"Кіборги": як знімали фільм про новітню історію України

Показ українського фільму "Кіборги" стартувала 7 грудня. Це стрічка про героїв, які творять сучасну історію, війну, розв'язану не нами, і низку питань, які хвилюють українців. Це фільм про людей і для людей – переконані творці картини.

Автори фільму "Кіборги" розказали журналістам 24tv.ua про важливість цього кіно для нашої держави, про реалістичність сюжету, про перспективи виходу фільму у світовий прокат і не тільки.

Про цінність фільму для України

Пилип Іллєнко, голова Держкіно: Ця робота надзвичайно важлива з багатьох причин. Це, мабуть, одна з наймасштабніших робіт про війну в українському кіно. Так про війну ще ніхто не знімав, це суто з кінематографічної точки зору. Хоча фільмів про війну було багато знято. Цей фільм – про незавершену війну. І це складно для художника, бо є багато тем, питань, моментів, які легше художньо переосмислювати, коли події не сьогоднішні, а минуло 10, 20, 30 років. Більшість військових драм у світовому кіно зняті про завершені війни, з погляду серйозної історичної відстані на всі ці речі. Якби за мою діяльність як голови Держкіно ми підтримали тільки цей фільм – я би був переконаний, що недарма працював.

Про втручання Держкіно в процес роботи над фільмом та зміни сценарію

Пилип Іллєнко: Тут ми втручалися менше, ніж у "Свати". Ми свідомо в цю історію не втручалися з точки зору якого-небудь контролю, крім фінансового. Бо це заборонено законодавством, по-перше, а по-друге – ми розуміли, яка це тонка історія. Я особисто фільм побачив, коли його вже показували прокатникам, і навіть теоретично не можна було нічого міняти.

Ахтем Сеітаблаєв, режисер фільму: У нас дуже плідна співпраця з Держкіно. Всі зобов'язання з боку Держкіно в рамках діючого законодавства були виконані вчасно і в повному обсязі. Стосовно змін по сценарію під час зйомок – ніяких не було від Держкіно. Тільки ті, які нам радили консультанти. Зокрема, це Кирило Недря, позивний "Доцент", який пів знімального періоду провів з нами на майданчику. Ніяких ідеологічних чи змістовних змін сценарій не набував. Цензури не було. Стосовно підтримки – ми отримали фінансову допомогу від Держкіно в обсязі 50% від загального бюджету фільму.

Наталія Ворожбит, автор сценарію: Майже рік я працювала над сценарієм. Більшість часу пішла на збір матеріалу. А потім довго боялася почати писати. Я писала 4 серії. З них робився повний метр. Тому у фільм не увійшло відсотків 60. Сподіваюся, все те ви побачите у 4-серійній версії.

Іванна Дядюра, продюсер: Ви обов'язково побачите і сам фільм на телеканалі 1+1, це один з наших партнерів, і 4-серійну версію теж побачите на 1+1, наступного року.

Про документальність і вигадку у фільмі та про реалістичність діалогів

Наталія Ворожбит: Складно відповідати. В мені живе сотні півтори історій. Мені здається, що цю історію я вигадала. Але я впевнена, що подібні історії дійсно були, мені їх хтось розповідав. Про якісь можу точно сказати – мені їх розповідали, про якісь – ні. Але все-таки це художнє кіно. Щоб звести всіх героїв, потрібне було художнє осмислення, але абсолютно на основі документальних історій.

Кирило Недря, військовий консультант: На правах людини, яка побувала у ДАПі, доповню пані Наталію. Можу вам сказати, що є певний окрас художнього фільму, але дуже багато історій дійсно були в реальності. На рахунок сцени з викраденим джипом – такого не знаю, не чув. Але була відносно схожа історія з "Уралом". Тому – там багато сцен, де вигадка накладається на реальні події.

Наталія Ворожбит: Щодо діалогів – у мене така професія, я "підслуховую" людей. Я багато займаюсь документальним театром. Для мене важливо, щоб люди спілкувались, як у житті. Не знаю, чи вдається. Але коли чую якісь такі речі (про реалістичність діалогів – "24"), то, напевно, вдається. Дуже важко було мені ставати на позицію з обох боків, бути на різних сторонах водночас. Але я знаю цих людей, я не висмоктувала їхні розмови з пальця, я їх слухала, я люблю слухати людей.

Кирило Недря: Щоб зрозуміти, наскільки діалоги реальні, треба знати, що таке термінал, і хто ті люди, які там були. У мене там були і досить успішні бізнесмени, і сантехніки, і головний інженер ЖЕКу, особисто я – кандидат наук. Тому розмови, які там виникали, зважаючи на наше перебування там 24/7, були різні. Починаючи від дитячих спогадів і закінчуючи ситуацією у політиці, від обговорення літературних новинок до філософських диспутів про сенс життя. Були і теми про дітей, дівчат, майбутнє. А заради кого це все робилось, як не заради дітей, жінок, майбутнього? Тому якщо не в мене, то в когось такі розмови точно були.

Ахтем Сеітаблаєв: Я був ведучим програми "Хоробрі серця" на 1+1. І коли зустрічався з героями програми, вони готові були говорити про все, крім війни: якою уявляють свою країну, як будуть брати участь у будівництві цієї країни, і звичайно, значна частина розмов – філософські роздуми про можливість чи не можливість цього, якщо можливо – то як? Ми і хотіли фільмом розказати, що дуже важливо говорити один з одним, чути один одного, достукатися один до одного. Я впевнений, що довгий час нам не давали такої можливості, поселяючи страх один перед одним: на півдні – якісь кримські татари, які хочуть "відпиляти" Крим і піти до Туреччини, в Донецькій і Луганській області – суцільні маргінали, на заході країни – апріорі сепаратисти, на півночі – проросійськи налаштовані громадяни. Коли ми один одного боїмося, а страх – дуже сильне почуття, ми не думаємо, що у нас немає верховенства права, немає доріг, достойної старості, високої якості навчання. А коли перестанемо боятися і навчимося чути один одного, зрозуміємо, що кожен з нас – частина цілого, що країна – це ти, вона починається з тебе, твого дому, твого бажання щось змінити. Саме про це наш фільм. Тому – так багато розмов.

Про військових консультантів фільму

Ахтем Сеітаблаєв: Нашими консультантами були Кирило Недря "Доцент", Андрій Шараскін "Богема", Євген Жуков "Маршал", який зараз очолює патрульну поліцію, Євген Межевікін "Адам", Герой України, Олександр Тріпак "Редут", який декілька місяців очолював захист Донецького аеропорту. Нас консультували з різних питань: і стосовно військових дій, і стосовно побуту. Бо іноді побутові речі набагато більше кажуть про війну, про стан бійців, ніж прямі бойові дії.

Кирило Недря: Не так уже було й тяжко бути консультантом. Коли працюєш із надзвичайно талановитою командою – все вдається. Правильно сказав Ахтем – це були точкові моменти: деякі фрази, які ви чуєте в кіно, деякі звороти, які використовувалися в радіоефірі, це переміщення, поводження зі зброєю. Якщо прискіпливо ставитися до рельєфу, розфарбування машин, ще чогось – можна щось знайти, за бажання. Але ключове – це фільм не про технічний бік війни, а про людський бік і психологію людини, що проходить війну і здатна подолати ті події в собі, не зрадити ідеалам, аби змінювати державу на краще в подальшому.

Про "погане командування армії" і критику влади у фільмі

Ахтем Сеітаблаєв: Це те, що болить. Ми з вами є свідками народження не тільки української політичної нації, а й – нової армії, суспільства. Те, що ми десятиріччями жили в Радянському Союзі і багато часу знищувалась наша армія, дало свої наслідки. І на питання, які ми у фільмі підіймаємо, справедливі вони чи недоречні, ми не даємо відповіді. Але ці питання ставили один одному в тому числі і бійці. В численних бесідах ми розмовляли з бійцями про те, як швидко розвивається наша країна, проводяться реформи, реформується армія. Так, не все відбувається так швидко, як ми хочемо, є певні проблеми, в деяких офіцерах, у деяких поглядах. Ми живемо насиченим життям, і живемо в умовах війни. Один військовий мені сказав фразу, після якої я пішов знімати кіно. Він сказав: "Не так швидко стаються зміни – вони на краще. Але я кожного дня просинаюсь і чищу свій автомат". Ми намагалися зняти чесне кіно. Кіно про те, що ми так тяжко і болісно визволяємося від цього "наросту на дні корабля", який ми притягували або щось не так робили. І тому це не критика, а намагання розповісти те, що болить.

Кирило Недря: Цей фільм – не меседж. Він про людей. Простих людей, які живуть серед нас.

Ахтем Сеітаблаєв: Хтось доречно сказав, що всі питання, які ставлять один одному герої у фільмі, є у Фейсбуці, у приватних розмовах. Тому ми їх і озвучили, бо намагалися зняти чесне кіно.

Про тематику фільму і страх знімати далі щось менш "розкручене"

Ахтем Сеітаблаєв: Я взагалі кожного разу боюсь знімати. Знімаючи комедії, військові драми. Боюсь. Але мені дуже допомагає моя команда. Один з моїх учителів колись сказав: головне завдання режисера – знайти якісних професійних людей і не заважати їм знімати кіно. Я так і роблю. Тому страх у мене є, але, завдячуючи моїй команді, його не так багато, щоб це заважало мені знімати.

Пилип Іллєнко: Я дуже хочу, щоб Ахтем не боявся знімати. Бо ми вже підтримали його наступний фільм, до роботи над яким він вже приступив, наскільки мені відомо, він буде не менш масштабним. Тому з нетерпінням чекаємо наступної прем'єри Ахтема, тим більше, що вони в нього відбуваються з рекордною швидкістю. Попередня була у травні.

Про перспективи "Кіборгів" у закордонному прокаті

Іванна Дядюра: Ми в першу чергу знімали цей фільм для України, щоб його бачили українці. Бо ця тема дуже болісна для країни, це наша новітня історія. Але коли ми робили цей фільм, розуміли, що необхідно показати його світу. Бо у нас досі йде війна, щоб про це пам'ятали і знали, що відбувається. Зараз є зацікавленість у прокаті фільму у країнах Прибалтики, Польщі, Канаді. Крім цього, ми говорили вже з Міністерством закордонних справ України, щоб цей фільм упродовж року показувався в українських посольствах в різних куточках світу. Поки що такі конкретні плани.

Ахтем Сеітаблаєв: Ми хочемо показати наш фільм за кордоном, щоб розказати, що у нас іде не громадянська війна. У нас цивілізаційний вибір між радянським минулим і, сподіваюсь, європейським майбутнім.

Про плани зйомок фільму про Крим-2014

Ахтем Сеітаблаєв: В середині нашого продакшну ми зараз розробляємо один зі сценаріїв, заснований на документальному факті – один день із життя Мустафи Джемілєва, саме 3 травня 2014 року, коли його не пустили до окупованого Криму. І паралельно з цим ми показуватимемо, що саме в ті дні відбувалося в Криму.

Про спілкування знімальної групи з родичами загиблих

Ахтем Сеітаблаєв: З батьками загиблого з позивним "Псих" – не мали честі спілкуватися. Стосовно розмов з родинами – так, маю честь. На жаль, їх немало. Це для мене досвід величезний людського існування, і досвід для режисера, пробачте. І хоча фільм побудований на сюжеті захисту Донецького аеропорту – він присвячений кожному загиблому і тому, хто залишився в живих. Кожному волонтеру, родині, матері, всім, кому не байдуже. Тим більше – тим, чиї сини загинули.

Про інший фінал фільму

Ахтем Сеітаблаєв: Ми чітко розуміємо, що на війні гинуть люди, наші захисники. Але ми хотіли розповісти про те, що з одного боку – війна триває, з іншого – не ми її розпочали. Але ми її завершимо перемогою. Тому завершувати фільм трагічною нотою – було б неправильно. Вони живі, вони будуть жити, принаймні, серед нас.

Про музику у фільмі

Ахтем Сеітаблаєв: "Гуцулка Ксеня" з'явилася вже на знімальному майданчику. Один із прототипів персонажа Серпня постійно її наспівував. І В'ячеслав запропонував співати цю пісню. Нам це сподобалось. Це якісний образ. Це не військова пісня, а лірична, вона стильна, таке закарпатське танго. І, до слова, Славко її виконує сам.

В'ячеслав Довженко: Ще коли проби відбулися, я був затверджений на цю роль, я згадав, що часто цю пісню ми з Андрюшею Шараскіним виконували на кухні гуртожитку, ще коли були студентами, він вчився на режисурі, я – актор. Ми часто спілкувалися, і він розказував, що ця пісня така стильова українська, не схожа ні на що. Він її дуже любить, і я її полюбив. І коли відбулись затвердження – сяйнуло в думку, що треба було б її якось сюди взяти. Написав смс-ку Ахтему, відправив пісню, він думав, і десь в 3 ночі прийшов від нього такий "лайк", пройняло. Мені здається, ця пісня стала внутрішнім лейтмотивом цього колективу, різношерстого, який потім об'єднався.

Ахтем Сеітаблаєв: Ще ми надзвичайно вдячні Святославу Вакарчуку. Коли наш продюсер запропонував, що саундтреком нашого фільму має стати пісня "Мить", ми її послухали і зрозуміли – так, саме ця пісня. Святослав прочитав сценарій і відразу дав згоду, ця пісня і звучить у фіналі. Вся решта оригінальної музики написана Мілошем Єлічем, клавішником "Океану Ельзи", та молодим українським композитором Андрієм Пономарьовим.

Про підбір акторів

Ахтем Сеітаблаєв: Ми проводили проби, як це зазвичай і робиться. Про одного актора я знав з самого початку, я стежив за ним, він знімався в одному з моїх фільмів раніше. І я на відсотків 99 був впевненим, що він і буде виконувати цю роль. Так і сталося. Всі інші були на пробах. На 6 головних ролей ми передивилися близько 150 акторів, з різних куточків нашої країни. І обрали саме тих, хто і знімався. Я переконався ще раз, наскільки багата на таланти наша країна. Не всі з тих, хто був у нас на пробах, змогли взяти участь у зйомках, але згодом, якщо всевишній дасть мені таку милість знімати далі, то я обов'язково задію їх у наступних фільмах.

В'ячеслав Довженко, виконавець ролі Серпня: Розказую усім цю історію, бо вона жартівлива. Один з прототипів героя, якого я граю, – мій близький друг Андрій Шараскін з позивним "Богема". Коли так сталося, що мене затвердили на цю роль, я йому надіслав смс-ку: "Дякуй богу, що тебе не Безруков грає". Ми посміялися. А потім пішли плітки такі, що Сергій Безруков, дійсно, пробувався на цю роль, на Серпня, і Ахтем його не затвердив.

Про акторську роботу у фільмі

В'ячеслав Довженко: У професійному плані немає легких образів, їх усі треба робити. У плані відповідальності – звичайно, це була важка робота, вона відповідальна в багатьох аспектах. По-перше – це мій друг, один і другий вже тепер. По-друге – хотілось чесно цю історію донести. Ця історія є пафосоною в хорошому розумінні слова, і її треба людською мовою доносити, розмовляти з глядачем. І тут не лише моя заслуга і Ахтема, а і всієї команди.