Історії та легенди Херсонщини

Минулого тижня до Херсона  завітала команда Всеукраїнського соціального культурно-просвітницького проекту “Таємниці мого міста”. Із собою кіношники привезли сім коротеньких фільмів про невідомі сторінки історії міст України, які показали у кінотеатрі “Мультиплекс”. Три з них – про нашу Херсонщину.

З дитинства я цікавилась історією, у школі це був один із моїх улюблених предметів. Пригадую, як вчителька могла цілий урок розповідати про якусь важливу історичну особу, причому якісь факти були доведені вченими, а щось залишилося на рівні легенди. Та найбільше мені подобалося, коли ми усім класом замість уроку ходили до музею – здавалося, можна було доторкнутись до історії власними руками. А ще згодом, замість лекції,  нам показали цілий документальний фільм про історію України! Це були мої найкращі уроки.

З того часу минуло багато років і ось, нарешті, історичні фільми почали знімати і про нашу рідну Херсонщину.

Ми знімаємо фільм?

Проект “Таємниці мого міста” стартував у 2013 році. На сьогоднішній день у збірці вже налічується 25 серій про краєзнавчі таємниці та міфи шести регіонів України. Автором цього проекту є талановиті кіномитці громадської організації “Sinergicon”.

Мета проекту – віднайти забуту культурну спадщину та показати, як давні події вплинули на наш розвиток. А працює це так.

Команда кіношників приїздить до міста та знайомиться з краєзнавцями. “Що у вас тут цікавого?” – запитує режисер.

Місцеві краєзнавці, у свою чергу, розповідають сотні історій та легенд про свою місцину. З цієї купи режисер обирає дві-три байки, які можна зняти та доступною мовою пояснити глядачеві за 5 хвилин фільму. Важливо, щоб ці історії можна було хоча б частково підтвердити якимись документами або артефактами, спогадами нащадків.

Далі пишеться сценарій, шукають місця для зйомок та акторів – обов’язково непрофесійних, аматорів. У Херсоні в зйомках взяли участь громадські діячі, представники туристичного бізнесу, реконструктори, любителі краєзнавства та прості мешканці.

Головною фішкою серіалу є прив’язка до сучасності. Так, наприклад, чумаків порівняли із сучасними далекобійниками.

Сучасні чумаки та вправи з волами

Мабуть, немає жодного українця, який би не чув історії про чумаків. Та як сказав Андрій Раднюк, режисер серіалу: “Якщо ви прочитаєте про це, вас не вразить. Та якщо ви побачите картинки – ви запам’ятаєте це назавжди”.

Ми навіть ніколи не замислювалися, яку спадщину залишили нам чумаки. У фільми дуже гарно показано, що всі торгові шляхи, якими колись ходили чумаки – це наші теперішні дороги. І тепер сучасні чумаки – це ті самі далекобійники, які і вдень, і вночі виконують свою важку роботу.

Андрій Лопушинський, науковий співробітник Херсонського обласного краєзнавчого музею (а у “Таємницях” – актор та адміністратор зйомок), вважає серію про чумаків найскладнішою. Виявляється, віз, який котили чумаки у фільмі, насправді був декоративним і навіть не їздив. Його позичили в одному з торгівельних центрів міста, де він стояв нерухомо. Організатори примотували колеса скотчем, щоб віз зміг проїхатися спочатку у Геройському, на сольовому промислі, а потім із запряженими волами.

Та головною проблемою, як розповів Андрій, стала саме відсутність на Херсонщині цих волів, якими їздили у свій час чумаки. Цю  породу розводить господарство “Асканійське”, але тих волів у житті ніхто ніколи не запрягав.

– Режисер поставив завдання, – пригадує Андрій. – О шостій ранку ми повинні були бути в “Асканійському”. Знайти волів і прорепетирувати  з ними три вправи. Одна з них: два воли повинні були стояти поруч і рухатись синхронно вперед. Мені стало аж смішно: людей складно організувати, щоб вони одночасно рухались, а тут воли, які людей вперше бачать! Але ми справились і потім режисер зняв різні події окремо та “склеїв” волів із возом. Моя улюблена сцена, хоча, мабуть, цього ніхто не помітив, коли воли разом голови підіймають і вухами “ляп-ляп”.

Американський козак

Найбільше суперечок викликала серія “Чорний корсар” – адже це дуже красива легенда, але поки що нічим не підтверджена. Це фільм про американського адмірала Джона Пола Джонса, якого Катерина друга найняла очолити козацький флот на Чорному морі для захисту від турків. За легендою, він завоював авторитет своєю хоробрістю, і його було прийнято у козаки як Павла Джонса. Та як розповів Андрій Лопушинський, у щоденнику Джона Пола Джонса (який є у вільному доступі) такої згадки немає.

Саму серію знімали у Старій Збур’ївці, де в ролі акторів виступили, окрім херсонців, і старозбур’ївчани, і навіть сільський голова Віктор Маруняк. На головні ролі вибирали акторів цілими тижнями, та частенько бувало, що все змінювалося в останній момент, і у фільмі знімалися зовсім інші люди. Костюмами виручав херсонський драматичний театр та музеї.

Зараз від історії про чорного корсара залишився лише іконостас у Старій Збур’ївці та легенди, які історики не перестають досліджувати.

Невідомі історії красивого будинку

Третій фільм про Херсон – це “Дари Каруана”. Едвін Каруана був англійським консулом, а також мав повноваження консула Туреччини в Херсоні. У кіно ж його зробили послом. Як розповів нам краєзнавець Сергій Дяченко, сюжет фільму будувався не від історичної особи, а від самого будинку, де жив Каруана. Це був будинок міського голови, де Каруана винаймав перший поверх. Зараз там знаходиться Музикальна школа №3 (вул. Лютеранська,17), а на старовинних листівках його підписували: “Красивий дім біля парку”. Ця споруда – покращена копія будинку в Одесі, що побудував на замовлення один і той самий архітектор.

Едвін Каруана був колекціонером та збирав дуже цінні артефакти. У фільмі показали, як його колекція увійшла в основу нашого Краєзнавчого музею. Та, на жаль, як розповів Сергій, це неправда. Та більш вражаючим є те, що цей англійський консул став першим завідувачем музею у Херсоні! Також правдива історія, що він подарував місту першу панорамну фотографію Херсона з висоти. У роки Першої світової війни німецький картограф на повітряній кулі сфотографував місто. Це й досі є надзвичайною цінністю для істориків, археологів та дослідників.

“Таємниці мого міста” – проект,  створений не просто милувати око, він змушує замислися про своє походження, свою історію. Після перегляду хочеться бігти до бібліотеки, чи розпочати пошук в інтернеті, а найголовніше – розпитати рідних, хто були наші прадідусі та прабабусі, чим вони жили? І чи це достовірні факти, чи звичайнісінькі легенди – це все наша історія.

P.S. Упродовж наступних місяців мешканці міста зможуть переглядати серії проекту щотижня в кінотеатрі “Мультиплекс” перед початком касових сеансів у форматі кіножурналу.