Як росіяни зазіхали на український борщ

Український борщ росіяни намагалися привласнити. Великого розголосу ця історія набула, коли у 2019 році у Твіттері уряд Росії назвав борщ "однією з найвідоміших і найулюбленіших російських страв і символом національної кухні". Це викликало обурення українців. 

Потім міністерство культури України ухвалило рішення про визнання борщу частиною національної культурної спадщини, а відомий український шеф-кухар Євген Клопотенко запропонував внести страву до нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. І таки її внесли в липні 2022 року. Що це змінило? Тепер у будь-якому ресторані світу заборонено вказувати, що борщ – це російська або будь-яка інша національна страва. Борщ – винятково українська страва!

 Потім, прости господи, представниця російського МЗС Марія Захарова обурювалася: «Український борщ визнаний нематеріальною цінністю, яку потрібно негайно охороняти? Шкода, раніше його просто їли. Наш борщ захисту не потребує, а підлягає негайному і повному знищенню в тарілці». Помітили, вони навіть до страви використовують слово «знищувати».

Потім Захарову потролив трохи глава латвійської МЗС Едгар Рінкевич та привів цитату Путіна у власному Твіттері: «Нравіцца — нє нравіцца, тєрпі, мая красавіца!» Поїхали розбиратися, коли ж з’явилася національна страва та чому вона виключно українська, як би там це заперечували росіяни.

Коли ж була перша згадка про борщ?

 В істориків є багато припущень щодо перших згадок про борщ. Одні вважають, що його почали готувати з появою буряка. Але це припущення, бо бракує історичних джерел для підтвердження.

 Інші дослідники шукали борщ в горщиках трипільців та скіфів, але теж не знайшли. Також часом появи цієї страви вважають 14 століття, але це також припущення, яке нічим підтвердити. Традиційно історію українського борщу починають з 18 століття, але існує одне джерело, яке дає можливість посунути цю дату на три століття назад.

 У 16 столітті жив такий собі торговий агент – німець Мартин Груневег. Він багато мандрував, цікавився історією, вів щоденник, де описував міста та занотовував свої спостереження. І в 1584 році дослідник вирушив зі Львова до Києва у складі купецького каравану. 17 жовтня вони вирішили  заночувати на березі річки Борщівка – зараз це західна околиця Києва.

Історик Сергій Леп’явко вважає, що річка отримала свою назву від борщового ринку, який у той час був тут. А вже про саму страву Груневег дізнався, коли гостював упродовж тижня в Києві.

 У своєму щоденнику німець тоді відмітив: “До того ж русини купують борщ рідко або ніколи, тому що кожен готує його в себе вдома сам, оскільки це їхня повсякденна їжа й питво”. 

 Погодьтесь, було б цікаво дізнатися рецепт цієї «першої страви», яка була і їжею, і питвом? Але, на жаль, Груневег нам цього не повідомив.

 У 17-18 столітті також є згадки в історичних документах про борщ, який дуже полюбляли українські гетьмани – Іван Мазепа та Іван Скоропадський. Навіть був окремий рецепт гетьманського борщу.

 Коли говоримо про борщ, звісно, неможливо не згадати про справжню народну енциклопедію – «Енеїду» Івана Котляревського 1798 року. Не будемо детально зупинятися на цьому відомому українському творі, лише наведемо звідти кілька цитат:

«Не поцурайтесь хліба-солі. Борщу скоштуйте, галушок»

 «І зараз попросив до столу Латин Енеєвих бояр... Був борщ до шпундрів з буряками, А в юшці потрух з галушками, Потім до соку каплуни…»

Напевно, виникає питання: що таке шпундра з буряками? Це свинина у буряковому квасі. На жаль, з часом про цю страву майже забули та не готують до борщу.

У 19 – на початку 20 століття  наша національна страва стає складовою української культури. У словнику української мови Бориса Грінченка 1907 року є багато похідних слів від слова «борщ» – борщичок, борщувати, борщівниця, їсти борщ. Також назву нашої страви можна зустріти в численних українських виразах, приказках та приспівах.

Борщ – їжа елітних ресторанів Херсона

На початку 20 століття з появою значної кількості ресторанів у Херсоні помітне місце поряд з макаронами по-італійськи, антрекотами по-болгарськи та консоме зайняв борщ. Правда, тоді росіяни зіпсували його назву.

У той час голова царського уряду Петро Столипін в одній зі своїх промов сказав: «Не існує українців, є лише малороси». Тому в усіх ресторанах Російської імперії вживали назву не «український борщ», а «малоросійський». До речі, у 1911 році Столипіна вбили «революціонери» в Києві. Ходять чутки, що за зміну назви українського борщу.  

Не будемо зупинятися на цьому царському чиновнику та повернемося до Херсона. На початку 20 століття також дуже полюбляли наш борщ іноземці. Тоді у місті навіть “ходила” така байка: “Німці не повертаються на Батьківщину, бо не можуть там повторити рецепт українського борщу”.

Також його любили смакувати не лише заможні херсонці, а й усі містяни. Упродовж усієї своєї історії росіяни намагалися привласнити все.  І не тільки борщ.

У радянський період знущання з нашого борщу продовжилося. 

У кулінарній «Книзі про смачну та здорову їжу» 1939 року українську страву засунули на останню позицію. У Розділі 6 спочатку йшли рецепти якогось просто «борщу», потім «літнього борщу» із кабачків та селери, а потім вже згадали «український борщ».

 Але росіяни зараз можуть загорланити: «Все ж таки український борщ сприймали тоді як український!» Знаєте в чому цинізм? Цю кулінарну книгу випустили з цитатами Сталіна та Берії якраз після знищення штучним голодом українських селян та розстрілів української інтелігенції.

У радянський період хоч і писали, що «борщ український», але його не вирізняли саме як страву українського народу.

І тепер росіяни хочуть привласнити не лише наші землі та людей, а й ще культурний код, елементом якого є й українська кулінарія. Ми ж рекомендуємо росіянам сьорбати свої щі та не зазіхати на наші традиційні страви!