в історії України.

Як представниця нової генерації українських політиків, вона вірила, що бурхливі події 2014 року вплинуть на свідомість та цінності старожилів парламенту. Та коли усвідомила, що їх корупційна й цинічна гра продовжується, засукала рукави і з колегами-однодумцями почала нову боротьбу.

Ми поцікавилися в Оксани Сироїд про перемоги, зради, та перипетії "постмайданного" парламенту. І виявилося, що віце-спікер знає багато цікавої інформації.

Про нову генерацію політиків у парламенті:

Звичайно, були сподівання, що все-таки Майдан, кровопролиття, війна трохи людей спам'ятає. З'явиться якщо не відповідальність, то страх, який триматиме в рамках.

І цей страх справді був перших півроку. А потім ті, хто був у парламенті, у політиці роками чи навіть десятиліттями, розслабилися, повернулися до звичних практик. І стало критичне питання: "Що ми маємо робити"?

Думаю, кілька речей вдалося досягти.

Перше, що виконали кілька десятків людей, які зайшли на хвилі Майдану до парламенту, – відкрили парламент зсередини для людей. Сьогодні українці знають про роботу Верховної Ради більше, ніж будь-коли в історії української незалежності.

Друге. Якби не ці люди, не було б ухвалено антикорупційне законодавство, яке дозволяє контролювати владу.

І третє – це досвід. Аби щось побудувати, мають бути люди, які знають, як це зробити. Ти мусиш знати, як це зробити. А це не можна знати ззовні.

Про роботу на посаді віце-спікера ВР:

Я постійно вчуся. Хоч і прийшла з середовища юридично професійного, у "білих рукавичках", але розуміла, що безпека й оборона, оборонний бюджет є дуже критичними.

І почала цим займатися, вчитися. З першого дня в парламенті.

Сьогодні можу сказати, що завдяки зусиллям багатьох людей в організації, у тому числі американського уряду, який вчив мене дуже багато, я знаю цей сектор. Знаю про оборонний бюджет, про контроль сектору безпеки й оборони, і чому важливо, щоб люди це контролювали.

Звичайно, якби такі люди як я складали більшість і мали 226 голосів, то можна було б гори звернути. Але сьогодні, на жаль, наші зусилля дуже часто зосереджені на тому, щоб не дати зробити гірше, а не щоб зробити краще. Адже цей порядок денний визначають ті, хто мають більшість у парламенті.

Про прогульників у Верховній Раді:

Ефективність парламенту не вимірюється кількістю людей, які сидять у залі. Нам треба трохи відходити від цього.

Це диктатура більшості, коли рішення ухвалюються більшістю від конституційного складу 226 голосами. У демократичних парламентах рішення переважно ухвалюються більшістю серед  тих, хто сидить у залі.

Люди повинні вимагати не сенсорну кнопку для кнопкодавів. Треба вимагати змінити цю "формулу 226". Адже диктатура більшості продукує корупцію.

Щоб мати 226 голосів, треба роздати гроші, щоб назбирати голоси. Ця диктатура не дає меншості ухвалювати рішення.

Про відносини з Андрієм Парубієм та Іриною Геращенко:

Ми працюємо, бо ми є в одному парламенті. Ми не є однодумцями жодним чином. На моє переконання, і я відверто й публічно кажу це Ірині Геращенко, що ті речі, які вона говорить і сповідує, не відповідають інтересам України.

Наприклад, термін, яким постійно послуговується пані перший заступник голови Верховної Ради, це "заручники". Я перепрошую, у нас війна чи не війна? Якщо ми з трибуни кажемо, що це війна, тоді це не заручники, а військовополонені.

Якщо ми почнемо їх так називати, якщо ми застосуємо до них міжнародні норми, то ми зможемо їх захистити. Заручників ми не можемо захистити, а військовополонених можемо.

Про те, хто "збирає" необхідні голоси в парламенті:

Такі люди є в кожному парламенті. Я не знаю, хто дивився серіал "Картковий будинок", але ситуація насправді є однаковою. Якщо потрібно збирати голоси, то потрібні люди, які це будуть робити.

Інша справа, якими методами це робиться. Можна йти переконувати, а можна йти і пропонувати.

Зараз влада збирає голоси. Але, наприклад, коли треба було голосувати за зміни до Конституції, я збирала голоси, щоб не голосувати за ці зміни.

Про опозиційні сили у Верховній Раді:

Сьогодні ми маємо олігархічну більшість. Фактично, це клуб, який звик грати за тими правилами. І "Опозиційний блок" хоч і має в назві опозицію, але насправді він є частиною тієї олігархічної більшості.

Бо якщо потрібно купити голоси, то уряд дивиться, передовсім, на лівий край парламенту, якщо дивитися від мого місця. І там купує ці голоси, і всі про це знають.

А що стосується позиції "Самопомочі", ми розуміємо, що мусимо, руйнуючи олігархічну систему, зберегти державу і щось паралельно будувати. Тому часто є урядові рішення, які ми підтримуємо, якщо бачимо, що ці рішення стосуються розвитку держави.

Про бізнес, який суперечить інтересам України:

Пам'ятаєте, у 2015 році були віялові відключення електроенергії? Це був шантаж. Пан Ахметов шантажував новий уряд України, щоб виторгувати для себе преференції. Що це означає?

Це означає, що Україна віддала критичну інфраструктуру, якою є електроенергетика, людям, які готові недобросовісно використовувати цю критичну інфраструктуру всупереч інтересам народу України.

Чи пан Новинський, який сьогодні володіє, наприклад, судноремонтними заводами.

Тому зараз ми опрацьовуємо рішення, яке має стосуватися управління критичною інфраструктурою. Бо критична інфраструктура може бути в державних руках, може в приватних.

Але якщо приватний власник критичну інфраструктуру використовує як свою власність проти інтересів людей, то держава має її забрати.

Про можливу націоналізацію російських активів:

Якщо ми воюємо з Росією і бачимо, що російський капітал в Україні працює проти держави, то принаймні на час війни ці активи повинні бути відібрані. Ми інакше не можемо воювати, це ж здоровий глузд. Це не питання мого бажання чи небажання. Я не претендую на ці активи.

Про звинувачення в роботі на Росію:

Це почалося тоді, коли ми виступали проти ухвалення змін до Конституції з особливим статусом для Донбасу. Це було влітку 2015 року, і тоді це була перша хвиля.

А от нещодавно була фантастична історія з комітетом з питань національної безпеки й оборони.

Перед тим, десь кілька місяців, була зустріч з американською розвідкою, і ми говорили, що треба ухвалити закон про окуповані території і фактично прийняти рішення про застосування Збройних сил України, щоб захистити солдатів.

Вони кажуть, так, це дуже важливо, бо солдати найбільш вразливі. Якщо немає юридичного рішення застосування Збройних сил, солдати будуть відповідати за законами мирного часу, за вбивство. На жаль, сьогодні багато солдатів вже є засудженими за вбивство.

Я кажу: "То треба ж це рішення ухвалювати!". А американські розвідники кажуть: "На жаль, ви маєте таку велику присутність Росії у вашій політичній системі, що вони не дадуть вам прийняти це рішення".

І тут засідання комітету з питань національної безпеки й оборони, на якому голова кричить і розпинається, що я ніколи не дам ухвалити це рішення.