Будемо виховувати наших чиновників

На що та на кого скаржилися херсонці в 2016 році? Чого добилися від держави у Європейському суді з прав людини? Як змінилася  ситуація з дотриманням прав людини на Херсонщині?

Це і не тільки ми обговорили з керівницею громадської приймальні обласного Фонду милосердя і здоров’я Наталією Козаренко.

– Наталю Володимирівно, громадська приймальня працює з 1998 року. Уже майже 20 років ви з вашими юристами консультуєте громадян та захищаєте їх права. На кого найбільше скаржилися херсонці 2016 року?

– Ще два роки тому  вони активно скаржилися на дії або бездіяльність міліції. А тепер – дуже багато скарг на роботу судів – довготривалість процесів, несправедливість  вироків. Зверталися до приймальні із соціальними питаннями – скарги на керівників підприємств, які порушували права власних працівників. Також стабільно багато справ стосовно отримання допомоги від держави, нарахування пенсій. Торік співробітники Пенсійного фонду раптом почали перевіряти нарахування пенсій 20-річної давнини. І декому зменшили виплати. Мовляв, ми 20 років тому помилилися і неправильно нарахували. А страждають від цього люди, хоча це проблеми самого Пенсійного фонду. І за допомогою дідусі та бабусі звертаються до нас.  

Загалом, пенсіонери  потрапили до категорії найменш захищених верств населення. Бо за українським законодавством вони не можуть отримати безоплатну правову допомогу. А все тому, що навіть із пенсією 1200 гривень не завжди підпадають під категорію малозабезпечених. А пенсійні питання – украй заплутані. Там лише законодавчих актів близько 1500, є і такі, що приймалися в 1924 році. Загалом, щороку, у середньому, ми надаємо щонайменше 2500 юридичних консультацій  із різних питань.  

– А чи змінилися самі скаржники? Можливо, стали активніше відстоювати свої права?

– Не завжди питання, з якими до нас звертаються, пов’язані саме з порушенням прав людини. Скоріше, люди приходять до нас по безкоштовну правову допомогу. Із досвіду роботи можу сказати, що багато наших клієнтів проблеми, так би мовити, накопичують. Нещодавно до нас звернувся чоловік. Він вийшов із тюрми і збирався оформити опіку над власним сином, бо мати виїхала на заробітки за кордон і фактично покинула хлопчика. Ми почали розбиратися. Спочатку чоловіку треба було довести, що він взагалі батько дитини. Потім влаштуватися на роботу. Але зробити цього він не міг, бо не розірвав договір із попереднім роботодавцем. І замість одного проблемного питання виникла ціла купа. А все тому, що чоловік вчасно не звернувся по допомогу до юристів.

А бувають і взагалі парадоксальні випадки. Наприклад, приходила до нас жінка, консультувалася щодо отримання відпустки для догляду за дитиною-інвалідом. Ми розповіли, що треба зробити. Лише під кінець спілкування вона випадково обмовилась, що її дитині 47 років. Ми намагалися пояснити жінці, що дитина – це людина до 16 років. Проте вона заявила: “Я ж мати, для мене він завжди буде дитиною”.

Часто до приймальні звертаються ті, кому ми вже колись допомогли. Або про нас розповідають своїм родичам, сусідам, знайомим. Це дуже приємно, бо засвідчує те, що нам – довіряють.

– Як відомо, юристи громадської прий­мальні допомагають не лише боротися зі свавіллям чиновників в Україні. А й  складати позови до Європейського суду з прав людини.

– На початку 2016 року одну таку справу ми виграли. Вона тягнулася 11 років. Наш земляк Віктор жив у квартирі на першому поверсі будинку по вулиці  тоді ще Жовтневої революції. Але в лютому 2003 року на теплотрасі поряд із будинком сталася велика аварія. Гаряча вода затопила підвал будинку, і в квартирі по всій стіні, по стелі, пішли тріщини, посипалася штукатурка, перекосило дверні блоки. Співробітники Херсонського міського товариства захисту прав споживачів обстежили житло і склали акт, що квартира стала небезпечною для проживання. Віктор звертався і до комунальних служб, і в міськвиконком, і до тепловиків, щоб йому або ремонт зробили, або відшкодували збитки. Але всі служби відхрещувалися від відповідальності, “переводили стрілки” один на одного. А через рік, у березні 2004 року, теплотрасу знову прорвало на тому ж місці. До підвалу ринула гаряча вода – і в квартирі стало неможливо жити. Це підтвердили численні комісії. За підрахунками експертів, на той момент для  відновлення житла потрібно було близько 13 тисяч гривень. Справедливості в Україні ми не знайшли, тому допомогли Віктору скласти позов до Європейського суду з прав людини. Він його виграв і вже отримав 1000 євро компенсації.

– А як часто херсонці просять ваших юристів допомогти побороти свавілля чиновників?

– Майже половина усіх звернень до нашої громадської приймальні пов’язана з роботою чиновників.  На мою думку, якби всі чиновники були зацікавлені в дотриманні прав людей, які звертаються до них зі своїми проблемами, можна було б зекономити купу часу та нервів.

Ось, наприклад, до нас звернулась пенсіонерка. Вона утримує двох правнучок. Їх мати десь зникла, невідомо де перебуває і батько. Органи опіки в рамках своїх повноважень подали до суду позов на захист інтересів дітей, аби стягнути із батька та матері  аліменти. Суд позов задовольнив. Начебто все добре. Але чиновниці вирішили, що все, що справа скінчилися. Хоча далі слід було оформити процедуру стягнення аліментів. Оскільки позов подавали органи опіки Корабельного району, то саме вони мали б піти до суду, забрати рішення та віднести його до виконавчої служби – бо таке право є тільки у позивача.  Замість цього вони почали вимагати у пенсіонерки довідки, що вона не отримує аліменти. Три місяці ми з ними листувалися, пояснювали, що це їх прямий обов’язок. Почули нас лише тоді, коли ми поскаржилися  до вищого органу.

У наших чиновників з’явилася останнім часом ще одна погана звичка. Вони просто відправляють людину до суду.  І людина цей суд виграє – або з нашою допомогою, або наймає адвоката. Проте справа може затягнутися на рік чи більше. Зрозуміло, що людина втрачає віру в державну систему та систему правосуддя.  І може просто махнути рукою і до суду так і не дійти. З цього року ми хочемо почати виховувати наших чиновників – ми будемо просити суд стягнути судовий збір з тих, з чиєї вини люди вимушені звертатися до служителів Феміди.  

– Війна на Сході накладає відбиток на життя українців майже у всіх сферах життя. Вплинула вона і на роботу приймальні – у вас з’явилися  нові клієнти?

– Якщо говорити про минулий  рік, то на другому місці після пенсіонерів за кількістю звернень у нас вимушено переміщені особи. За кілька років війни чимало їх питань держава досі не вирішила. Дуже багато переселенців звертаються щодо проблем із оформленням та отриманням соціальної допомоги від держави. Є питання, які дійсно неможливо вирішити на місцевому рівні. Але ось, наприклад, в один день до нас у приймальну завітали дві жінки. Одна з Криму, інша – з Донецька. Коли вони пішли оформлювати держдопомогу, то з них чомусь почали вимагати довідку, що вони не отримують гроші від України ані в Криму, ані в Донецьку. Хоча про які виплати можна говорити на тих територіях? Тут нашим юристам для залагодження проблеми було достатньо написати письмові звернення. Але ж – знову купа втраченого людського часу!

Люди, що  переїхали до інших областей, у тому числі на Херсонщину, почали  нове життя. І зараз у них почали виникати вже інші проблеми.  Наприклад, як влаштуватися на роботу чи звільнитися з підприємства, що залишилося в зоні АТО. У законі нібито і прописана процедура. Потрібно написати заяву, нотаріально її завірити і відправити лист з повідомленням про вручення. Ніхто не очікує, що прийде відповідь. Проте на пошті взагалі відмовляються приймати листи до зони АТО.

У багатьох переселенців документи лишилися у зоні конфлікту, у тому числі й судові справи. До нашої приймальні звертався помічник судді, консультувався, що робити у подібній ситуації.  

Люди стали заручниками військових конфліктів. Так, приймальня зараз веде справу засудженого з Криму. Він відбував покарання на півострові, після анексії його автоматично записали до громадян Росії, вдруге осудили й відправили до Магадану. Росія повідомила, що Україна може забрати своїх ув’язнених, але вже як засуджених на території РФ. Якщо Україна це зробить, то фактично визнає Крим російським. І виходить юридичний колапс.

Торік ми активно готували звернення до Європейського суду з прав людини про відшкодування вартості майна, що було зруйноване внаслідок війни на Донбасі. Це кропітка робота, проте іншого виходу поки немає.

Держава гарантує компенсацію за зруйноване в зоні АТО житло. Так навіть прописано в законі. Проте не прописана сама процедура отримання цих коштів.  Із державного бюджету виділяються гроші на невеликі ремонти у “сірій” зоні чи на підконтрольній Україні території.  А що робити тим, у кого будинок зруйнований ущент? Зараз цим питанням більше опікують міжнародні організації. Так, у Херсоні, у рамках гранту від Європейського Союзу, відремонтували кілька поверхів у двох гуртожитках саме для розселення там переселенців.

– Учасники АТО, крім допомоги  волонтерів та психологів, напевне потребують і допомоги юристів.

– Так, багато питань у бійців щодо реалізації пільг та гарантій, які їм декларує держава. Якщо на відмову у безкоштовному проїзді солдати вже заплющують очі, то найболючіша проблема –  оформлення та отримання обіцяних земельних ділянок. Корупційна складова нікуди не поділася.

Досі залишається багато дірок у відповідному законодавстві. Звернувся до нас демобілізований учасник бойових дій. Він має право достроково вийти на пенсію. Але Пенсійний фонд йому відмовив, бо зона АТО не внесена в перелік територій, на яких проходять бойові дії. Тобто статус учасника бойових дій дають, а пенсію у зв’язку з перебуванням в бойових діях не дають. На початку року ця правова колізія була усунена.  Бійці АТО, які повернулися додому, почали об’єднуватися в громадські формування. На сьогодні ми допомогли підготувати документи і зареєструвати вже 3 громадські організації – у Херсоні, Нижніх Сірогозах та Високопіллі.

Дуже важливий напрямок нашої роботи – це документування порушень прав людини. До приймальні звертаються переселенці, демобілізовані бійці – ми записуємо все, що вони бачили, чули, стали свідками. Ця інформація узагальнюється по всіх областях України, а звідти спрямовується до різних, у тому числі міжнародних, інстанцій. Це, наприклад, Рада ООН із прав людини, Генеральний секретар Ради Європи. А останні дані озвучувалися під час Варшавського міжнародного форуму правозахисників, що організувало Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів та прав людини.

– Громадська приймальня не лише надає юридичні консультації. Вона організувала багато просвітницьких заходів стосовно прав людини, виїзних прийомів, тренінгів, круглих столів.

– Надання правової допомоги населенню – це тільки один із напрямків роботи правозахисної приймальні. Я входжу до обласної спостережної комісії, разом з якою ми об’їжджаємо колонії і дізнаємося, як там дотримуються прав людини. Намагаємося втілювати в життя корисні ініціативи у складі громадської ради при міському голові. Уже кілька років я є членом Регіонального штабу з питань переселенців. А цьогоріч ми організували та провели вже другий українсько-чеський БерКамп. Активісти ділились власним досвідом проведення кампаній едвокасі. Чехам було цікаво – з чим стикаються наші активісти, як влада реагує на запити від суспільства. Нам було надзвичайно цікаво ознайомитися з досвідом Чехії. Дуже вразила робота чеської екологічної організації, яка вже двадцять років бореться  проти вугільного лобі. Ще з радянських часів у Чехії  видобувають буре вугілля. Тільки знаходиться воно не під землею, а на поверхні. Для його розробки знімають пласт землі, після чого залишаються марсіанські пейзажі. Видобуток так розрісся, що почали зникати ліси, навіть населені пункти.

Так от, чеська організація разом із місцевими мешканцями добилися змін до законів, аби обмежити ареал видобутку. Це яскравий приклад того, що громадянам варто об’єднуватися для вирішення спільних проблем.

– Як ви гадаєте, чому багато людей шукають допомоги саме у вас? Адже в місті  вже чимало юридичних приймалень, які відкривають різноманітні партії та депутати.

–  Ми не  брешемо. Ми одразу розповідаємо людині, які в неї є шляхи і перспективи вирішення проблеми. Людина має вибір – погоджуватися на них чи ні. І завдяки нашим юристам багато справ вирішуються ще до суду.